Курсовая работа: Наукова організація праці студента
Найкращ риси темпераменту розвиваються там, де панує бадьора, життєрадісна ситуація, де підтримується гарний робочий настрій, впевненість.
Разом з направленістю особистості, темпераментом в діяльності студентів проявляється х характер. Під характером розуміють відносно стійкий психічний склад людини. Це сукупність рис, що впливають на всю його поведінку. Викладачу важливо глибоко вивчати і знати характер кожного студента, його позитивні і негативн сторони. Це одна з умов правильного, цілеспрямованого і ефективного виховання, навчання і керівництва діяльністю студентів.
Головне, що розкриває характер студента – це вчинки і дії, особливо поведінка в колективі, успішність і суспільна робота. Але зовнішня поведінка не обов'язково адекватна внутрішнім якостям людини: соціально корисна поведінка не завжди свідчить про позитивні риси характеру.
Практично важливим є питання про недоліки характеру (лінь, скритність, недисциплінованість, жорстокість та ін.), причинах появи і шляхах їх подолання у того чи іншого студента. Характер формується в процесі діяльності в залежності від її мотивів загального відношення студента до оточуючого середовища.
В діяльності студентів яскраво проявляються здібності, тобто такі їх психологічн особливості, які дозволяють і вдало оволодіти програмою вузу, ефективно удосконалюватися як майбутнім спеціалістам. В структуру здібностей входять увага, спостереження, виявлення якості мислення, пам'яті, уяви і т.д. Здібност студентів розвиваються разом з вдосконаленням їх уваги, пам'яті, творчої уяви, мислення і інших психічних процесів і властивостей особистості. Не можна бути здібним педагогом, лікарем, інженером, фізиком, не будучи спостережливим, на маючи запасу знань, не володіючи живою уявою, гарною пам'яттю, глибоким мисленням, на виявляючи інтерес до своєї роботи.
Однією з передумовою гарного розвитку здібностей у студентів є їх інтерес до сво майбутньої професії, наполегливість, розуміння відповідальності за свою підготовленість. Для того щоб розвивати свої здібності, навіть талановиті люди повинні наполегливо працювати. Корисно самих студентів націлити на самовиховання здібностей.
Успішно навчатися у вузі, свідомо готуватися до майбутньої професійної діяльності – значить розвивати необхідні здібності, удосконалювати свої розумові якості.
2. Форми організац навчального процесу у вищій школі
2.1 Роль і місце лекції у вузі
Вузівська лекція – головна ланка дидактичного циклу навчання. Її ціль – формування орієнтовної основи для наступного засвоєння студентами навчального матеріалу. У житті сучасної вищої школи лекцію часто називають «гарячою крапкою». Слово «лекція» походить від латинського «lection» – читання.
У наш час поряд із прихильниками існують супротивники лекційного викладу навчального матеріалу. У їхніх контраргументах є доля істини, у всякому разі над ними варто подумати. Які їхні доводи?
1. Лекція привчає до пасивного сприйняття чужих думок, гальму самостійне мислення. Чим краще лекція, тим ця ймовірність більше.
2. Лекція відбиває смак до самостійних занять.
3. Лекції потрібні, якщо немає підручників або їх мало.
4. Одні студенти встигають осмислити, інші – тільки механічно записати слова лектора. [15, 136–137]
Однак досвід показує, що відмова від лекцій знижує науковий рівень підготовки студентів, порушує системність і рівномірність роботи протягом семестру. Тому лекція як і раніше продовжує залишатися провідною формою організації навчального процесу у вузі. Зазначені вище недоліки значною мірою можуть бути переборен правильною методикою й раціональною побудовою матеріалу.
