Курсовая работа: Необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами України
Курсовая работа: Необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами України
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни „ Економіка підприємства"
тема роботи: „Необхідність і принципи формування вищих органів
управління підприємствами України"
Зміст
Вступ
Розділ 1. Основні засади державного регулювання господарською діяльностю в україні
1.1 Господарський Кодекс України
1.2 Державна регуляторна політика у сфері господарсько діяльності
1.3 Дозвільна система у сфері господарської діяльності
Розділ 2. Основні регуляторні дії вищих органів управління господарською діяльністю підприємств в україні
2.1 Державна реєстрація суб’єктів господарювання
2.2 Ліцензійне обмеження видів господарської діяльності
2.3 Патентування окремих видів господарської діяльності
2.4 Антимонопольне регулювання конкуренції в господарській діяльності
Розділ 3. Оновлені організаційн функції міністерств кабінету міністрів україни як вищих органів керівництва розвитком підприємств галузей
3.1 Основні функції Міністерство палива та енергетики України
3.3 Основні функції Міністерства промислової політики України
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Система державного управління суб’єктами господарювання в Україні існує у вигляді вищих органів загальнодержавного управління всіма суб’єктами господарювання. Формування функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюється наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій, які в ринковій економіці мають, переважно, недержавну форму власності.
Чинну в Україні систему загальнодержавного управління підприємствами, організаціями та іншими первинними ланками (утвореннями) національної економіки очолює Президент України, який як глава держави в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку.
Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.
Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямову діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральн органи виконавчої влади - міністерства, державні комітети, комітети, агентства, нші установи.
Центральними органами виконавчої влади, керівники яких входять безпосередньо до складу Кабінету Міністрів України та які утворюють систему державного управління суб'єктами господарювання (діяльності), є конкретні міністерства, комітети та нші центральні відомства.
До вищих органів державного управління підприємствами (організаціями) належать також державн комітети та інші центральні органи, статус яких прирівнюється до статусу Державного комітету України:
Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України;
Державний комітет України по водному господарству;
Державний комітет України по земельних ресурсах;
Державний комітет України з енергозбереження;
Державний комітет лісового господарства України;
Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;
Державний комітет статистики України;
Національне космічне агентство України;
Крім того, функціонують центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Такими :
Антимонопольний комітет України;
Державна податкова адміністрація України;
Державна митна служба України;
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;
Національна комісія регулювання електроенергетики України;
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;
Фонд державного майна України;
Зважаючи на це, актуальністю теми курсової роботи є дослідження ролі вищих органів управління підприємствами різних форм власності в Україні.
Метою курсово роботи було дослідження необхідності створення та функцій вищих органів управління підприємствами в Україні, як основи державного регулювання економічного механізму країни при переході до ринкової економіки та недержавних форм власності в господарюванні.
Інформаційною базою дослідження були матеріали „електронної” бази законодавства України - „Ліга" (кодекси, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України).
Розділ 1. Основні засади державного регулювання господарською діяльностю в україні
1.1 Господарський Кодекс України
Господарський кодекс України [1] встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітност суб'єктів господарювання різних форм власності. Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституц України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній систем України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.
Господарський Кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарськ відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарсько діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарськ повноваження на основі відносин власності.
Під господарською діяльністю у Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфер суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарськ та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Внутрішньогосподарськими відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційно вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Загальними принципами господарювання в Україні є:
забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;
свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
захист національного товаровиробника;
заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.
У сфер господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.
Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупно-масштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічно безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законн нтереси суб'єктів господарювання.
Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства.
Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльност Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.
Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:
структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структур народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійсню відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;
інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;
амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;
політика нституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладно економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націона-лізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;
цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарсько діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;
антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфер монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;
бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфер міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціально справедливості при перерозподілі національного доходу;
податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідно економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціально справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;
грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування розвитку економіки;
валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;
зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку вітчизняного товаровиробника.
екологічна політика, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.
Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби механізми регулювання господарської діяльності.
Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:
державне замовлення, державне завдання;
ліцензування, патентування і квотування [5], [7] ;
сертифікація та стандартизація [3] ;
застосування нормативів та лімітів;
регулювання цін тарифів;
надання нвестиційних, податкових та інших пільг;
надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
З метою вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктів господарювання, повинні передбачати:
оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування;
стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування;
усунення подвійного оподаткування;
узгодженість з податковими системами інших країн.
Держава здійсню антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфер господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до Кодексу [1] та закону [19].
Держава здійсню контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:
збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;
фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахунково дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;
цін ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;
монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства [12], [13], [14] ;
