Дипломная работа: Теоретичні основи формування ціннісних орієнтацій молодших школярів
На Україні весняні ігри і пісні побутують зараз у двох різновидах: веснянок гагілки. Гагілки (інакше – гаївки, ягілки, маївки) виконуються лише протягом кількох днів на великодні свята в Галичині, на Волині, Поділлі. На Волині існу також назва рогульки, які, можливо, належали колись до окремого різновиду веснянок-гаївок. Між веснянками і гагілками з функціонального і тематичного поглядів особливих відмінностей немає. Однак якщо гагілки – це танково-ігров пісні, то веснянки обіймають рівнотипні групи молодіжних ігор та пісень, в тому числі й такі, що співають без руху. У весняній обрядовості можна виділити так різновиди:
- пантомімічні сценки та ігри,
- спів весняних пісень-закличок,
- водіння танків та ігор (із співами).
Пантомімічн сценки-ігри збереглися найменше і зараз практично вийшли з ужитку. Ті з них, що були описані спостерігачами, вказують на глибоку давнину традицій зустріч весни. В них збереглися відгомони слов’янських язичницьких вірувань. Існував звичай випікати із тіста «жайворонків». Діти з «жайворонками» вилазили на дерева, паркани і кликали весну.
Веснян танки та ігри – найбільша група творів, вона об’єднує східноукраїнські веснянки західноукраїнські гаївки. Їх типова ознака – нерозривна єдність наспіву, тексту, руху (танець, крок, біг) і виконання (сильний звук, строга обрядова манера, приуроченість, колективність общинно-ритуального характеру). Такий поглиблений синкретизм був властивий первісному мистецтву, у веснянках він зберігся найкраще через їх ігрові форми. Більшість ігрових веснянок виконуються як кругові (дівчата утворюють коло або еліпс) та ключові (ставши шнурком, виконавці йдуть одна за одною, виписуючи різні фігури і криві лінії). Вчен припускають, що кругові веснянки виникли в епоху поклоніння сонцю (коло, круг це символ сонця).
Жнивні пісні. Косовиця.
Жнивн пісні замикають весь календарний цикл. Усі календарно-обрядові пісні – від колядок до жнивних – виникли на єдиній основі і в епоху – коли стався перехід до осілого землеробства. Через це в тематиці, змісті та серед залишків язичницьких уявлень обрядових пісень. Існує багато спільного, що прослідковується особливо виразно в найдавніших пластах. Ці пласти належать, як правило, до загальних надбань усіх слов’янських народів, які складали одну племінну спільність у ІІ-І тис. до н.е., тобто тоді, коли заклалися основи землеробсько-календарної обрядовості.
Жнива пора тяжкої праці, але воднораз і найщасливіший час для селянина-хлібороба, який радіє врожаєві – основі його добробуту. У жнивах розрізняють три етапи: початок жнив – зажинки, самі жнива та закінчення жнив – обжинки. У зв’язку з цим групуються і основні обрядові дії(ст.61-62).
1.Зажинання першого снопа. Іноді цей сніп називають воєводою. До нього звертаються, співають величальних пісень. Коли жнуть на чужому полі, співають також господарев господині (панові і пані, як величають господарів у традиційних піснях).
2.Під час самих жнив обрядів немає. Лиш йдучи на поле, а частіше – з поля, співають пісень, жартують. Значне місце в тематиці займають скарги на тяжку працю, чути звертання до сонця (прохання швидше сідати), очікування вечора.
3.Обжинки найурочистіша сторона жнив . Складається з кількох епізодів. Завивання бороди (або «кози»): на полі залишають трохи колосків, їх заплітають, квітчають, обв’язують стрічкою. Зерно витрушують на ниву, пригинаючи «бороду» до земл (явно відголоски жертвоприношення доісторичних часів). Навколо «бороди» водять танки, співають пісень. На Волині ставили біля бороди три снопи, а далі із квітів і колосків звивали вінок, який із співами урочисто несли до двору господаря. Звичай завивали «бороду» - тепер розвага, але в давнину «бороді» приносили якісь жертви. Про це свідчить квітчання, прибирання, величальн слова, обтрушування зерна в землю. Також був звичай ставити у «бороду» воду, черепок з сіллю і класти шматок хліба.
