Курсовая работа: Архітектура Русі в 15-16 ст.
І от перенесене на руський грунт канонічне по змісту, блискуче по своєму виконанню мистецтво Візантії зіткнулося з поганським світосприйманням східних слов'ян, із хнім радісним культом природи - сонця, весни, світла, з їх цілком земними уявленнями про добро і зло, про гріхи і чесноти. З перших же років візантійське церковне мистецтво на Русі випробувало на собі всю міць русько народної культури і народних естетичних уявлень.
Вище вже йшла мова про те, що однокупольний візантійський храм на Русі XI в. перетворився в багатокупольну піраміду, основу якої складало руське дерев'яне зодчество. Те ж відбулося з живописом. Вже в XI в. сувора аскетична манера візантійського іконопису перетворювалась під пензлем руських художників у портрети, близькі до натури, хоча руські ікони і несли в собі всі риси умовного іконописного образу. У цей час прославився печерський чернець-маляр Алимпий, про якого сучасники говорили, що він «иконі писать хитр бе [був] зело». Про Алимпия розповідали, що іконописання було головним засобом його існування. Але зароблене він витрачав дуже своєрідно: на одну частину купувала усе, що було необхідно для його ремесла, другу віддавав біднякам, а третю жертвував у Печерський монастир.
Поряд з іконописом розвивався фресковий живопис, мозаїка. Фрески Софійського собору в Києві показують манеру письма тутешніх грецьких і руських майстрів, їхня схильність людському теплу, цілісності і простоті. На стінах собору ми бачимо і зображення святих, і сім'ю Ярослава Мудрого, і зображення руських блазнів, і тварин. Чудовий конописний, фресковий, мозаїчний живопис наповняв і інш храми Києва. Відомі своєю великою художньою силою мозаики Михайловского Златоверхого монастиря з їхнім зображенням апостолів, святих, що загубили свою візантійську суворість: образи їх стали більш м'якими, округлими.
Пізніше укладалася новгородська школа живопису. Ї характерними рисами стали ясність ідеї, реальність зображення, доступність. Від XII в. до нас дійшли чудов утвори новгородських живописців: ікона «Ангел Златые власы», де при усій візантійській умовності образ Ангела відчувається трепетна і гарна людська душа. Або ікона «Спас Нерукотворный» (також XII в.), на якій Христос із своїм виразним зламом брів предстає грізним, усе розуміючим суддею людського роду. У иконе «Успіння Богородиці» в обличчях апостолів відбита уся скорбота втрати. І таких шедеврів Новгородська земля дала чимало. Достатньо пригадати, наприклад, знаменит фрески церкви Спасу на Нередице біля Новгорода (кінець XII в.).
На початку XIII в. прославилася ярославська школа іконопису. У монастирях і церквах Ярославля було написано чимало чудових іконописних творів. Особливо відома серед них так звана «Ярославская Оранта», що зображувала Богородицю. Її прообразом стало мозаїчне зображення Богородиці в Софійському соборі в Києв роботи грецьких майстрів, що запам'ятали сувору владну жінку, що простирає руки над людством. Ярославські ж умільці зробили образ Богородиці тепліше, людяніше. Це насамперед мати-заступниця, що несе людям допомогу співчуття, византійц бачили Богородицю по-своєму, руські живописц - по-своєму.
Протягом довгих сторіч на Русі розвивалося, удосконалювалося мистецтво різьблення по дереву, пізніше - по камені. Дерев'яні різьблені прикраси взагалі стали характерною рисою жител городян селян, дерев'яних храмів.
Чудовим різьбленням славилися посуд. У мистецтві різьбярів із найбільшою повнотою виявлялися руські народні традиції, уявлення русичів про прекрасне витончене. Знаменитий художній критик друго половини XIX - початку XX в. Стасов писав: «Є ще прірва людей, що уявляють, що потрібно бути витонченим тільки в музеях, у картинах і статуях, у величезних соборах, нарешті, в усім винятковому, особливому, а що стосується до іншого, то можна розправлятися як ні потрапило - мовляв, пусте і нісенітне... Немає, теперішнє, суцільне, здорове справді мистецтво існує лише там, де потреба у витончених формах, у постійній художній зовнішності простерлася вже на сотні тисяч речей, що щодня оточують наше життя». Древні русичі, огороджуючи своє життя постійною скромною красою, давно підтвердили справедливість цих слів.
