Быстрый поиск

Дипломная работа: Інноваційна діяльність підприємств: стан, проблеми й ефективність здійснення

Інноваційна діяльність підприємств: стан, проблеми й ефективність здійснення

Зміст

Вступ

1. Огляд літератури

1.1 Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств

Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.1 Концентрація та спеціалізація виробництва

2.2 Забезпеченість та ефективність використання ресурсного потенціалу підприємства

2.2.1 Забезпеченість та ефективність використання активів підприємства

2.3 Забезпеченість та ефективність використання енергетичних потужностей та ресурсів

2.4 Забезпеченість та ефективність використання персоналу

Розділ 3. Економічна ефективність діяльності підприємства

3.1 Операційні витрати та собівартість продукції

3.2 Ефективність використання капітальних інвестицій підприємства

3.3 Фінансовий стан підприємства

Розділ 4. Економічна безпека діяльності підприємства

4.1 Визначення беззбиткового обсягу реалізації продукції та зони економічної безпеки підприємства

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У сучасних умовах вплив зовнішнього економічного середовища для більшості підприємств має нерідко негативний характер. При цьому зміст та інтенсивність розвитку зовнішнього економічного середовища, як правило, не підлягає безпосередньому регулюванню з боку підприємств.

Після проголошення курсу на розвиток інноваційної економіки, що підтверджено відповідними указами Президента і постановами уряду у рамках виконання цього завдання передбачено не менш як 25% коштів, отриманих від приватизації державного майна, спрямовувати на інноваційне інвестування державних підприємств і окремих господарських товариств.

З теоретично точки зору, для вирішення питання активізації інноваційної діяльност промислових підприємств на мікрорівні треба створити відповідне економіко-правове середовище, яке б стимулювало товаровиробника впроваджувати науково-технічні розробки й інновації. Отже, треба застосовувати механізми активного державного регулювання.

І все-таки система державного управління інноваційною діяльністю ще недосконала і досі перебуває у стадії формування. Функції управління наукою здійснює Міністерство освіти науки України, наукові й науково-прикладні дослідження проводять установи НАН України та галузеві науково-дослідні й проектні інститути, а впровадженням у виробництво займаються Міністерство промислової політики та галузеві відомства. Діє і корпоративна (або заводська) наука. З метою координації розв'язання проблеми науково-практичного й інноваційного забезпечення економіки була утворена Рада з питань науки та науково-технічної політики, але цей орган виконує дорадчі функції і не має владних повноважень. Єдиним органом, який комплексно вивчає стан розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні, є Державний комітет статистики.

1. Огляд літератури

За ринково орієнтації підприємств мету їх розвитку визначають обсяги продажу продукції та очікуваного прибутку. Досягнення необхідного рівня цих показників значною мірою залежить від якісних характеристик продукції та сучасного рівня цін. За умови гострої конкуренції на ринку товарів слід, на нашу думку, забезпечити суттєве поліпшення якісних характеристик продукції і відносним зниженням цін на неї. При цьому якість продукції і виробничі витрати на її виготовлення визначаються здебільшого технічним рівнем основних виробничих фондів підприємства й прогресивністю застосовуваних технологій. І все ж досі для багатьох підприємств різних форм власності характерні досить високі обсяги витрат на виготовлення продукції і недостатній рівень якості [12].

У більшост випадків це пов'язане із низьким рівнем технічної бази виробництва, потенціал якої практично вичерпаний. У зв'язку з цим зростає актуальність оновлення технічної бази виробництва за рахунок умілої реалізац нвестиційно-інноваційних програм. Правильна організація інвестиційно діяльності дає можливість підприємствам у режимі запобігання виникненню проблем своєчасного їх розв'язання забезпечувати поліпшення якості продукції, послідовне зменшення витрат на її виготовлення, збільшення обсягів грошових надходжень від операційної діяльності й на цій основі постійно підтримувати необхідний рівень фінансово-економічного стану.

