Курсовая работа: Основні етапи еволюції ідеї громадянського суспільства
Курсовая работа: Основні етапи еволюції ідеї громадянського суспільства
Міністерство науки та освіти України
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
Кафедра політології
Курсова робота
З дисципліни: «Загальна теорія політики»
На тему: «Основн етапи еволюції ідеї громадянського суспільства»
Студентка групи МК-341 Косова А.С.
Науковий керівник проф. Щедрова Г.П.
Луганськ, 2007
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………..С. 3 Розділ І. Еволюція ідей громадянського суспільства в політичній теорії..С. 6
1.1. Теоретичні підходи до розробки громадянського суспільства в давні часи та у Середньовіччі…...…………………………………………………С. 6
1.2. Громадянське суспільство в працях науковців Нового часу…...С. 11
Розділ ІІ. Сучасні дослідження громадянського суспільства……………..С. 18
2.1. Сутність громадянського суспільства…………..……………….С. 18
2.2. Значення теорії громадянського суспільства для демократизац суспільно-політичного життя………………………………………….…….С. 23
Висновки……………………………………………………………………...С. 28
Посилання………………………………………………………………….….С. 31
Список використаної літератури……………………………………………С. 34
Вступ
Актуальність теми. Останнім часом проблеми громадянського суспільства, що відносяться до взаємозв’язку особистості, соціальних груп, суспільних формувань та держави, знаходяться у центрі уваги вітчизняних вчених, журналістів та політиків. І це зрозуміло, оскільки формування громадянського суспільства пов’язано з розвитком демократії, ринкової економіки та становленням правової держави – інакше кажучи з глобальним соціальним переустроєм, в ході якого мали б виникнути структури суспільного контролю, гарантуючі обратний зв’язок між людиною та суспільством.
Відродження нтересу до громадянського суспільства як соціального феномену пов’язано перед усім з тими соціально-політичними потрясіннями, які зовсім змінили лице Східно Європи та України за останні п’ятнадцять років. Серед вчених-суспільствознавців як у нашій країні, так і на Заході існують багато різнів підходів до вивчення даного феномену, але до сих пір немає єдиної думки відносно його сутності, походження та історичних меж. Політологи, публіцисти, політики, вчен використовують цей термін, вкладуючи в нього абсолютно різний зміст.
Сучасн уявлення про громадянське суспільство – результат їх довгої еволюції в істор соціально-філософської та політичної думки, чим і пояснюється їх багатоманітність та протиречність.
Об¢єктом даної роботи є ідея громадянського суспільства як особливої системи соціально-політичних відносин.
Предметом даної роботи є феномен громадянського суспільства в контексті його історичного розвитку.
Мета і завдання дослідження. Основна мета курсової роботи - виявити і проаналізувати основні етапи розвитку деї громадянського суспільства.
Визначена мета конкретизована такими завданнями:
- розглянути основні етапи розвитку деї громадянського суспільства;
- дослідити особливості теоретичних підходів до визначення феономену на різних етапах розвитку політичної думки;
- встановити принципи та сутність громадянського суспільства в сучасних дослідженнях;
- виявити значення теор громадянського суспільства для демократизації суспільно-політичного життя;
Джерельну базу дано роботи складають досягнення світової суспільно-політичної думки, що містять у собі твори прогресивних політологів, соціологів, філософів, просвітителів; політологічні та соціологічні дослідження; праці вчених опубліковані в пресі.
У різні часи проблема громадянського суспільства, його взаємодія з державою привертала увагу вчених, політиків. В історичному контексті можна вказати успіхи у вивченні заначених феноменів. Значний внесок у їх дослідження зробили Арістотель, Н. Макіавеллі, Дж. Локк, Г.В.Ф. Гегель, А. де Токвіль та інш дослідники.