Це стосувалося не тільки різьблення дереву і каменю, але і багатьох видів художніх ремесел. Витончені прикраси, справжні шедеври створювали староруські ювеліри - золотих і срібних діл майстри. Вони робили браслети, сережки, підвіски, пряжки, діадеми, медальйони, обробляли золотом, сріблом, емаллю, дорогоцінними каменями посуд, зброю. З особливими старанням і любов'ю майстри-умільці прикрашали оклади ікон, а також книги. Прикладом може служити мистецьки оброблений шкірою, ювелірними прикрасами оклад «Остромирова євангелія», створеного за замовленням київського посадника Остромира в часи Ярослава Мудрого.
Дотепер викликають зехоплення зроблен київським ремісником сережки (ХI-ХII вв.): каблучки з півкруглими щитами, до яких припаяні по шість срібних конусів із кульками і 500 колечками діаметром 0,06 см із дроту діаметром 0,02 см. На колечках закріплені малюсінькі зернятка срібла діаметром 0,04 см. Як робили це люди, не володіючи збільшувальними приладами, уявити собі важко.
Складовою частиною мистецтва Русі було музичне, співоче мистецтво. У «Слов о полку Игореві» згадується легендарний сказитель-співак Боян, що «напускав» свої пальці на живі струни вони «самі князям славу рокотали». На фресках Софійського собору ми бачимо зображення музикантів, що грають на дерев'яних духових і струминних нструментах - лютні і гуслях. З літописних повідомлень відомий талановитий співак Митус у Галичі. У деяких церковних творах, спрямованих проти слов'янського поганського мистецтва, згадуються вуличні блазні, співаки, танцюристи; існував і народний ляльковий театр. Відомо, що при дворі князя Володимира, при дворах інших видних руських владарів під час бенкетів присутніх розважали співаки, розповідачі казок, виконавці на струнних нструментах.
І, звичайно, важливим елементом усієї староруської культури був фольклор - пісні, сказання, билини, прислів'я, приказки, афоризми. У весільних, застільних, похоронних піснях відбивалися багато рис життя людей того часу. Так, у древніх весільних піснях говорилося про той час, коли наречених викрадали, «умыкали» (звичайно, із їхньої згоди), у більш пізніх - коли їх викуповували, а в піснях уже християнського часу йшла мова про згоду і нареченої, і батьків на шлюб.
Цілий світ руського життя відкривається в билинах. Їхній основний герой - це богатир, захисник народу. Богатирі володіли величезною фізичною силою. Так, про улюбленого руського богатиря Іллю Муромця говорилося: «Куди не махне, отут і вулиц лежать, куди відверне - із провулками». Одночасно це був дуже миролюбний герой, що брався за зброю лише у випадку крайньо необхідності. Як правило, носієм такої невгамовної сили є виходець із народу, селянський син. Народні богатирі володіли також величезною чарівницькою силою, мудрістю, хитрістю. Так, богатир Волхв Всеславич міг обертатися сизим соколом, сірим вовком, міг стати і Туром-Золот роги. Народна пам'ять зберегла образ богатирів, що вийшли не тільки із селянського середовища, - боярський син Добриня Никитич, представник духівництва хитрий і виверткий Альоша Попович. Кожний із них мав свій характер, своїми особливостями, але усі вони були як би виразниками народних сподівань, дум, надій. І головною з них був захист від лютих ворогів.