У навчальному процесі складається ряд ситуацій, коли лекційна форма навчання не може бути замінена ніяку іншу:
- при відсутності підручників по новим складним курсам лекція – основне джерело інформації;
- новий навчальний матеріал по конкретній темі не знайшов ще відбиття в існуючих підручниках або деяких його розділах застаріли;
- окремі теми підручника особливо важкі для самостійного вивчення й вимагають методичної переробки лектором;
- по основних проблемах курсу існують суперечливі концепції. Лекція необхідна для їхнього об'єктивного висвітлення;
- лекція незамінна в тих випадках, де особливо важливо особистий емоційний вплив лектора на студентів з метою вплинути на формування їхніх поглядів. Емоційне забарвлення лекції, сполучаючись із глибоким науковим змістом, створю гармонію думки, слова й сприйняття слухачами. Емоційність впливу лекц відіграє важливу роль у викладанні гуманітарних дисциплін. Але й викладачам природних і точних наук не треба її недооцінювати. [15, 138]
Переваги лекції:
- творче спілкування лектора з аудиторією, співтворчість, емоційна взаємодія;
- лекція – досить ощадливий спосіб одержання в загальному вигляд основ знань;
- лекція активізує уявну діяльність, якщо добре зрозуміла й уважно прослухана, тому завдання лектора – розвивати активну увагу студентів, викликати рух їхньої думки слідом за думкою лектора.
Яким же вимогам повинна відповідати лекція?
Вимоги до лекції: моральна сторона лекції й викладання, науковість і інформативність (сучасний науковий рівень), доказовість і аргументованість, наявність достатньої кількості яскравих, переконливих прикладів, фактів, обґрунтувань, документів і наукових доказів, емоційність форми викладу, активізація мислення слухачів, постановка питань для міркування; чітка структура й логіка розкриття питань, які викладаються послідовно; методична обробка – виведення головних думок і положень, підкреслення висновків, повторення їх у різних формулюваннях; виклад доступною і ясною мовою, роз'яснення термінів і назв; використання по можливості аудіовізуальних дидактичних матеріалів. Перераховані вимоги лежать в основі критеріїв оцінки якості лекції.
2.2 Семінарські й практичні заняття у вузі
Процес навчання у вузі передбачає практичні заняття. Вони призначені для поглибленого вивчання дисципліни. Їхні форми різноманітні. Це родове поняття: уроки ноземної мови, лабораторні роботи, семінарські заняття, практикуми.
Практичн заняття відіграють важливу роль у виробленні у студентів навичок застосування отриманих знань для рішення практичних завдань разом з викладачем. На молодших курсах практичні заняття проводяться через 2–3 лекції й логічно продовжують роботу, розпочату на лекції.
Ціль практичних занять. Практичні заняття покликані поглиблювати, розширювати, деталізувати знання, отримані на лекції в узагальненій формі, і сприяти виробленню навичок професійної діяльності. Вони розвивають наукове мислення й мову, дозволяють перевірити знання студентів і виступають як засоби оперативного зворотного зв'язку.
План практичних занять відповідає загальним ідеям і спрямованості лекційного курсу й співвіднесений з ним у послідовності тем. Він є загальним для всіх викладачів обговорюється на засіданні кафедри.
Методика практичних занять може бути різною, вона залежить від авторсько ндивідуальності викладача. Важливо, щоб різними методами досягалася загальна дидактична мета.
Структура практичного заняття в основному однакова:
вступ викладача;
відповіді на питання студентів по неясному матеріалу;
практична частина як планова;
заключне слово викладача.
Розмаїтість занять виходить з практичної частини. Це можуть бути обговорення рефератів, дискусії, рішення завдань, доповіді, тренувальні вправи, спостереження, експерименти.
Ціль занять повинна бути ясна не тільки викладачу, але й слухачам.
