Курсовая работа: Організація кредитної роботи в комерційному банку
Курсовая работа: Організація кредитної роботи в комерційному банку
Організація кредитної роботи в комерційному банку.
ПЛАН
Вступ. 3
Розділ 1. Загальна характеристика організації кредитування в комерційному банку 4
1.1. Принципи і умови кредитування. 4
1.2. Позичковий відсоток. 13
Розділ 2. Організація кредитування в комерційному банку. 21
2.1. Основні умови кредитної угоди. 21
2.2. Процес банківського кредитування. 25
2.3. Формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками банку. 37
Розділ 3. Удосконалення організації банківського кредитування. 42
3.1. Огляд наукових концепцій теми дослідження. 42
3.2. Способи захисту від кредитного ризику. 46
Висновок. 51
Список використаної літератури. 53
Вступ
Однією з найважливішою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки відносини економічного життя суспільства є кредит. Кредит завжди був залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва і являє собою економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредитором позичальником. За його допомогою вільні кошти підприємств, приватного сектора держави акумулюються, перетворюючись у позичковий капітал, котрий передається за плату в тимчасове користування.
Кредит в ринковій економіці необхідний, передусім, як еластичний механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування норми прибутку. Він дає змогу подолати обмеженість індивідуального капіталу. У той же час кредит є необхідним нструментом для підтримки неперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації товарів, що є особливо важливим в умовах становлення в Україні ринкових відносин.
У ринковій економіц основною формою кредиту є банківський кредит. Банківський кредит - необхідний нструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні, правильно й ефективно використовувати банківський кредит в нтересах розвитку національної економіки України.
Розділ 1. Загальна характеристика організації кредитування в комерційному банку1.1. Принципи і умови кредитування
Принципи банківського кредитування – це основні вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного процесу. Це вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять перед банками, а також об’єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарюючих суб’єктів чіткого дотримання принципів кредитування.
Можна виділити 3 основні рівні системи принципів банківського кредитування:
1) загальноекономічн принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональност ефективності, комплексності, розвиткові);
2) особлив принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільово спрямованості);
3) часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях.
Загальноекономічн та особливі принципи кредитування, а також правила кредитування взаємозв’язані, певним чином вони взаємопереходять одне в одне.
У запропонованій вище системі принципів банківського кредитування на першому місці стоїть загальноекономічний принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам, умовам ринкової економіки. Кредитний механізм ма відображати умови конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредитної угоди, прагнення забезпечити максимально можливу вигоду (прибуток) від позики, самостійність і автономність у прийнятт управлінських рішень тощо.
Принцип раціональност та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позики як з позиції інтересів банку, так і з позиції позичальників - господарських суб’єктів.
Принцип раціональності кредитування здійснюється на основі оцінки кредитоспроможност позичальника, що забезпечуватиме впевненість банку у здатності й готовност боржника повернути позичку в обумовлений договором строк.
Принцип комплексності банківського кредитування передбачає побудову кредитного механізму на основ врахування всього комплексу чинників, що впливають на реалізацію кредитно операції. Безумовно, що насамперед слід брати до уваги економічні чинники та умови.
Принцип розвитку банківського кредитування відображає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і до зміни кредитних відносин, підходів до їх практичної організації. Принцип розвитку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з позиками, методи контролю за використанням та поверненням кредиту, засоби регулювання заборгованості тощо.
Центральне місце в системі принципів банківського кредитування посідають особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту.
Принцип строковост повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.
Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються.
Цільовий характер кредитування припускає вкладання позичкових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль, а не тому що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позички, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошов кошти для погашення боргу.
Принцип забезпеченост позичок ма захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу, або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).
У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів:
• гарантія, або порука третьої сторони;
• переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;
• застава товарних запасів;
• застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.
Гарантія, або порука – це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформлюється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя.
Переуступка контрактів практикується при кредитуванні будівельних компаній, що здійснюють регулярн поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту.
Переуступка дебіторсько заборгованості полягає в передачі банку рахунку, що вимагає оплати за поставлен позичальником товари.
Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути: сировина, комплектуюч вироби, готова продукція тощо.
Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів. Так документи називаються коносамент і накладні.
Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею, - будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічн насадження тощо.
Заставою по кредиту можуть бути такі види рухомого мийна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.
Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю ндосованого цінного папера. Умовою використання цінних паперів як форми застави мас бути їх висока ліквідність.
Також зустрічаються й нші способи забезпечення кредитів. Зокрема, надання позичальнику кредиту за умови накопичення та зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів на вкладі, при видачі позичок індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей — корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств — урожай (зібраний або у корінні за умови його страхування).
У практиці роботи українських комерційних банків найпоширенішими формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьо особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.
Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.
Відсутність забезпечення може бути викликана як об'єктивними причинами, коли економічна природа кредиту не передбачає вкладення коштів у матеріальні цінності (наприклад, кредити на виплату заробітної плати, на виставлення акредитивів тощо), так суб'єктивними, коли банк іде на це свідомо, страхуючи свій підвищений ризик високими позичковими процентами.
У процесі кредитування клієнтів банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати процента за користування нею. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція – це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати і одержують прибуток. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується центральним банком країни.
Здійснення кредитних операцій комерційних банків має відповідати певним вимогам і умовам.
Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, що є в розпорядженні банку. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25% власних коштів комерційного банку.
Загальний розмір кредитів, наданих банком, стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.
Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.
Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.
Рішення про надання кредиту приймаються колегіальне (кредитним комітетом (комісією) банку, відділення, філії) й оформляється протоколом.
Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничн розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.
Кредити надаються тільки на комерційних засадах з додержанням таких умов:
- оцінки установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;
- кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;
- позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.
Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише. клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50% номінально вартості акцій банку, що перебувають в їхній власності.
Банки не можуть надавати кредити: на покриття збитків господарської діяльності позичальника; на формування та збільшення статутного фонду клієнта; на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди (за винятком кредитування по контокорентному рахунку); підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставок товарно-матеріальних цінностей; підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками несплаченими процентами.
Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет документів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним.
Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність. позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику. для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо).
У кредитному договор передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, форма забезпечення зобов'язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та нших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявності і стану зберігання заставного майна тощо. Зміст кредитного договору визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.
При виникненні у позичальника тимчасових фінансових труднощів з об'єктивних причин та неможливості у зв'язку з цим погашення кредиту у строк, установлений кредитним договором, банк може в окремих випадках надати позичальнику відстрочку (пролонгацію) погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.
Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простий, спеціальний, контокорентний.
Простий позичковий рахунок найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. На ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо, кожний факт видачі і погашення кредиту оформляється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу банку операційному відділу тощо).
Спеціальний позичковий рахунок застосовується банком в окремих випадках, наприклад при кредитуванн позичальника під заставу векселів.
Він є формою обліку позичок до запитання. Якщо на цьому рахунку виникає кредитове сальдо, воно в той самий день має бути зараховане на поточний рахунок позичальника. Погашення кредиту може здійснюватися як за платіжними дорученнями позичальника, так шляхом зарахування коштів, які надходять на користь позичальника від боржників за векселями, в кредит спеціального позичкового рахунку. Банк має право стягнути заборгованість за спеціальним позичковим рахунком у будь-який час без попередження клієнта, але це має бути передбачено кредитною угодою.