Обряд «бороди» безпосередньо переходить до «вінка». На Київщині вибирали серед жниць «царівну» (або княжну), коронували її вінком, в руки вона брала прикрашений стрічками і квітами сніп, і усі співаючи йшли в село. Там обходили двори, вітали господарів з закінченням жнив; сусіди влаштовували складчину. Вінок плели дівчата. Під час сплітання вінка і йдучи до села співали пісні про вінок символ достатку і радості:
Не лежи, віноньку, не лежи
При зеленій межі;
Підведи головоньку –
Час тобі додомоньку!
Завершальним моментом обжинок є вручання вінка господареві. За вінок вимагали викуп пропонували влаштувати вечерю. Після почастунку лунали пісні з танцями.
Епос
В Київській Русі знаходимо уже в повному розквіті такий необрядовий рід фольклору, як епос, і, зокрема, найдавніший з відомих у східних слов’ян епічний Жанр - билини (вони збереглися до наших днів у російському фольклорі).
Для епічного стилю характерна оповідальність топу, увага до обставин і подій (із грецького - еро, - розповідь). До комічних жанрів українського фольклору належать думи, балади, історичні пісні, новелістичні пісні (співанки-хроніки). Від обрядових пісень епічні твори відрізняються способом виконання: якщо обрядові завжди співає хор, то в епіці ми зустрічаємо розвинену манеру одиночного (сольного) виконання. Це дуже суттєва риса. Один з найважливіших наслідків - поява народних співців-професіоналів та окреслення соціальних середовищ (верств населення), які були виконавцями, носіями епіки і навіть творцями «У слов'янському світі сформувалось кілька типів соціальних епічних середовищ у стародавній Русі і в Росії - скоморохи, каліки перехожі, сказителі; на Україні - кобзарі, лірники; у південних і західних слов’ян - гуслярі, тамбураші, дзяди»
Найважливіша роль у розвитку українського епосу, особливо дум, належала, кобзарям та лірникам Кобзарське мистецтво виникло у XVIст. і було поширене переважно у Подніпров'ї і Степовій Україні. Лірники ж ходили по всій Україні, Найбільшою своєрідністю відзначалося виконання і репертуар лірників Поділля та Прикарпаття. Зокрема, саме в їх співі з достатньою виразністю простежувалися «сліди зв'язків давньоруської і української опіки».
Епічні пісні. Думи
Думи - найвизначніша частина українського народного епосу. До особливостей їх змісту положать такі риси як реалістичність історизм, поєднання трагедійності та горшки. За формою думи - волик, вокально-інструментальні твори, виконання яких вимагає багаторічного навчання і неабиякого хисту. Через це вони входили в репертуар професійних народних і співаків - кобзарів (бандуристів) і лірників.
Сам виконавці дум називали їх по-різному: пісні про старовину, козацькі притчі, запорозькі псальми, лицарські пісні тощо.
Думи виникли у XVI ст. їх розвиток відбувався особливо продуктивно протягом трьох століть і досяг вершин (як в художній формі, так і щодо суспільного резонансу) у XVII ст. Народження цього жанру пов’язане з посиленням боротьби українського народу проти іноземного поневолення та феодально-кріпосницького гніту: спершу - Великого Литовського князівства, згодом - Речі Посполитої. Жорстоким лихом українського народу були напади кримських татар і турків. Для захисту українських земель з півдня у ХVІ ст. формується могутня сила самооборони - козацтво.
Зміст найдавніших дум такий: втеча з турецької неволі («Про піхотинця» - тобто, пішого втікача), невільницькі страждання («Плач невольників» - трагедія турецької каторги), морські походи на турків («Про Олексія Поповича»), лицарська смерть козака («Івась Коновченко»), переможний герць козака з турком чи татарином («Козак Голота») та ін.
Другу групу становлять думи XVII-XVIII ст. їх зміст - визвольна боротьба українського народу 1648-1654рр., а також історична та соціально-побутова тематика (зокрема, моралістичні, сатиричні та гумористичні думи): «Хмельницький і Барабаш», «Корсунська перемога», «Про Ганжу Андибера» (покарання дуків-багатіїв), «Бідна удова і три сипи» (побутово-сімейні конфлікти) тощо.
