Курсовая работа: Особливості навчання техніці рухів
Курсовая работа: Особливості навчання техніці рухів
План
Вступ
Розділ 1. Навчання техніці спортивних рухів
1.1 Загальне поняття про техніку рухових дій
1.2 Компоненти техніки фізичних вправ
1.3 Фази виконання фізичних вправ
Розділ 2. Педагогічний ефект навчання техніці спортивних рухів
2.1 Основні умови формування раціональної техніки рухів
2.2.1 Рівень підгоповленості
2.2.2 Якість вимови вчителя
2.2.3 Правильна організація навантаження
2.2.4 Коригувальний вплив вчителя
2.3 Причини виникнення негативних факторів при навчанні техніці рухових дій
2.4 Способи і методи усунення негативних факторів
Підсумки
Література
Вступ
Актуальність. Виключно важливі завдання з підготовки підростаючого покоління до оволодіння технікою спортивних рухів покладаються на вчителя фізичної культури. Досить важливим питанням якісної підготовки учнів з оволодіння даною технікою якість методичної підготовки занять вчителем фізичної культури.
Мета дослідження: розглянути в чому полягають позитивний та негативний педагогічний ефект від навчання техніці рухів.
Робоча гіпотеза: зміст та характер діяльності кожного вчителя визначається його професійною підготовленістю та знаннями з техніки руховий дій, що виявляється у ефективності освоєння учнями даної техніки.
Завдання дослідження:
1. Розкрити зміст та особливості навчання техніці спортивних рухів.
2. Охарактеризувати педагогічний ефект навчання техніці спортивних рухів.
3. Охарактеризувати позитивні та негативні фактори при навчання рухових дій.
4. З`ясувати можливості усунення негативних факторів.
Мета та організація дослідження.
1. Аналіз науково науково-методичної літератури.
2. Анкетування.
3. Педагогічне спостереження.
4. Аналіз та обробка результатів.
На захист виносяться: результати аналізу та осмислення факторів позитивності та негативності педагогічного ефекту при навчанні техніці рухів в роботі вчителя фізичної культури.
Наукова новизна. У результаті проведеного дослідження визначен значення і місце в системі формування позитивного ефекту від навчання техніц рухів має раціональна організація навчальної діяльності на уроці фізично культури.
Практична значимість. Матеріали роботи можуть бути використані при розробц програм з курсу спортивного удосконалювання. Рухов дії — це чудовий матеріал для вивчення і демонстрації загальних принципів прийомів навчання. Навчання про планомірне, поетапне формування дій можна розглядати як продовження теорії Н. А. Бернштейна убік подальшої розшифровки високих регуляторів руху.
Розділ 1. Навчання техніці спортивних рухів
1.1 Загальні поняття про техніку рухових дій
У кожному довільному руховому акті є рухове завдання і спосіб, яким воно буде вирішуватись. Так, наприклад, стрибок у висоту можна здійснити з прямого і косого розбігу, відштовхуючись ближчою і дальшою від планки ногою. Співставляючи ці варіанти між собою, можна знайти більш або Менш ефективні способи. Ті способи виконання рухової дії, за допомогою яких рухове завдання вирішується з відносно більшою ефективністю, прийнято називати технікою фізичних вправ.
Техніка фізичних вправ постійно розвивається: удосконалюється звична техніка, іноді відмирають старі способи виконання вправ, народжуються нові. Процес цей зумовлений низкою причин:
• постійним зростанням вимог до рівня спортивних результатів;
• використанням наукових даних, які сприяють знаходженню більш досконалих способів виконання дій;
• виготовленням нового, досконалішого спортивного інвентарю та обладнання.
Водночас, на певному відтинку часу техніка виконання вправи лишається сталою і характеризується раціональною основою виконання, притаманною багатьом виконавцям, тому вона отримала назву "стандартна техніка".
Стандартна техніка не виключа можливості індивідуальних відхилень у деяких елементах виконання, зрозуміло, в межах, які не спотворюють основу дії. Індивідуалізація техніки здійснюється за двома напрямами: а) шляхом типової індивідуалізації, коли в межах стандартно техніки вносяться деякі зміни згідно з особливостями конституції тіла фізичної підготовленості окремої групи учнів; б) шляхом персонально ндивідуалізації, з урахуванням особливостей кожного учня.
1.2 Компоненти техніки фізичних вправ
Значення рухів, які входять до складу рухової дії, неоднакове, тому прийнято розрізняти основу техніки рухів, головну (визначальну) ланку і деталі [31].
