Дипломная работа: Археологія Закарпаття
У жовтні 1976 року в Солотвиній почала діяти підземна лікарня на 260 ліжок. Тод лікарня мала всесоюзне призначення, і лікарняні місця були пропорційно поділен між усіма республіками. На глибині понад 200 метрів тут лікують астму туберкульоз. У підземних відділеннях постійна температура 22-23 градуси, відносна вологість – 20-26 відсотків, повітря асептичне, вміст мікробів у ньому у 5-7 разів менший, ніж на поверхні, немає радіації і впливу електромагнітних полів. Власне кажучи, лікує саме повітря, насичене біологічно активним аерозолем. Соляний масив має 85 кілометрів.
Дорогою від Тячева до Рахова у селі Ділове вченими Віденської цісарсько-королівсько академії наук Австро-Угорської імперії було встановлено геодезичний знак, що символізує «Географічний центр Европи». Латинською мовою тут викарбувані слова Locus Perennis. Dilicentissime cum libella librationis quae est in Austria et Hungaria confectacum mensura gradum meridionalium et paralleloumierum Europeum. MD CCC LXXXVII. (Постійне, точне місце. Дуже точно, зі спеціальним апаратом, який виготовлений в Австрії й Угорщині, зі шкалою меридіанів і паралелей, встановлений Центр Европи. 1887.) Трохи далі вже совєтські соцреалісти встановили, як альтернативу, стелоподібне творіння. Нещодавно до того додалося «архітектурне творіння» українського походження.[36,с73-77]
РАХІВ
«...Якби ви знали, який це дивовижний, майже казковий куточок, з густозеленими горами, з вічно шумливими гірськими ріками, чистий і свіжий, наче вчора народився. Ноша, звичаї... гуцулів-номадів, які проводять усе літо зі своїми стадами на вершинах гір, — настільки своєрідні й барвисті, що почуваєш себе перенесеним у якийсь новий, незнаний світ...» М. Коцюбинський
Рахів найвисокогірніше місто України (820 м. н. р. м.). Найнижча його вулиця лежить на висоті 400 м, а найвища – на висоті 1000 м. Иншою особливістю міста є те, що тут занотовано одну з найбільших в Україні кількість гроз з блискавками (43 на рік).
Рахів бере свій початок у 1447 р. Доводилось чути окремі думки про якогось мітичного Раха, який заснував місто. Однак, більшість місцевих краєзнавців все ж переконані, що назва Рахів походить від слова «рахувати». Звичайно ж, гроші. Усі розповіді про відважні ватаги та їхні пригоди оперті на реальних фактах, бо окрему сторінку в житті Рахова відігравали контрабандисти. Вони активно користали з того факту, що місто завжди було природнім кордоном між Галичиною Закарпаттям. Свого часу тут проходив польсько-угорський, потім польсько-чехословацький, а зараз українсько-румунський кордон. Одне слово, люди завжди мали чим займатись.
Окрім того, місто завжди було осередком різного ґатунку опришківських ватаг, більшість з яких становили мешканці Верховини і селяни-втікачі з Галичини. Найславнішим проводирем був Олекса Довбуш. Цей карпатський «Робін Гуд» залишив по собі помітний слід у фольклорі всього регіону Українських Карпат.
Історична довідка засвідчує, що в 1782 році у Рахові збудували перший дерев’яний міст через Тису. У той час поселення перетворилось на центр економічного, політичного і культурного життя у верхів’ї Тиси. Величезним поштовхом до соціально-економічного розвитку краю стало будівництво залізниці, яка була здана в експлуатацію 15 серпня 1895 року. На її будові працювало кілька тисяч талійців та спеціалістів з инших країн Европи. Частина з них, закохавшись у місцевих красунь, залишилась, урізноманітнивши і без того строкате етнографічне обличчя Гуцульщини.
Перша світова війна і революція після неї докотились і до цих місць. 5 січня 1919 року в с. Ясіня утворено Гуцульську республіку на чолі зі Степаном Клочураком, яка протрималася до 11 червня 1919 року. Для ліквідації революційних настроїв місто зайняли румунські війська. На щастя, післявоєнні договори включили Рахів до Чехословаччини, котра своїм ліберальним правлінням зробила для краю багато доброго. У 1939 р. Рахів зайняли угорські війська. За часів німецької окупац місто зазнало значних втрат.