Думи виконуються речитативом, у якому ритміка (а часто і звуковисотний контур) визначається словесними та логічними наголосами тексту). Текст, отже, становить не лише смислову (як у піснях), але й структурну основу музичної декламації, але й структурну основу.
Історичні пісні
Пісні, в яких відображено загальнонародні події, образи народних героїв, належать до сторичних. Історія народу завжди конкретна. Вона поділяється на періоди, важливість яких визначається силою їх впливу на соціальне і економічне життя.
Своєрідність сторії України полягає, в тому, що найвизначніші події пов'язуються з діяльністю козацтва. Протягом XVI-XVIП ст. козацтво було активним учасником і рушієм важливих суспільно-історичних подій. Через те більшість історичних пісень цього періоду є водночас козацькими. Це, проте, не означає їх ототожнення.
До сторичних відносимо насамперед некозацькі та козацькі пісні, в яких згадуються конкретні історичні факти, прізвища.
До козацьких зараховуємо пісні, в яких відображено козацьке життя, але без конкретних історичних реалій. Такі козацькі пісні (в основному, побутового ліричного змісту) винесено в окремий розділ, бо в них висвітлюється не сторичні події, а побут і психологія.
Отже, головна особливість історичних пісень ХVІ-ХVІІІ ст. полягає в тісному зв’язку з козацькою тематикою. Це вплинуло і на принципи упорядкування пісень в ряд збірників. Наприклад, Д.Ревуцький у трьох випусках „Золотих ключів” увів спільну рубрику „Пісні історичні козацькі”, де, як це видно, одна тематична група від іншої не відділяється. Але історичні факти осідали у піснях як раніше ХVІ ст., так і після ліквідації козацтва. Тому поняття історичної пісні значно ширше за поняття козацьких пісень.
М.Гоголь вбачав історизм народних пісень в тому, що «вони не відриваються ні на мить від життя і завжди відповідають тодішньому станові почуттів» . Водночас Гоголь застерігав від ставлення до народної пісні як до історичного документу, підкреслював перевагу у фольклорі художніх явищ над історичними, наголошував, що історик не може шукати у піснях вказівок «дня і числа битви або точного пояснення місця, вірної реляції; в цьому відношенні небагато пісень допоможуть йому. Але коли він захоче пізнати справжній побут, стихії характеру, всі найтонші відтінки почуттів, хвилювань, страждань, радощів описуваного народу, коли захоче випитати дух минулих віків, загальний характер всього цілого і окремо кожного часткового, тоді він буде задоволений цілком: історія народу розкривається перед ним в ясній величі».
Отже, сторизм фольклору - це категорія змісту, притаманна усній творчості кожного народу, тому що фольклор - частка історії народу, історії його культури, - сам він – історія.
На відміну від такого широкого поняття як історизм фольклору, існує більш конкретне поняття історичного змісту народних пісень. В піснях зображуються події, історичні особи, різні сторони життя соціальних прошарків. Ті пісні, в яких відбито події, імена та ставлення до них, і називаються історичними. Залежно від того, яка міра історизму властива пісні і який історичний зміст відображено в ній, історичні пісні поділяються на чотири класи:
1. З конкретно-історичною підосновою - згадуються дійсні події та імена історичних осіб (пр.74 «Ой полети, галко» - про зруйнування Січі, пр.7 «Максим козак Залізняк» - про Коліївщину).
2. Пісні з загально-історичною підосновою - збережено не так деталі, як загальний колорит, дух епохи (пр.73 «Зажурилась Україна, що нігде прожити» - про часи татарщини).
3. Пісні з соціально-побутовою підосновою. Насамперед це деякі з пісень про козацтво, чумацтво, наймитування, кріпацтво, наймитство. Вони складалися за цілком певних історичних умов, тому в деяких з них більш-менш ясно проступають риси історії побуту, торгівлі, військової справи, соціальних заворушень, правових відносин (пр.79 «Ой не путай, пугаченьку»).
4. Пісні з соціальною, класовою підосновою. Це переважно творчість другої половини XIX - початку XX ст. Зокрема, сюди зараховуються деякі західноукраїнські «гамерицькі» пісні (див. розділ «Заробітчанські пісні», пр.108 - про трудову еміграцію в Америку, викликану зубожінням селянства).