У билинних узагальнених образах ворогів вгадуютуться реальні зовнішньополітичні супротивники Русі, боротьба з котрими глибоко ввійшла у свідомість народу. Під ім'ям Тугарина проглядається узагальнений образ половців із хнім ханом Тугорканем , боротьба з який зайняла цілий період в історії Русі останньої чверті XI в. Під ім'ям «Жидовина» виводиться Хазария, державною релігією яко було іудейство. Руські билинні богатирі вірно служили билинному ж князю Володимирові. Його прохання про захист Батьківщини вони виконували, до них він звертався у вирішальні часи. Непростими були відношення богатирів і князя. Були тут і образа, і нерозуміння. Але усі вони - і князь і герої зрештою вирішували одне загальне діло - діло народу. Вчені показали, що під ім'ям князя Володимира не обов'язково мається на увазі Володимир I. У цьому образ злився узагальнений образ і Володимира Святославича - воїтеля проти печенігів, і Володимира Мономаха - захисника Русі від половців, образ інших князів - сміливих, мудрих, хитрих. А в більш древніх билинах відбилися легендарні часи боротьби східних слов'ян із киммерийцами, сарматами, скіфами, із усіма тими, кого степ настільки щедро посилав на завоювання східнослов'янських земель. Це були стар богатирі зовсім древніх часів, і билини, що розповідають про неї, те саме що епос Гомера, древньому епосу інших вропейських і індоєвропейських народів .
РОЗДІЛ ІІ. Відродження архітектури Русі після
монголо-татарської навали.
Після монголо-татарської навали довгий час літопису згадують лише про будівництво дерев'яних споруджень, які до нас не дойшли. З кінця XІІІ в. у Північно-західної Русі, що уникла руйнування, відроджується і кам'яне зодчество, насамперед військове. Зводяться кам'яні міські зміцнення Новгорода Пскова, міцності на прирічкових мисах (Копор’є) або на островах, часом з додатковою стіною у в'їзду, що утворить разом з основний захисний коридор - "захаб" (Ізборськ, Порхов). Із середини XІ в. стіни підсилюються могутніми вежами, на початку над воротами, а потім і по всьому периметр зміцнень, що одержують у XV столітті планування, близьку до регулярного. Нерівна кладка з грубо тесаного вапняку і валунів наділяло спорудження живописом і підсилювало їхню пластичну виразність. Такою же була кладка стін невеликих однокупольних чотирьохстовпних храмів кінця XІІІ - 1-й половини XV вв., яким обмазка фасадів додавали монолітний вигляд. Храми будувалися на засоби бояр, багатих купців. Стаючи архітектурними домінантами окремих районів міста, вони збагачували його силует і створювали поступовий перехід представницького кам'яного кремля до нерегулярної дерев'яної житлової забудови, що випливає природному рельєфові. У ній переважали 1-2 поверхові будинки на підклетах, ноді трьохчастичні, із сіньми посередині.
Архітектура Новгорода.
У Новгород розвивалося його колишнє планування, додалося вулиць, що ведуть до Волхова. Кам'яні стіни Дитинця й Обхідного міста, а так само церкви побудовані на засоби окремих бояр, купців, і груп городян, змінили вигляд Новгорода. У XІІІ-XV вв. зодчі переходять у завершеннях фасадів церков від півкругів-"закомар" до більш динамічних фронтонів - "щипцям" або частіше до трилопатевих кривих, що відповіжали формі зводів, більш низьких над кутами храму. Величні й ошатні храми 2-й половини XІ в. - пори розквіту новгородської республіки, - повніше відбивало світогляд і смаки городян. Стрункі, подовжених пропорцій, з покриттям на вісьмох схилів по трилопатевих кривих, що пізніше часто перероблялося на пощипцеве, вони сполучають мальовничість і пластичне багатство архітектурного декору (уступчасті лопатки на фасадах, декоративні аркади на апсидах, візерункова цегельна кладка, рельєфні "брівки" над вікнами, стрілчасті завершення перспективних порталів) з тектонічною ясністю компактністю спрямованої нагору композиції. Широке розміщення стовпів усередин робила просторіше інтер'єри. У XV в. Новгородські храми стають інтимніше затишніше, у них з'являються паперті, ґанки, комори в підцерков’ї. З XІV-XV вв. у Новгороді з'являються кам'яні житлові будинки з підклетками і ґанками. Одностовпна "Грановита палата" двору архієпископа Юхимія, побудован при участі західних майстрів, має готичні нерв’юрні зводи. В інших палатах стіни членувалися лопатками і горизонтальними пасками, що перейшло в монастирські трапезні XVІ в.
Архітектура Пскова.