Останн велике гуцульське село перед Яблунівським перевалом – Ясіня. Раніше воно було відоме своєю знаменитою гуцульською архітектурою і внутрішнім декором хат. На околицях Ясіні розташовані найвищі гори українських Карпат. Це знаменита Говерла, Петрос і Близнеця. Саме тут, якщо пощастить, можна віднайти гірську квітку – едельвейс, що є символом чистоти, вірности і кохання. Ця квітка зображена на прапорі рахівського району. Вперше в історичних джерелах село згадується в 1505 р. Тоді воно належало феодалу Драгфі, а у 1583 перейшло у власність якогось Карольї. Очевидно, що не всім подобалась влада пана, бо багато місцевих жителів активно вступали в опришківські ватаги. Одним із знаменитих поводирів був ватаг Пинтя. У XVII у селі проводились активні спроби німецької колонізації. Чисельність переселенців сягала півтори тисячі осіб.
Цікавою сторія походження назви села. Легенда каже, що гуцул на ім’я Іван Струк випасав до пізньої осени в цих місцях свої отари. Якось його раптово застав великий сніг, що засипав усі стежки. Він був змушений залишити отару повернутись додому. Коли навесні він, разом з сином, повернувся, то виявив, що отара не лише збереглась, але й з’явився приплід. На пам’ять про це він власним коштом збудував каплицю, а також хату із найбільшого ясеня. Пень цього дерева був такий великий, що довкола нього могли вільно сісти дванадцять людей. У долині І. Струк заснував село і назвав його Ясіня. Уже згодом на місці каплиц збудували церкву.
Ясіня переживала різні часи. Особливо невдалим був 1927 р., коли село спочатку постраждало від сильної повені, а потім згоріло. Багато мешканців села стали основою «Карпатської Січі». Вони активно боролись з нацистами і комуністами у роки Другої світової війни. Тут активно діяло підпілля УПА. Слід додати, що Ясіня знана і своїми людьми. З цього села походить легендарний Степан Клочурак (1895-1980) засновник і президент Гуцульської Республіки (1918 р.), міністр в уряді Карпатської України, політв’язень сталінських ГУЛАГ-ів (1945-1957). Попри буремне минуле рахівчани з повагою ставляться до воїнів совєтської армії, про що свідчить стан пам’ятників в центрі міста.
Міжгірський район Закарпатської области – один з найбільш самобутніх і славний, передовсім, своїми знаменитими краєвидами. Однак, найбільшим його діамантом, який виблиску у короні Закарпаття, є Національний природний парк «Синевир». Найкоштовнішим найважливішим скарбом парку справедливо вважають знамените Синевирське озеро. Воно утворилося через перекриття річкової долини зсувами на висоті 989 метрів над рівнем моря у післяльодовиковий період. Улоговина заповнилась водою трьох гірських струмків, а розмір озера і його глибина продовжують постійно змінюватись в залежності від кількости опадів. Хоча існує і поетичне пояснення виникнення озера. Посередині водойми є маленький острівець. За народними переказами, це вершина каменя на могилі дівчини Синь і хлопця Вир. Їхньому коханню завадили злі люди. Заздрісники скинули парубка з гори. Зоставшись сама, юнка виплакала цілий ставок синіх сліз. Потім і сама кинулася з кручі в озеро. Середня площа озера – 4-5 га, глибина – 8-22 метри. У прозорій, холодній воді добре почувається вже рідкісна для инших теренів Карпат форель.
Для шукачів оригінального цікавим буде візит у місцевий Музей лісосплаву на Чорній Ріці. Музей є закладом просто неба, частково розташований на вод гідротехнічною спорудою XІХ століття. Вона використовувалася для сплаву лісу, зв’язаного у дараби (бокори, плоти). Її складне, як на той час, технічне й архітектурне вирішення базувалось на досвіді традицій народного будівництва. Вправність закарпатських майстрів відома за межами краю, а створені ними шедеври культових, житлових, адміністративних та инших споруд вражають неповторною красою.
Весною 2005 року, коли я був в Невицькому, по території замку бродило декілька групок туристів. Цікавляться все-таки замковою архітектурою в Україні. Дрібничка, а приємно. І особисто моя думка: Невицький замок, незважаючи на напівзруйнований стан, є одним з найцікавіших замків Закарпаття.[23,с.18-25]
РОЗДІЛ 6 Археологічне дослідження замків, палаців Закарпаття
6.1 Археологічне дослідження замків
Невицький замок
Якщо хати з Ужгорода до Львова через Ужанський перевал, то за 12 кілометрів на північ буде село Невицьке. По правий бік від траси ви побачите на високій гор ( 260 метрів над рівнем моря) шатровий дах однієї з веж старовинного Невицького замку. Під час археологічних розкопок на замковій горі були знайдені безліч предметів, що засвідчують те що тут селились люди ще за царя Гороха. Були знахідки кам’яних сокир доби неоліту (ІV тис. до н.е.), прикрас і зброї доби бронзи ( ІІ тис. до н.е.), кераміки більш пізніх часів і ще безліч різних речей.