Термін «громадянське суспільство» присутній в літературі європейського Середньовіччя та Нового часу. Одні автори вважать, що поняття «громадянське суспільство» таке ж стародавнє як і сама політична наука, що восходить до іде платонівського суспільства-держави, арістотелевського поліса, цицеронівського громадянського суспільства і т.ін. Деякі автори назівають Лейбніца, в трудах якого на прикінці XVII сторіччя виникає цей термін. Треті вважають, що вперше це поняття вжив у 1767 р. А. Фергюсон і тлумачив його як стан громадянності та наслідок цивілізації. Ідея громадянського суспільства як сувереного народу виникла ще за античних часів. І кожна епоха внесла свій доробок у вивчення цього феномену. Але й досі спостерігається великий спектр поглядів, оцінок.
Майже до другої половини 70-х років нашого століття розробка проблеми громадянського суспільства не проводилась. Відбулася підміна понять: під суспільством взагал малося наувазі, насамперед, громадянське суспільство. Відродження інтересу до цієї проблеми в західній науці припадає на другу половину 70-х і на 80-і роки, коли позначився перехід до демократії. З цього приводу в роботі акцентується увага на значенні теорії громадянського суспільства для демократизац суспільно-політичного життя.
Розділ І
Еволюція дей громадянського суспільства в політичній теорії
1.1. Теоретичні підходи до розробки громадянського суспільства в давні часи та у Середньовіччі
Генезис ідеї громадянського суспільства коріниться в об’єктивно снуючій потребі індивідуальної свободи, самоцінності кожної окремої особи. Однак матеріальна свобода має матеріалізуватися в такому громадянському просторі, де людські уподобання мали б позитивні результати для суспільства.
Тенденції громадянства в житті народів відомі ще в античному світі. Відтоді започатковується й історія самого поняття «громадянин». Завдяки боротьбі народних мас з олігархією в Давній Греції створюється напівобщинна, напівдержавна форма упорядкування – держава-поліс. Демократичне коріння народу сприяло формуванню своєрідного «громадянського» суспільства. Найбільше це виявилось під час правління Перікла, коли демократичний устрій країни викликав захоплення всіх громадян. Сам Перікл вважав сучасний йому державний лад демократичним, оскільки він був заснований на перевазі більшості, повазі один до одного, доброчесності. Навіть бідність не позбавляла людину поваги, якщо вона чинила щось добре для міста, держави. Вже тоді в людині зароджувався патріотизм, необхідний для виявлення як громадянина.
Тож коріння поняття та самої ідеї громадянського суспільства сяга Давньої Греції та античного Риму, а саме політико-юридичної думки тих часів. Термін «громадянський» походить від давньогрецького «polites» і латинського «civilis». Саме у Давній Греції поняття суспільства, громади і держави практично повністю співпадали: громадянські права надавало місто-держава, а бути вигнаним з рідного міста означало втратити свою ідентичність. У тогочасних невеликих містах-державах громадянин мав реальну можливість прямо впливати на прийняття загальнодержавних, а отже й загальносуспільних рішень. Як справедливо зазначає К. Гаджиєв, його знаходимо в ідеї поліса Арістотеля (koinoia politike), societas civilis – Цицерона та ідеях природнього права. Цицерон зокрема вважав, що надбанням громадянської общини, надбанням народу є держава. Але що являє собою громадянська община, як не силу людей, які пов’язані між собою [1].
Серед перших мислителів, які трактували проблему громадянського суспільства, називають Платона. І справді, не окремі його висловлювання, а доволі цілісна концепція суспільної спільноти – спільноти громадян є прикметною рисою філософії цього мислителя. Узгодженими, за Платоном, є природні соціальн потреби, притаманні людям від народження, та головні чесноти людини. Як у душ людини наявні три складові – чуттєва, вольова і розумна, так і в суспільстві наявн три основні страти: виробники, воїни і правителі. Для кожної із страт властив свої чесноти: для виробників – поміркованість у задоволенні чуттєвих бажань, для воїнів – мужність у послідовній реалізації вольових прагнень (передусім, на користь батьківщині), для правителів – мудрість як застосування розуму на користь усієї спільноти. До певної верстви людина потрапляє внаслідок власних природжених нахилів, тому соціальна структура є похідною від потреб індивіда [2]. У свою чергу, жорстка критика Платоном сучасної йому держави, а також уявлення про ідеальну державу, яка відповідала б вимогам ідеальної суспільної структури, а отже й потребам людини, дозволяє говорити про концептуальний підхід, який цілком відповідає ідеї громадянського суспільства.