Кандидат економічних наук Яковець Ю.В. зазначає, що інвестиційно-інноваційні програми, рунтуючись на загальних принципах циклічного розвитку науково-технічного прогресу [18], визначають об'єктивну потребу зміни поколінь техніки технологій; розглядають можливі альтернативні варіанти впровадження науково-технічних нововведень; оцінюють вартість необхідного рівня ефективност й термінів їхнього впровадження. Безперервний процес реалізації інвестиційно-інноваційних програм, зрозуміло, передбачає вкладення значних ресурсів і в удосконалення загальної і професійної освіти, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, формування нової, досконалішої науково-технічної бази виробництва, впровадження техніко-технологічних нововведень.

Інвестиційно-інноваційн програми - це довготривалі за часом і досить високовартісні заходи економічно діяльності. Рішення щодо їх практичної реалізації стратегічні за змістом потребують всебічного й детального теоретичного обґрунтування. Результати впровадження інвестиційно-інноваційних програм мають забезпечувати значне підвищення рівня фінансової ефективності функціонування підприємства.

Бінкін Б.А. вважає, що відповідно до закономірностей ефективного розвитку виробничих систем реалізація нвестиційно-інноваційних програм має забезпечувати випереджувальне зростання фінансових результатів порівняно зі збільшенням ресурсів і витрат [3].

Як уже зазначалося, при реалізації інвестиційно-інноваційних програм може зростати технічний рівень виробництва, збільшуватися вартість основних виробничих фондів відповідно збільшуватися частка витрат у структурі сумарних операційних витрат [5]. При цьому питома вага сумарних операційних витрат у розрахунку на одиницю (1 грн.) продукції має зменшуватися щодо базового рівня діяльност підприємства. У зв'язку з цим при проведенні попередніх, прогнозно-діагностичних оцінок рівня економічної ефективност нвестиційно-інноваційних програм, Твісс зазначив, що можуть бути використан прийоми фінансового аналізу, відомого під назвою "витрати-обсяги-прибуток" [15].

Сутність цього аналізу полягає у розкритті показників порогу рентабельності, запасу фінансово стійкості, маржинального доходу, операційного важеля. Зазначені показники дають змогу обґрунтувати можливі обсяги надходження прибутку залежно від структури операційних витрат і обсягів продажу продукції та розраховуються як аналітичним, так і графічним способами. У межах стандартних прийомів аналізу "витрати-обсяги-прибуток", за визначенням Стоянова Є.С., операційн витрати підприємства групуються на фіксовані й змінні, тобто на такі, що не залежать і залежать від обсягів виробництва та реалізації продукції. До фіксованих належать насамперед витрати, пов'язані з амортизацією основних засобів менеджментом підприємств. Змінними є витрати на сировину, матеріали, енергоресурси й зарплату виробничому персоналу [14].

При реалізац нвестиційно-інноваційних програм абсолютні обсяги фіксованих витрат у зіставленні з базовим варіантом діяльності підприємства зростатимуть. Зауважимо, що в окремих випадках може збільшуватися і питома вага фіксованих витрат у структурі собівартості одиниці продукції. Частка змінних витрат при цьому ма зменшуватися таким чином, щоб сумарні операційні витрати у розрахунку на 1 грн. реалізованої продукції були меншими, ніж у базовому варіанті (до реалізац нвестиційно-інноваційної програми) [12]. Це положення обов'язкове за очікуваних наслідків упровадження технічних нововведень у процесі інвестиційно діяльності підприємства.

Рис.1. Залежність фінансових результатів від структури витрат.