У Пскові, що став у 1348 р. незалежним від Новгорода, головний, Троїцький собор мав, судячи з малюнка XVІІ в., закомарі, розташовані на різних рівнях, три притвори декоративні деталі, близькі новгородським. Поставлений у кремлі (Кром) на високому мисі при злитті Пскову і Великої, собор панував над містом, що ріс до півдня, утворений новими, обгородженими кам'яними стінами, прорізані вулицями, що ведуть до кремля. Надалі псковичи розробляли тип четирьохстовпно триапсидної парафіяльної церкви з позакомарним, а пізніше і восьмискатним пощипцовим покриттям. Галереї, бокові вівтарі, ґанки з товстими круглими стовпами і дзвіниці додавали цим, немов виліпленим від руки приосадкуватим будівлям, що зводилися поза кремлем, особливу мальовничість. У псковських безстовпних одноапсидних церквах XVІ в. барабан з куполом спирався на пересічні циліндричн зводи або на східчасто розташовані арки. У Пскові, як і в Новгороді вулиці, мали бревенчаті бруківки і були так само забудовані дерев'яними будинками.
Архітектура Москви.
З початком відродження Москви в ній у 1320-1330-х рр. з'являються перші білокамінні храми. Не збережений Успенський собор і собор Спасу на Борі з поясами різьбленого орнаменту на фасадах сходили по типу до четирьохстовпним із трьома апсидами володимирським храмом домонгольської пори. В другій половині XІ в. будуються перші кам'яні стіни Кремля на трикутному в плані пагорбі при впаданні Неглинно у Москву-ріку. На сході від Кремля розстелявся посад, з рівнобіжній Москві-ріці, головною вулицею. Схожі за планом з більш ранніми, храми кінця XІ - початку XV вв. завдяки застосуванню додаткових кокошників у підстав барабана, піднятого на підпружних арках, одержали ярусну композицію верхів. Це додавало будинкам мальовничий і святковий характер, що підсилювався килевидними обрисами закомар і верхів порталів, різьбленими пасками і тонкими напівколонками на фасадах. У соборі московського Андроникова монастиря кутов частини основного обсягу сильно знижені, а композиція верха особливо динамічна. У безстовпних церквах московської школи XІ- початку XV вв. кожен фасад інод увінчувався трьома кокошниками. У формуванні до кінця XV в. централізовано держави висунуло задачу широко розгорнути будівництво фортечних споруджень у містах і монастирях, а в його столиці - Москві - зводити храми і палаци, що відповідають її значенню. Для цього минулого запрошені в столицю зодчі і муляри з інших російських міст, італійські архітектори й інженери по фортифікації. Основним будівельним матеріалом стала цегла. Московський Кремль, що вмится резиденції великого князя, митрополита, собори, боярські двори, монастирі, був у другій половині XV в. розширений до нинішніх розмірів, а посад охопив його з трьох сторін і був прорізаний радіальними вулицями. На сході від Кремля виникла Червона площа, частина посаду була оточена в 1530-х рр. кам'яною стіною, а потім кам'яна стіна Білого міста і деревоземляна стіна Земляного міста оточили столицю двома кільцями, що і визначило радіально - кільцеве планування Москви. Монастирі-фортеці, що захищали підступи до міста і співзвучні Кремлеві по своєму силуеті, згодом стали композиційними центрами окраїн Москви. Радіальн вулиці з бревенчатими бруківками вели до центра через увінчані вежами ворота Земляного і Білого міст. Житлова забудова міських вулиць складалася в основному з дерев'яних будинків, що мали два - три поверхи на підклетах, окремі дахи над кожною частиною будинку, середні сіни і ґанок. Кремлі інших міст, як і в Москві, випливали у своїх планах рельєфові місцевості, а на рівних місцях мали правильні прямокутні плани. Фортечні стіни стали вище і товщі. Начіпні бійниц зубці у виді хвоста ластівки застосовані італійськими архітекторами в Московському Кремлю, з'явилися й у кремлях Новгорода, Нижнього Новгорода, Тули й ін. Пізніше вежі стали декоруватися лопатками і горизонтальними тягами, а бійниці - лиштвами. Вільніше від нових впливів були міцності далеких Кирило-Бєлозерського і Соловецького монастирів, з могутніми стінами і вежами, складеними з великих валунів і майже позбавленими прикрас.