Ліро-епічні пісні
В городні віки у Франції та Італії баладами називали танцювальні пісні любовного змісту (франц. ballare - танцювати). У фольклористиці терміном «балада» називають багатокуплетн строфічні пісні з розвиненими сюжетами, гостродраматичного змісту. В народних баладах здебільшого змальовуються побутові конфлікти та любовні драми з трагічною розв'язкою. Баладний жанр у фольклорі формувався під впливом властивої людині підвищеної уваги до страшних і незвичайних подій, як бентежать уяву, і гостро ставлять проблему боротьби добра і зла. Баладні сюжети відомі усім народам Європи.
За змістом виділяють чотири основні групи балад.
1. З фантастичними та легендарними сюжетами, де особливо часто трапляється перетворення людей у квіти, трави чи кущі. Наприклад, свекруха заклина невістку на тополю, або мати свого сина - на явора («Ой за гаєм зелененьким», пр.81). В таких баладах спостерігається відгомін дуже давніх анімістичних уявлень.
2. Балади про сімейні та любовні драми: отруєння з ревнощів чи з намови («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»); підмова і зведення дівчини («Було два чужоземці», пр.80). Родинно-побутові - найчисленніша група балад.
3. Балади з історичною підосновою: дівчина вибирає смерть, не бажаючи стати коханкою феодала-насильника; теща у полоні у зятя-татарина.
4. Соціально-побутові балади: смерть чумака, загибель на війні козака або солдата («Козака несуть»).
Аналіз баладної мелодики підказує свою класифікацію, що випливає не з формальних ознак (речитативність, моторика, кантилена), а з виконавських особливостей. Тому нижче речитативно-декламаційна мелодика розглядається не сама по собі, а в руслі епічного виконавського стилю; і кантиленної мелодики окремо виділено протяжний стиль; кантиленну мелодику непротяжного різновиду об'єднано з моторною в один балад по-пісенний стилі. Поняттям «стилю» в даному випадку позначається сплав виконавства та функціонування баладного жанру в його стотних проявах.
У наш час балади виконуються переважно співочими гуртами, але в минулому вони належали до форм антифонного та одиночного співу (особливо у XVIII-XIX ст.). Епічний підклад змісту, розвинений оповідально-драматичний сюжет робили їх дуже зручним репертуаром для мандрівних народних співців, які були у всіх слов'янських народів. Напружена фабула сприяла зосередженню уваги аудиторії і обумовлювала тим самим роль балад як жанру «для слухання».
Козацькі пісні
Козацьк пісні становлять кількісно вагомий і своєрідний розділ українського фольклору. В російському фольклорі козацькі пісні в окрему тематичну групу, як правило, не виділяються. Білоруська дослідниця Г. Петровська з цього приводу зауважує: «Напевно, це пояснюється невеликою кількістю таких пісень в російському фольклорі. Але їх значно більше в білоруській народній творчості і особливо и українському фольклорі».
Вище у розділі «Історичні пісні», було розглянуто деякі козацькі пісні з історичною тематикою. Тут же досліджується три інші підгрупи козацьких пісень з історичним підтекстом (без точних історичних ознак); пісні, де зображено різні сторони козацького побуту (вони становлять провідну частину пісень даного розділу); ліричні, що до певної міри умовно зараховуються до козацьких (здебільшого - за згадкою слова «козак»). Серед ліричних переважають пісні про кохання. Розглянемо особливості тематики кожної з трьох вказаних груп.
Пісн з історичним підтекстом висвітлюють особисту і громадську долю козаків на тл сторичної ситуації, про яку можна більш-менш певно судити з тексту. У найдавніших піснях, які можна віднести, до часів зародження козацтва змальовано картину руйнування татарами і турками України. Напружена боротьба з ними тривала три століття.
Друга група пісень стосується козацького побуту. Побут змальовується за трьома основними етапами, життя степового лицаря: від’їзд з дому, козацькі будні, загибель козака на полі бою. Картини прощання нерідко подаються через показ конфлікту між родинними і громадськими інтересами. Козак, однак завжди обира почесний шлях оборонця рідного краю. Найширше показані у піснях козацькі будні. Ця – центральна - група пісень охоплює багато життєвих подробиць, пригод роздумів.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