На рис.1. з урахуванням вищевикладених теоретичних засад наведено залежності окреслених показників діяльності підприємства до і після впровадження нвестиційно-інноваційної програми. Базовий стан діяльності підприємства (до впровадження інвестиційно-інноваційної програми) характеризують показники: QД - обсяги продажу продукції; F0 - обсяги фіксованих витрат; tg α0 - питома вага змінних витрат у розрахунку на 1 грн. реалізованої продукції; QД tg α0 - сума змінних витрат; QРБ - поріг рентабельності діяльності підприємства; ЗФСБ - запас фінансово стійкості підприємства. Відповідно після впровадження інвестиційно-інноваційно програми фінансовий стан підприємства характеризують показники: QД, F1, tgα1, QД tg α1, QРБ, ЗФСБ.

У наведеному на рисунку варіанті для забезпечення порівняльності результатів аналітичних розрахунків обсяги продажу до і після впровадження інвестиційної програми прийняті на одному рівні. Це може бути високотехнічний варіант інвестицій у виробництво продукції з обмеженим ринком її збуту. Здебільшого реальна господарська практика впровадження технічних нововведень пов'язана зі значним, помітним зростанням обсягів виробництва і реалізації продукції [4].

За таких умов забезпечуються значні грошові надходження і прибутки підприємства як за рахунок збільшення обсягів виробництва і реалізації продукції у фізичних одиницях, так за рахунок зменшення питомої ваги операційних витрат у розрахунку на 1 грн. реалізовано продукції й поліпшення водночас її якісних характеристик [12].

Відповідно до механізму операційного фінансового аналізу зі зростанням фіксованих витрат поріг рентабельності, як правило, зміщується вправо по осі абсцис. За незмінних обсягів продажу продукції така ситуація може призвести до зменшення запасу фінансової стійкості підприємства, що і показано на рисунку. Маса прибутку від операційної діяльності підприємства у межах прийомів фінансового аналізу "витрати-обсяги-прибуток" визначається так:

де КМД - коефіцієнт маржинального доходу;

де МД - обсяги маржинального доходу підприємства.

Тобто обсяги операційного прибутку залежать як від розмірів запасу фінансової стійкост підприємства, так і від величини коефіцієнта маржинального доходу, який, у свою чергу, залежить від структури операційних витрат підприємства.

У наведеному на рисунку варіанті обсяги прибутку від операційної діяльності після впровадження нвестиційно-інноваційної програми, за умови зменшення запасу фінансово стійкості підприємства, зросли. Ця ситуація пояснюється тим, що збільшення фіксованих витрат у частині вартості впроваджених нововведень і використання сучасного менеджменту забезпечили гаку інтенсивність зменшення частки змінних витрат, що абсолютні обсяги зменшення змінних витрат перевищили обсяги зростання фіксованих витрат. Виходячи із залежностей, наведених на рисунку, обсяги прибутку від операційної діяльності підприємства до і після впровадження нвестиційно-інноваційної програми можна визначити таким чином:

де ПБ, ПП - відповідно обсяги операційного прибутку підприємства до й після впровадження інвестиційно-інноваційної програми.

Напрями й обсяги зміни фінансових результатів діяльності підприємства після впровадження програми можуть бути визначені так:

де ΔП - фінансовий результат (прибуток чи збиток) діяльності підприємства після впровадження нвестиційно-інноваційної програми; tg α0 - tg α1 = ΔЗ - зменшення рівня змінних витрат у розрахунку на 1 грн. реалізовано продукції після впровадження інвестиційно-інноваційної програми; F1 - F0 = ΔF - обсяги зростання фіксованих витрат після впровадження інвестиційно-інноваційної програми.

Як було зазначено раніше, умовою ефективності впровадження інвестиційно-інноваційних програм випереджувальне зростання фінансових результатів відносно зростання ресурсів витрат [9]. Таку умову ефективності інвестиційно-інноваційних програм характеризує коефіцієнт випереджувального зростання фінансових результатів, який для розглянутого варіанта програми може бути такий:

де KВ - коефіцієнт випереджувального зростання фінансових результатів упровадження нвестиційно-інноваційних програм.