Саме через Верецький перевал, зруйнувавши укріплення в Невицькому, прорвались монголо-татари в Угорщину в 1241 році. Перші письмові згадки про Невицьке відносяться до кінця ХІІІ століття. Тоді ж ймовірно й починається зведення на місці земляних укріплень дерев’яної фортеці.
В 1279 році угорський король Ладислав IV (Ласло IV) дарує землі Ужанського комітату одному з трансільванських воєвод – Фінті Аба (Обо). Його нащадки володіли замком до початку ХIV ст. й значно зміцнили його. Але вони вв’язались в міжусобну боротьбу за угорський королівський трон і в 1317 році були змушен тікати на територію Галицько-Волинського князівства. Правити угорськими володіннями став Карл І Роберт, а Невицький замок переходить у власність Яна Другета – вірного королівського слуги. Власність – власністю, але замком з 1317 року володіли не Другети, а чергова опозиція Карла І. Лише після її поразки, в 1322 році, новий володар зміг зайняти Невицьке. Так як дерев’яний замок дуже постраждав в міжусобних сутичках, Ян Другет починає зводити нову муровану фортецю, будівництво якої розтягнулось майже на століття. Була побудована фортеця по типу італійських замків, що по суті продовжували лінію розвитку дерев’яно-земляних однобаштових замків.
Цитата з книги „Історія Української архітектури” 2003 р. „Первісне ядро оборонного комплексу на гірській терасі поблизу с.Невицьке – монолітна споруда з вузьким внутрішнім подвір’ям. Форма плану, зумовлена ділянкою, наближається до овалу, від якого відтято західну частину. Зовнішні розміри комплексу наближаються до розмірів замку в Олеську (26 х 58 м). Над одним з приміщень у південно-східній частині замку височить квадратна в плані чотириярусна дозорна башта, яка ззовн не виступає з площини мурів, а з боку подвір’я вписана в житловий корпус. Форма плану свідчить, що це найдавніша частина замку була пристосована лише для ведення фронтального вогню, а захистом служили переважно природні перешкоди, міцність і неприступність кам’яних мурів, тобто оборона ще значною мірою залишалася пасивною”.
Другети володіли замком в Невицькому на протязі декількох століть. Родина їх була вельми непосидюча. Представники їх роду часто встрявали в різні чвари, як міжнародні та міжкнязівські, так і суто родинні. Часто один представник роду воював з іншим, а Невицьке часто змінювало володарів. Інколи другетівські чвари втихомирювали королі, а в 1602 році навіть папа Римський втручався в їх війну. За участь в контрреформації й підтримку єзуїтів, Ватикан допомагає Дердю ІІІ Другету стати власником Невицького замку. З цим не змирились протестантськ трансільванські князі й війська Дердя ІІ Ракоці в 1644 році захоплюють Невицьке. Замок був зруйнований й з того часу більше не відновлювався. На протязі декількох століть замок продовжував руйнуватись.
В книзі „Замки Підкарпатської Русі”( автори Д.Поп та І.Поп) можна прочитати, що в 30-ті роки ХХ століття на стіні північної частини замка ще можна було бачити залишки фресок. Зараз від тих фресок не залишилось й сліду. В тій же книз ось така інформація про замок в Невицькому: „Невицький замок займав важливе стратегічне положення. З його стін можна було контролювати вихід з Ужансько долини, по якій проходив торгівельний шлях з Угорщини через Ужоцький перевал в Галицько-Волинське князівство й Польщу. Тому й не дивно, що для свого часу Невицький замок був сильним укріпленням. Будівники замку вміло використовували вулканічний пагорб й створили на його вершині потужне для свого часу фортифікаційне укріплення. В комплекс його входили замкові споруди й система укріплень, яку утворювали вали, рови й стіни з баштами. Зовнішній вал напівкругом охоплював замок, за яким виритий глибокий рів, далі розташований внутрішній вал, на якому зведена кріпосна стіна з чотирма баштами, які розташовані на відстані 30-40м одна від одної, тобто в межах прицільної стрільби здовж стін. Три башти мають напівовальну форму, одна трикутну. З південно-західної сторони головні кріпосн споруди з’єднуються двома паралельними стінами з в’їздною баштою шестикутно форми, створюючи архітектурну форму, близьку до барбакана. На башті-барбакан збереглися амбразури”.