Практичн заняття не повинні бути топтанням на місці. Якщо студенти зрозуміють, що вс його навчальні можливості вичерпані, то різко впаде рівень мотивації. Варто організовувати практичне заняття так, щоб студенти постійно відчували наростання складності виконуваних завдань, відчували позитивні емоції від переживання власного успіху в навчанні, були зайняті напруженою творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Велике значення мають ндивідуальний підхід і продуктивне педагогічне спілкування. Ті, яких навчають, повинні одержати можливість розкрити й виявити свої здатності, свій особистісний потенціал. Тому при розробці завдань і плану занять викладач повинен враховувати рівень підготовки й інтереси кожного студента групи, виступаючи в ролі консультанта й не придушуючи самостійності й ініціативи студентів.
При проведенні практичного заняття варто враховувати роль повторення. Але воно повинне бути не нудним, одноманітним. Повторення для закріплення знань варто проводити варіативно, під новим кутом зору, що далеко не завжди враховується в практиці вузівського навчання. [15, 143]
Семінарські заняття
Семінарськ заняття як форма навчання мають давню історію. Семінари проводилися в давньогрецьких і римських школах як сполучення диспутів, повідомлень учнів, коментарів і висновків учителів. З XVII ст. ця форма навчання використовується в Західній Європі, а з XIX ст. – у російських і українських університетах. Семінарські заняття носили практичний характер і являли собою школу того або ншого вченого, під керівництвом якого студенти практично освоювали теоретичний курс дисципліни, методику наукового дослідження. Семінарська форма навчання постійно розвивалася, усе більш чітко реагуючи на завдання вищої школи.
У сучасної вищої школи семінар є одним з основних видів практичних занять з гуманітарних і технічних наук. Він являє собою засіб розвитку в студентів культури наукового мислення. Семінар призначений для поглибленого вивчання дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна мета семінарських занять – забезпечити студентам можливість опанувати навичками й уміннями використання теоретичного знання стосовно особливостей досліджувано галузі. На семінарах вирішуються наступні педагогічні завдання:
розвиток творчого професійного мислення;
пізнавальна мотивація;
професійне використання знань у навчальних умовах:
а) оволодіння мовою відповідної науки;
б) навички оперування формулюваннями, поняттями,
визначеннями;
в) оволодіння вміннями й навичками постановки й рішення
інтелектуальних проблем і завдань, спростування,
відстоювання своєї точки зору.
Крім того, у ході семінарського заняття викладач вирішує й такі завдання, як:
повторення й закріплення знань;
контроль;
педагогічне спілкування. [15, 149–151]
2.3 Лабораторні роботи
Лабораторн заняття інтегрують теоретико-методологічні знання й практичні вміння й навички студентів у єдиному процесі діяльності учбово-дослідницького характеру. Експеримент у його сучасній формі грає все більшу роль у підготовці інженерів, які повинні мати навички дослідницької роботи з перших кроків своєї професійно діяльності. «Лабораторія» походить від латинського слова «labor» – праця, робота, труднощі. Його зміст із далеких часів пов'язаний із застосуванням розумових і фізичних зусиль для вирішення виниклих наукових і життєвих завдань.
Лабораторн роботи мають яскраво виражену специфіку залежно від навчальної спеціальності. Тому в кожному конкретному випадку доречні приватні методичні рекомендації. Із загально-педагогічних рекомендацій відзначимо наступні.
Спільна групова діяльність – одна з найефективніших форм. Її конкретна орієнтація залежить від зусиль викладача. Важливо так ставити практичні завдання, щоб вони вели студентів до подальшої поглибленої самостійної роботи, активізували їхню розумову діяльність, озброювали методами практичної роботи.
Найважливішою стороною будь-якої форми практичних занять є вправи. Основа у вправі – приклад, який розбирається з позицій теорії, розвитих у лекції. Як правило, основна увага приділяється формуванню конкретних умінь, навичок, що й визначає зміст діяльності студентів – рішення завдань, графічні роботи, уточнення категорій понять науки, що є передумовою правильного мислення й мови. Проводячи вправи з студентами, варто спеціально звертати увагу на формування здатності до осмислення й розуміння.