Услід за Платоном, Аристотель також великої ваги надає суспільному значенню держави, однак на відміну від нього вважає, що існуючі держави є недосконалими копіями вихідної ідеальної держави, а навпаки – держава поступово змінюється відповідно до суспільних потреб, оскільки вона є природним продуктом розвитку суспільства на певному етапі. Важливим для теорії громадянського суспільства є також аналіз Аристотелем суспільних сфер, які він вважав відносно незалежними від держави. Він говорив, що перед тим як визначити, що є держава, слід визначити розуміння про громадянина, тому що держава є сукупність громадян, суспільство громадян. Виходячи з «Політики» Арістотеля істинне громадянство, а виходячи з цього й суспільство громадян, існують тільки там, де верховна влада діє в інтересах загального блага, де особи визнані громадянами (не раби), можуть приймати «рівну участь у всіх вигодах суспільного життя» [3]. Тоді як Платон у еволюції своїх політичних поглядів тяжів до держави тоталітарного типу, Аристотель, навпаки, розглядає як самоврядні питання економіки, сім’ї, моральності, духовної сфери.
Мислителі Давнього Риму зробили свій внесок щодо розробки сутності прав та обов’язків громадянина. Ним вважали вільну людину, яка мала бути підданим Римської імпер та неодмінно мешканцем Італійського півострова. Його обов’язки були досить широкими: служба в армії, участь у народних зборах, політична діяльність. Otium post negotium – говорили римляни, вказуючи на те, що після справ публічних у них є час для себе, для власного розвитку. Окрім певних прав, громадянин Риму мав певні привілеї, які плягали в тому, що його не могли розіп’яти на хресті [4].
В епоху Середньовіччя емпіричним базисом утворення поняття громадянського суспільства були міські західноєвропейські общини, які впродовж століть протистояли утискам феодальної держави. Міста феодальної Європи, що здобули магдебурзьке право, не були державами в державах. Їхній справжній статус був іншим – вони були острівцями громадянського суспільства в межах феодальних країн [5].
Актуальними, глибокими і самобутніми до наших днів залишаються погляди на зазначену низку проблем видатного італійського філософа Нікколо Макіавеллі. Його кредо: «щоб збагнути сутність народу треба бути державцем, а щоб зрозуміти природу державців, треба належати до народу», - дало змогу авторові у числі перших запропонувати людству ідеї щодо сутності політики як сфери діяльності («Державець»). Він розумів державу як найвище втілення людського духу, а щастя вбачав в служінні їй. Розробляючи різновиди держав та способи їх діяльності, надавав великого значення способам політичної діяльності державців. Саме тому спостерігаємо опис елементів народжуваного громадянського суспільства. «Він (державець) зобов’язаний спонукати громадян спокійно віддаватися торгівлі, хліборобству та ремеслам, аби одні упорядкували свої володіння та не боялися, що їх знищать податки» [6]. Таким чином, Макіавеллі вбачав різницю між державою і громадянським суспільством, яке живе за своїми законами і не підпорядковане державі, котра постійно намагаться піднестися над суспільством. Громадянське суспільство уявляеться науковцю сукупністю різних інтересів – классових, верствних, партійних. Тут немає грунту для демократії, оскільки остання вимогає від народа етичної основи благородства, честі, відваги в усьому, що відноситься до захисту особистого нтересу і тим паче республіканського строю. Інакше кажучи, вільного суспільства вільних індивідів [7].