Збережена частина великокнязівського кремлівського палацу в Москві з величезним одностовпним залом наділений рисами західної архітектури (гранований руст, парні вікна, ренесансний карниз), але вся композиція палацу, що складалася з окремих будинків з переходами і ґанками, близька до композиції дерев'яних хором. В архітектурі Успенського собору Московського Кремля, що було запропоновано будувати на зразок однойменного собору XІІ в. у Володимирі, традиц володимиро-суздальського зодчества піддалися істотному переосмисленню. Величний п’ятикупольний храм з рідкими щелевидними вікнами, прорізаними в могутніх барабанах в гладі стін, оперезаних аркатурним фризом, могутніше по пропорціях монументальніше свого прототипу. Вражаючим контрастом трохи суворим фасадам собору служить інтер'єр із шістьма рівномірно розставленими високими тонкими стовпами, що додають йому вид парадного залу. Храм-дзвіниця Івана Великого, що панував не тільки не тільки над Кремлем, але і над усією Москвою, став традиційним зразком для подібних висотних домінант і в інших російських містах. Спроба перенести в російський храм мотиви раннього венеціанського Відродження привела до невідповідності ярусних членувань фасаду. В інших храмах друго половини XV-XVІ в. зустрічаються властиві Московській архітектурі XІ-XV вв. яруси килевидних закомар, але їхній ритм менш динамічний, а розміряні членування фасадів, прикрашених аркатурними фризами візерунковою кладкою з теракотовими деталями, роблять храми нарядно-величними. Теракотові деталі зустрічаються в Білозір’ї і Верхньому Поволжі, наприклад, у палацевій палаті в Угличі, що де вінчають щипці над гладкими стінами заповнені візерунковою цегельною кладкою з теракотовими вставками. Фасади інших світських будівель цього часу, як правило, скромніше.
Нововведення в архітектурі 14-16 ст..
Від XІV-XVІ вв. збереглося кілька дерев'яних церков. Більш ранні - "клетские", що нагадують хату з двосхилим дахом і прибудовами. Церкви XVІст. - високим, восьмигранні, криті наметом, а прибудови з двох або з чотирьох сторін мають криволінійні дахи - "бочки". Їхні стрункі пропорції, контрасти фігурних "бочок" і строгого намету, суворих рубаних стін і різьблення галереї і ґанків, їхній нерозривний зв'язок з навколишнім пейзажем - свідчення високої майстерності народних майстрів - "древоделей", що працювали артілями.
Ріст Російсько держави і національної самосвідомості після скинення татарського ярма відбився в кам'яних храмах-пам'ятниках XVІ в. Виявляючи собою високе досягнення московського зодчества, ці величні будівлі, присвячені важливим подіям, як би з'єднували в собі динамічність дерев'яних шатрових церков і ярусних завершень храмів XІ - XV вв. з монументальністю соборів XVІ в. У кам'яних церквах-баштах ведучими стали форми, властивому каменеві, - яруси закомар і кокошники навколо прорізаного вікнами намету. Іноді і намет замінявся барабаном з куполом або ж вежею з куполами оточували центральним, критим наметом вежу. Перевага вертикалей наділяло радісною динамічністю спрямовану у височінь композицію храму, що як би виростає з навколишнього його відкритих "гульбищ", а ошатний декор додавав спорудженню святкову урочистість
У храмах кінця XV XVІ вв. застосування так називаного хрестчатого зводу, що спирався на стіни, рятувало інтер'єр від опорних стовпів і дозволяло різноманітити фасади, що одержували то трилопатеве, то завершення, що імітує закомари, то увінчувалися ярусами кокошників. Поряд з цим продовжували будувати четирьохстовпні п’ятикупольн храми, іноді з галереями і боковим вівтарями. Кам'яні одностовпні трапезн житлові монастирські будівлі XVІ в. мають гладкі стіни, увінчані простим карнизом або паском візерункової кладки. У житловій архітектурі панувало дерево, з якого будувалися і будинки в 1-2 поверхи, і боярські і єпископськ палаци, що складалися зі зв'язаних переходами багатосрубних груп на підклетах.