Звернемо також увагу на те, що до розгляду відносно практичної реалізації беруться ті з нвестиційно-інноваційних програм, для яких коефіцієнт випередження фінансових результатів більший за одиницю.

Отже, обґрунтування рішень щодо практичного впровадження інвестиційно-інноваційних програм потребу детального аналізу широкого кола показників, зокрема якості технічних нововведень, обсягів капіталовкладень, схем їхнього фінансування й окупності. Визначальним тут є фінансово-економічний аналіз умов впровадження і результатів нвестиційно-інноваційних програм.

Комплексний фінансовий аналіз рівня їхньої ефективності тісно пов'язаний із визначенням звичайного й дисконтованого періоду окупності, чистої теперішньої вартост грошових потоків, рівня звичайної та модифікованої внутрішньої норми прибутку. Серед цих методів важливе місце посідає і прийом фінансового аналізу "витрати-обсяги-прибуток", який на попередніх стадіях дає змогу отримувати прогнозно-діагностичні оцінки можливого рівня фінансової ефективності впровадження інвестиційно-інноваційних програм на підприємствах, що конче потрібно для кращої адаптації суб'єктів господарювання до здорових ринкових відносин [12]. .

В Україні джерелом нвестицій на 80% є власні кошти підприємств. Тільки 11% цих коштів спрямовується на освоєння нової продукції, а решта - на капітальні вкладення. Створений у 1992 році Державний інноваційний фонд мав на меті фінансувати освоєння ново продукції, однак статистика свідчить про вкрай низький рівень державного фінансування (1,9%).

На сьогодн Держіннофонд реорганізовано в Українську державну інноваційну компанію, покликану стимулювати інноваційну діяльність підприємств. Проте фіксований відсоток відрахувань від валового доходу не може сприяти розробкам ново продукції на підприємстві. Такого роду стимулювання повинне мати непрямий характер. Особливо популярні у цьому плані вільні економічні зони (у Харкові - Спеціальний режим інвестиційної діяльності - СРІД). Суть функціонування такої зони поляга у звільненні від низки податків підприємств, що є об'єктами інвестицій. Так прибуток, отриманий у результаті інвестування, перші три роки не оподатковується, що стимулює підприємство реінвестувати цей прибуток у власне виробництво [16].

Аналіз інвестиційних заявок підприємств міста Харкова свідчить про тенденцію вкладення більшо частини отриманих інвестицій (57%) в оновлення основних фондів, що значно збільшує можливості виробництва нової продукції. Умовами прийняття нвестиційного проекту є термін окупності, менший за період реалізації проекту, й внутрішня норма рентабельності, більша за прийняту ставку дисконтування. Вхідним бар'єром у так звану інвестиційну зону є прийнята на рівні 20-25% ставка дисконтування, до якої входять 14-відсотковий рівень банківського відсотка за валютними вкладами, рівень інфляції та ризик-премія. Інвестиційні проекти розроблюються також виходячи з періоду дії більшості пільг - до шести років. Таким чином, підприємства, основним напрямом вкладення інвестицій яких є основн фонди, змушені за шість років забезпечити рентабельність, вищу за середній рівень по галузі, що є досить складним завданням. Співвідношення різних показників діяльності підприємств - учасників СРІД у межах інвестиційних проектів подано в таблиці.

З неї видно, що важливими показниками, які впливають на внутрішню норму рентабельност підприємства у межах інвестиційного проекту, а також протягом терміну окупност проекту, є розмір інвестицій і, відповідно, їхня питома вага у загальній вартості майна підприємства. Лінійна залежність між внутрішньою нормою рентабельності й розміром інвестицій свідчить про те, що розрахован підприємствами показники мають скоріше нормативний характер, ніж відбивають реальні прогнози. Це виходить також із розрахунку внутрішньої норми рентабельності із зростаючим підсумком в інвестиційних заявках підприємств, тобто бажання підприємств завищити свій запас фінансової міцності [16].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10