В 70-80 роки ХХ ст. на території замку розміщувався туристичний центр. Зараз центр той не функціонує, хоча існують плани про його відновлення. Ще за радянських часів було влаштоване шатрове укриття двох башт, від якого на одній з башт майже нічого не залишилось. Залишилась ще якась не зрозуміла металева конструкція, що використовувалась мабуть для тренування альпіністів. [див. дод.4]
Ужгородский (р.Ужгород) - XII–XVIII ст., розташований в старій частині міста. Самий давній пам’ятник військового мистецтва і архітектури. У дворі замка в наслідок археологічних розкопок знайдені залишки готичного храму серединиXII століття. [див. дод.1]
Мукачівський (м.Мукачево) замок "Паланок" - пам’ятник фортификационної архітектури сторії XII–XVII ст. На горі вулканічного походження в далекі часи існували різн земляні і дерев’яні укріплення. В IX–Xст. тут була споруджена невелика укріпленість для охорони за Карпатськими границями Київської Русі. [див. дод.2]
Чинадіївський замок(м.Чинадієво) був побудований в ХVст. бароном Перені. В 1657р. замок був досить сильно пошкоджений польськими військами князя Любомирського. Пізніше замок виконував функцію в’язниці. [див. дод.3]
Боржавский замок - спочатку тут стояв дерев’яний замок Боршо, в якому жили підлегл болгарського князя Салана. В 903 м. після триденної облоги ним оволоділи венгерські племена. Пізніше на місці дерев’яної укріпленості була побудована кам’яна. Після татаро-монгольского нашестя на Західну Европу в 1241-1243 рр. замок почав занепадати. Під час турецьких нападів на Закарпаття в 1566 р. Він був повністю зруйнований.
Руїни Квасівського замку. Це був звичайний рицарський замок. З кріпості контролювали сухопутний "соляний" шлях і вихід із Боржавскої долини. В ХVI ст. володар замку Павел Мотузнай багато разів грабував місцевих селян і феодалів. В результаті цього венгерський дворянський сейм в 1564 р постановив зруйнувати замок, а багатство володаря конфіскувати в пользу держави. [див. дод.5]
Середнянський замок. Самотня башня охроняє таємниці своїх перших володарів - рицарів ордена тамплієрів. Говорят, що саме тут вони заховали свої скарби. Венгерський король по просьбі французького императора Філіппа Красивого наказав зруйнувати все укріплення. Після розпаду ордена в 1312р. замок перейшов до рук монахів ордена Святого Павла. Під час визвольної війни венгерського народу в 1703-1711рр. замку були нанесені значні пошкодження. Ще одним историчним фактом із исторії замку залишаєтсья те, що його володарем був відомий венгерський герой Іштван Пор. [див. дод.6]
Залишки Бронецького замку. Найбільш відомі серед всіх замків Закарпаття. Перші згадки про замок датуються 1273 р. В грамоті венгерського короля Ласло ІV сказано, що замок був відібраний у ворогів йго батька. [див. дод.7] Хустський замок ХІ-XVІІІ ст. В 1191р. венгерські королі закінчили будувати укріплення, будівництво якого йшло більше сто років. Після 1526р. замок перейшов до Трансільванського князівства. В 1709р. в замкові відбувся спільнотрансільванський сейм брибічників Ференца ІІ Ракоці. В 1766р. Під час великої грози над Хустом блискавка вдарила в порохову башню замку и значна частина замку була знищена.Замок розташований недалеко від санаторію Нарцисс на вїзді в Хуст со стороны Тячева. Поворот в "Долину нарциссов", а чуть дальше дорога до санаторію. Від санаторію йти хвилин 15 на вершину замкової гори. Частина стін замку досить добре збереглась. З вершини гори відкриваеться вид на долину Тиси і Хусту. Замок також видно з берегів р.Тиси.