Макіавеллі вбачає причину соціальних змін в зхибленні або виправленн нравів. Суспільство, вражене стяжництвом і тільки з цим пов’язуюче своє благополуччя, нездатне ні створити республіканську форму правління, ні тим більш захистити . Пасивне суспільство не може вважатися громадянським. Макіавеллі першим обгрунтував думку про те що для збереження та захисту держави правомірно та обов’язково використовувати всі наявні в його распорядженні засоби, в тому числі й обман, жорстокість та війну. Держава метою сама по собі, і правитель повинен при необхідності прийняти всі молив міри для збереження влади. Інтереси держави у нього отримали пріоритет над всіма іншими міркуваннями. Він боготворив та обожествляв єдину та сильну державу, яка, на його думку, одна й могла спасти Італію. Макіавеллі вимогав повної незалежності держави від церкви, тобто секуляризацію держави та сфери політики в цілому. Він розробив політичне мистецтво створення твердої державно влади любими засобами, не враховуючи ніякі моральні принципи, керуючись максимою «мета виправдовує засоби» [8] .
Отже, такі феномени неполітичного, приватного життя, як сім’я, праця, ніциатива, задоволення особистих потреб тощо властиві людству здавна. Однак, хоча багато мислителів античності й використовували термін «громадянське суспільство» або інш терміни близькі йому, але зміст, що вкладували в нього античні і середньовічн мислителі та сучасні не є ідентичним. Це обумовлюється різним розумінням поняття демократії, свободи, прав та обов’язків громадян. В цілому для античності, як і для Середньовіччя, характерна відсутність чіткого розмежування між державою та суспільством, оскільки полісне, державне та суспільне означали одне й те саме. Таким чином ми можемо стверджувати, що висловлювані в давньогрецьку, давньоримську, середньовічну християнську добу та в добу Відродження ідеї засад громадянського суспільства можна оцінювати як період виникнення джерел та початок еволюції класичного розуміння цього поняття.
1.2. Громадянське суспільство в працях науковців Нового часу
Перехід від Середньовіччя до Нового часу визначається визріванням громадянського суспільства , відповідно, формуванням усвідомлення різниці між ним і власне державними нститутами. Розвиток ідеї громадянського суспільства в рамках концепцій природнього права та суспільного договору XVII – XVIII ст. пов’язаний з іменами Ф. Бекона, Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка, Д. Юма, Б. Спінозы, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтескье та багатьох інших мислітелів, які у своїх працях висловлювали потреби часу, що зводились до боротьби абсолютної монарх та зароджуючоїся буржуазної демократії. Актуальним також буде дослідити нституціоналізацію поняття громадянського суспільства в перод ХІХ – поч. ХХ сторіч.
Формування громадянського суспільства йшло паралельно з формуванням держави нового типу – буржуазної держави. Це був процес перетворення традиційного классової держави у правову. З цього моменту співвідношення політичного та громадянського суспільства стає предметом уваги соціально-філософської думки [9].
Видатний англійський теоретик Томас Гоббс у своїх творах «Філософські елементи вчення про громадянина» та «Левіафан» виклав нову концепцію громадянського суспільства. Громадянське суспільство, на його думку, виникає внаслідок переходу від натурального некерованого первісного стану до впорядкованого культурного суспільства, громадяни якого керуються дисципліною. Разом з громадянином вдосконалюється і саме суспільство із спектром своїх взаємин. При цьому структура громадянського суспільства виглядає у нього багаторівневою: 1) держава, володіюча верховною владою суверена; 2) групи та об’єднання громадян; 3) окремі громадяни як піддані державця та суверена і як представники тих чи інших груп та об’єднань. Громадянське суспільство – «союз індивідуальностей», колектив, у якому окремі люди набувають високих якостей [10].
Що ж стосується Дж. Локка, то варто звернути увагу на його ідею природного права людини на власність – незалежно від дозволу держави. Отже, це можна вважати важливою підставою для визнання незалежності громадянського суспільства від держави, а, можливо, і його первинність щодо неї. Для Локка громадянське суспільство в цілому рівним державі. Але при цьому він не міг не бачити й існуючих між ними різних ознак, оскільки з розвитком капіталізму настає все більш різьке розділення економіки та політики, особистої та публічної сфери, що втілювали особистий та суспільний інтерес [11].