Досвід показує, що в переважній більшості випадків ані в школі, ані в інституті не навчають цілеспрямованій логіці міркувань на матеріалі окремих предметів, не вчать правилам і логічним вимогам визначення понять. У результаті розуміння визначення, уміння його самостійно сформулювати підмінюється буквальним запам'ятовуванням готового формулювання. [15, 156–157]
Колоквіум
Слово «колоквіум» походить від латинського «collocvium» – розмова, бесіда. Це одна з форм навчальних занять, бесіди викладача з учнями для з'ясування знань. Колоквіум виконує контрольно-навчальну функцію. Він особливо доречний, коли предмет читається у 2–3 семестрі, а підсумковий контроль один. Його можна призначати замість семінару на підсумковому практичному занятті. Колоквіум да можливість діагностики засвоєння знань, виконує організуючу функцію, активізу студентів і може бути рекомендований у викладацькій практиці як одна з найбільш діючих форм зворотного зв'язку. [15, 158–159]
3. Системний підхід до наукової організації праці студентів в умовах вищих навчальних закладів
Підвищення ролі людського фактора в різних сферах життя й діяльності суспільства обумовлює ускладнення вимог, пропонованих до рівня професіоналізму випускників вищої школи. Повсюдно спостерігається попит на висококваліфікованих фахівців, здатних творчо вирішувати складні завдання, прогнозувати й моделювати результати власно професійної діяльності, шукати шляхи й засоби самовираження й самоствердження в умовах практичної, самостійної роботи. Багато з розроблювачів проблеми, яка цікавить нас, відзначають низький рівень готовності майбутніх фахівців до творчого виконання професійних функцій, нестандартному рішенню виробничих питань. Недооцінка наукового підходу до рішення професійних завдань, не завжди належна готовність до наукової праці й володіння її методикою майбутніми педагогами дозволяє дійти висновку про те, що в підготовці професійних кадрів усе ще не повністю використовується потенціал науково-дослідної діяльності.
Орієнтація в практиці вищо школи на предметне навчання, недооцінка особистісно-орієнтованої освіти багато в чому знижує результативність наукової праці, що нерідко не працює на формування.
Всі складники учбово-дослідницької й науково-дослідної роботи студентів являють собою складний і взаємозалежний процес, результативність якого визначається системним підходом до його організації.
Під системним підходом ми будемо розуміти таку організацію праці, при якій всі її компоненти перебувають у взаємозумовленості, постійній рефлексії й корекції результатів, створенн умов, що забезпечують досягнення її результативності, формування якостей особистості майбутнього фахівця, що дозволяють йому нестандартно вирішувати професійні завдання, володіти інноваційними технологіями й методикою науково діяльності.
Системний підхід передбача визначення цілей і завдань праці студентів, створення концепції (основних напрямків, стратегії їхньої реалізації, програми й методики) підготовки майбутніх фахівців до науково-дослідної діяльності; визначення структурних компонентів цієї системи; встановлення характеру взаємозв'язку між ними; виявлення рівнів і критеріїв оцінки результативності наукової праці; вибір форм, методів, засобів реалізації наміченої програми; прийомів рефлексуючої, що діагностуючої, корегуючої діяльності студентів в області наукового пошуку, самостійно або практичної роботи. [21, 170]
Здійснення системного підходу носить поетапний характер. В організації й проведенні, наприклад, наукової праці зі студентами велике значення надається мотиваційному, діагностичному, проективному, діяльному, рефлексивному й корекційному етапам. Реалізація системного підходу припускає поетапне рішення завдань: вироблення концептуальних положень, створення матеріальної й науково-методичної бази; розробка графіка наукової праці у відповідності зі специфікою факультету й границями навчального процесу; забезпечення грамотним науковим керівництвом студентів; включення їх в учбово-дослідницьку й науково-дослідну діяльність із урахуванням рівня їхньої підготовленості й досвіду наукової праці.