Руїни Виноградівського замку – вже в ХІ ст. тут стояло укріплення. В 1399 р. Жігмунд І дарує замок барону П.Перені. На месці дерев’яного укріплення новий володарь зводить кам’яну укріпленость В ХVст. сім’я Перені передає замок монахам-францисканцям, як перетворють йго в монастир. Під час релігійних війн в 1566 році полк королівських військ Австрійської імперії під командуванням генерала Текелеші штурмом оволоділи замком і зруйнували його. [див. дод.8]
Руїни Королівського замку – на місці старого слов′янського городища венгерський король Іштван V наказав побудувати королівський мисливський будинок, де в другій половині ХІІІ ст. Бейла ІV заклав кам’яний замок для укріплення границь держави. В 1405 р. замок був переданий роду Перені. Після антигабсбургської змови, в якій приймала участь сім’я Перені, по наказу імператора Леопольда І замок був зруйнований. В даний час залишились тільки частини стін. На одній із стін розташована табличка с назвою замку. Замок добре видно здалеку, бо він знаходиться на возвишенності, на берегах р.Тиса. На вершину замкової гори піднятися досить важко – схили дуже круті. З вершини відкривається вид на долину Тиси, місцеві гори, Чорну Гору (Виноградово). Поряд з замком розташована дерев’яна церква.
Залишки Вишківського замка - перші спогади про фортецю відносяться до кінця ХІІІ ст. (1281 р.). Вона виконувала роль охорони водяного шляху по Тисі, по якомй йшла з солотвинських шахт кам`яна сіль. [див. дод.9], [36,с.71-77]
6.2 Археологічне дослідження палаців
Вілла Шенборнів (санаторій "Карпати", Мукачівський район). Побудований в 1890 році, в стилі Романтизму. будинок має більше 300 вікон. Поряд вокзал парк виконаний в стилі романізму.. [див. дод.10]
Палац "Перені" в м.Виноградово. Побудований в 14 ст. Двухярусний палац в стилі барокко. На фасаді розташований родовий герб. Всі присадибні будови, а також розташований поряд парк виконаний в тому ж стилі. [див. дод.11]
Палац "Довгаїв" розташований в с.Довге, Иршавский район. Побудований в 15 ст. Пізніше був перебудований в стилі класицизму. [див. дод.12]
Палац "Ракоці" (м.Мукачево). Палац розташований практично в центрі міста. Зараз там розташована художная школа. [див. дод.13]
Палац Другетів(руїни, Ужгород-Горяны).
Палац сімї Бетленів знаходиться в м.Берегові. Побудований в 1629 році. Одноярусна побудова в стилі барокко. [див. дод.14]
Палац "Плотені"(Великі Лази, Ужгородського району).
"Білий палац" (Мукачево) - один из найбільш цінних пам’ятників палацового будівництва в Закарпатті, минулий палац графів Шенборнів в Мукачеві. Рід Шенборнів володів в Мукачівськім краї на протязі 200 років великими угіддями, якими був наділений в 1728 р. німецьким императором Карлом, займавшим в той же час трон короля Венгрії. Палац виник шляхом перебудови так названого Білого Дому, побудованого у другій половині 17ст. трансильванськими князями династії Ракоці і до 1711 р. служившого їм городською резиденцією.[11,с.47-53]
ВИСНОВОК
В робот на основі матеріалів новітніх комплексних археологічних досліджень висвітлен шляхи та час давнього населення Закарпаття, дана характеристика особливостей суспільного устрою та основних етапів розвитку культури, висвітлені питання походження, історичної долі, етнічного обличчя та характеру взаємозв’язку культур на території Закарпаття.
Археологічн матеріали засвідчують складність процесу істори чного розвитку цього регіону, розкривають тісні зв’язки населення Закарпаття з іншими культурами Центрально та Східної Європи. А також дають підставу для ствердження про те, що населення Закарпаття зберегло свою самобутність.
Найранішим технологічним періодом в археології є кам’яний вік. В цей період метал людин був невідомий і всі знаряддя виготовлялися з каменю. Цей період характеризується особливими рисами адаптації людини до оточуючого середовища.
Період енеоліту та бронзи характеризується зростанням відносної осілості населення та винайдення бронзи, а також завершилися процеси першого суспільного розподілу праці.
Залізний вік розпочався близько 1000 р. до н.е. В ньому можна відзначити такі історичн явища: технологічний перелом у виготовлені знарядь праці і зброї, виникнення перших ранньодержавних утворень та найяскравіших кочових утворен.
Ранньослов’янський та давньослов’янський періоди дають змогу простежити і проаналізувати культуру, побут і матеріальне життя племен. На даний час ці періоди потребують глибшого дослідження.
Археологи України ставлять і по можливості розв’язують проблеми, що стосуються давньої, середньовічної історії і культури населення, що проживало на територ Закарпатської області. Головною науково-дослідною аархеологічною установою Інститут археології Академії наук України, який координує археологічн дослідження і підготовку кадрів високої кваліфікації.