У XVІІ ст. перехід до товарного господарства, розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі, посилення центральної влади і розширення границь країни привели до росту старих міст і виникненню нових на півдні і сході, до будівлі віталень дворів адміністративних будинків, кам'яних житлових будинків бояр і купців. Розвиток старих міст йшов у рамках уже сформованого планування, а в нових містах-фортецях намагалися внести регулярність у планування вулиць і форму кварталів. У зв'язку з розвитком артилерії, міста оточувалися земляними валами з бастіонами. На півдні і в Сибіру будувалися і дерев'яні стіни з земляним засипанням, що мали вежі з начіпним боєм і низькими шатровими дахами. Кам'ян стіни середньоруських монастирів у той же час утрачали свої старі оборонн пристрої, ставали більш ошатними. Плани монастирів стали регулярніше. Укрупнення масштабів Москви викликало надбудову ряду кремлівських споруджень. При цьому більше думали виразності силуету і нарядності оздоблення, чим про поліпшення оборонних якостей зміцнень. Складний силует і багате білокамінне різьблення карнизів, ґанків і фігурних лиштв одержав теремной палац, побудований у Кремлю. Зростає число кам'яних житлових будинків. B XVІІ в. вони звичайно будувалися по тричастній схемі (із сіньми посередині), мали підсобн приміщення в нижньому поверсі і зовнішній ґанок. Третій поверх у дерев'яних будинках часто був каркасним, а в кам'яних - з дерев'яною стелею замість зводів. Часом верхні поверхи кам'яних будинків були дерев'яними. У Псков будинку XVІІ в. майже позбавлені декоративного оздоблення, і лише в рідких випадках вікна обрамлялися лиштвами. Середньоруські цегельні будинки, часто асиметричні, з різними по висоті і формі дахами, мали карнизи, міжетажні пояси, рельєфні лиштви вікон із профільної цегли і прикрашалися розфарбуванням кахельними вставками. Іноді застосовувалася хрестоподібна схема плану, з'єднання під прямим кутом трихчасих будинків, внутрішні сходи замість зовнішніх.
Палаци в XVІ в. еволюціонували від мальовничої розкиданості до компактності і симетрії. Це видно з порівняння дерев'яного палацу в селі Коломенському з Лефортовским палацом у Москві. Палаци церковних владик уключали церкву, а іноді, складаючись з ряду будинків, оточувалися стіною з вежами і мали вигляд кремля або монастиря. Монастирські келії часто складалися з тричасних секцій, що утворять довгі корпуси. Адміністративні будинки XVІІ в. походили на житлові будинки. Гостинний двір в Архангельську, що мав 2-поверхові корпуси з житлом нагор складами внизу, був у той же час і міцністю з вежами, що панувала над навколишньою забудовою. Розширення культурних зв'язків Росії з Заходом сприяло появі на фасадах будинків і палаців ордерних форм і поливних кахлів, у поширенні яких відому роль зіграли білоруські керамісти, що працювали в патріарха Никона на будівлі Зеландско-Ієрусалимського монастиря в Істрі. Оздобленню патріаршого собору стали наслідувати і навіть прагнули перевершити його нарядністю. Наприкінці XVІІ в. ордерні форми виконувалися в білому камені.
У церквах протягом XVІІ в. відбувалася та ж еволюція від складних і асиметричних композицій до ясним і урівноваженим, від мальовничого цегельного "узороччя" фасадів до чітко розміщеного на них ордерному оздобленню. Для першої половини XVІІ в. типові безстовпні з зімкнутим зводом "узорочні" церкви з трапезної, боковими вівтарями і дзвіницею. Вони мають п'ять глав, головкоми над боковими вівтарями, намети над ґанками і дзвіницею, яруси кокошників і навіян житловою архітектурою карнизи, лиштви, філірувані паски. Своїм дробовим декором, мальовничим силуетом і складністю обсягу ці церкви нагадують багатосрубн багаті хороми, відбиваючи проникнення в церковне зодчество світського початку втрачаючи монументальну ясність композиції.
Список використаної літератури:
1. Искусство стран и народов мира ( художественная энциклопедия).
2. Грибушина Н. Г., «История мировой художественной культуры».
3. Энциклопедический словарь юного художника.
4. Ильина Т. В., «История искусств».