Археологічна пам’ятка є всенародним надбанням і охороняється державою, пошкодження археологічних об’єктів карається законом.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Археологічні пам’ятки Прикарпаття і Волині кам’яного віку,- К.: Наукова думка, 1981;
2. Археологія Прикарпаття, Волині і Закарпаття (кам’яний вік),- К.: Наукова думка, 1987;
3. Археологія Прикарпаття, Волині і Закарпаття (ранньослов’янський давньоруський періоди),- К.: Наукова думка, 1990;
4. Археологія Прикарпаття, Волині і Закарпаття (енеоліт, бронза раннє залізо), - К.: Наукова думка, 1990;
5. Академія наук УССР: «Актуальные проблемы исторыко археологических исследований (копія)» К.: Наукова думка, 1987;
6. Аулих В.В., Багрий Р.С. и др. Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья // К.: Наукова думка, 1999 г. – С. 187.
7. Балагури Э.А: Археология Украинской ССР. – К. 1985|;
8. Балагури И.Э. Культуры раннего периода эпохы бронзы Закарпаття. К., 1990;
9. Балагурі Е.А. Дослідження стародавньої історії Закарпаття. Ужгород, 1972;
10. Балагурі Е.А., Бідзіля В.І., Пеняк С.І. «Давні металурги українських Карпат», Ужгород: Видавництво «Карпати», 1978;
11. Балагурі Е.А., Пеняк С.І., Закарпаття – Земля словянська, - Ужгород: Видавництво «Карпати», 1976;
12. Березанская С.С., Отрощенко В.В. и др. Культуры эпохи бронзы на територии Украины // К.: Наукова думка, 1986. – С. 164.
13. Бідзіля В.І. Історія культури Закарпаття на рубежі нашої ери.- К., 1971;
14. Винокур І.С., Гуцал А.Ф., Пеняк С.І. Довідник з археології України // К.: Наукова думка, 1984. – 222 с.
15. Генич В. Очерки по истории советской археологи. – К., 1987.
16. Гладилін В.Н. Ранній палеоліт // Археологія Української ССР. – К., 1985. – Т1;
17. Грибович Р.Г., Мацкевой Л.Г. и др. Археология Прикарпаття, Волыни и Закарпатья. (Каменный век) // К.: Наукова думка, 1987 г. – С.129.
18. Котигорошко В.Г. Городища рубежа нашей эры в Верхнем Потисье // SA – 1989. – С. 230.
19. Котигорошко В.Г. Исследование Малокопанского городища в 1995 – 1996 гг. // Carpatica Карпатика. Ужгород, 1998. – С. 110.
20. Кулаковская Л.В. Мустьерские культуры Карпатского бассейна.- К., 1989;
21. Мацкевий Л.Г. Мезоліт Закарпатської області.Ужгород, 1995;
22. Мацкевой Л.Г. Мезолит запада Украины // К.: Наукова думка, 1991. – С. 144.
23. Науковий вісник Ужгородського університету. Випуск 5. – Ужгород Видавництво «В. Падяка», 2002;
24. Пам’ятки Гальштатського періоду в межиріччі Вісли, Дністра і Прип’яті // К.: Наукова думка, 1993. – С. 320.
25. Пеняк С.І. «Ранньослов’янське і давньоруське населення Закарпаття VI – XIII ст., К.: Наукова думка, 1980;
26. Пеняк С.І., Попович І.І., Потушняк М.Ф. Розкопки в зоні новобудівництва Закарпаття // АО, 1976р. М., 1977.- С. 352;
27. Пеняк С.І., Потушняк М.Ф. Розкопки курганів в Закарпатті, Ужгород, 1978, - С. 102;
28. Словник-довідник з археології /за ред. М.О. Гаврилюк, К., 1996;
29. Смирнова Г.І. Гальштатське городище Закарпаття.- 1966.- №14.- С. 397-400;
30. Телегин Д.Я. Памятники эпохи мезолита на територии Украинской ССР // К.: Наукова думка, 1985. – С. 183.
31. Федоров Г.Б. Дневная поверхность // М., 1989.
32. Формзов А.А. Страницы историии русской археологии // М.: Наука, 1986. – С. 240.
33. Шовкопляс І.Г. Археологічне дослідження на Україні, (1917 – 1957),К., 1957;
34. Шовкопляс І.Г. Основи археології, К.,1971;
35. Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. «Археологія та стародавня історія України». Курс лекцій, К., 1992;