Основа техніки рухів — це сукупність тих ланок і рис структури рухів, які, безумовно, необхідні для вирішення рухового завдання у певний спосіб (почерговість прояву м'язових зусиль, основн моменти узгодженості рухів у просторі і за часом та ін.). Вилучення хоча б одного з цих компонентів або порушення співвідношення в даній сукупності рухів робить неможливим вирішення рухового завдання.
Визначальна ланка техніки — це найважливіша частина способу вирішення рухового завдання. Наприклад, при стрибках у висоту з розбігу — це відштовхування, поєднане із швидким і високим махом ногою; в метаннях — фінальне зусилля; при підйомі розгином на гімнастичних снарядах — своєчасне й енергійне розгинання в кульшових суглобах з наступним гальмуванням ніг та синхронним напруження м'язів рук. Виконання рухів, що складають визначальну ланку, зазвичай відбувається за порівняно короткий проміжок часу і вимагає максимальних м'язових зусиль.
Деталі техніки — це другорядн особливості рухової дії, які не порушують її основного механізму. Детал техніки можуть бути різними у різних виконавців і, здебільшого, залежать від їх ндивідуальних особливостей (наприклад, відмінності у співвідношенні довжини частоти кроку в бігу зумовлені відмінностями в довжині кінцівок; неоднакова глибина підсіду при підніманні штанги — різним ступенем розвитку гнучкості та силових здібностей тощо) [31].
Необмірковане сліпе копіювання ндивідуальної техніки відомих спортсменів може негативно позначитись на результатах виконання рухового завдання. У висококваліфікованих спортсменів техніка має високу стійкість і водночас гнучкість у пристосуванні до умов виконання. Наприклад, при повторному виконанні однієї і тієї ж рухової дії за однакових умов спостерігається схожість їх малюнка. А в несприятливих умовах (наприклад, в разі необхідності метнути диск проти вітру або розбігтися по слизькому ґрунті) спортсмен успішно виконує і це рухове завдання, попередньо внісши корективи в деталі виконання рухової дії, а інколи навіть і в основу техніки.
1.3 Фази виконання фізичних вправРухи, що входять до складу рухової дії (фізичної вправи), виконуються у певній послідовності і їх можна умовно поділити на три фази: підготовчу, основну (або головну) і заключну. Вс три фази взаємопов'язані, протікають плавно і обумовлюють одна одну.
У підготовчій фазі — створюються найсприятливіші умови для виконання рухів основної фази. Це досягається, наприклад, за допомогою виконання ряду послідовних рухів у вигляді розбігу, стрибка або обертових рухів, напрямок яких наближається до напрямку рухів в основній фазі. Але є рухові дії, підготовча фаза яких пов'язана з рухами, напрямок яких протилежний рухові в головній фазі. Наприклад, завдяки замаху в метаннях, опорних стрибках і ударних рухах розтягуються ті м'язи, які в головній фазі повинні сильно і швидко скоротитися. Ефективність тако підготовчої фази полягає і в тому, що вона сприяє збільшенню амплітуди робочого руху.
Рухи в основній фазі спрямован безпосередньо на вирішення основного рухового завдання. З біодинамічної точки зору найважливішим у цій фазі є раціональне використання зусиль у потрібному місці, напрямку і в необхідний момент. Наприклад, передчасний активний робочий рух руки при плаванні кролем викличе піднімання тіла над водою і утворення хвиль.
У деяких ациклічних рухів може бути не одна, а декілька основних фаз: наприклад, у стрибках з жердиною відштовхування і вхід на жердину, перехід в упор з поворотом; у потрійному стрибку з розбігу — три відштовхування [31].
Рухи в заключній фазі спрямован на успішне завершення вправи і полягають у пасивному згасанні або активному гальмуванні рухової дії. Наприклад, біг після фінішу, утримуючі рухи після випуску предметів у метаннях, піднімання голови і розведення ніг вперед-назад в кінці оберту вперед в упорі верхи та ін.
Розділ 2. Педагогічний ефект навчання техніці спортивних рухів
2.1 Основні умови формування раціональної техніки рухів
Виконуючи фізичн вправи, учень завжди діє у складному силовому полі рухів, здійснених різними частинами тіла, бореться з реактивними силами, інерцією, опором приладів тощо. Підпорядкувати їх своїй волі, правильно почати й успішно завершити — ось далеко не повний перелік завдань, які учневі належить вирішити для ефективного виконання рухових дій.
Щоб зрозуміти складність регуляції рухів, скористаємось аналогіями рухів людини і рухів неживих предметів — машин. Різниця в їх (людини і машини) конструкції очевидна. У конструкції машин закладені механічні обмеження, а їх деталі переміщуються завжди за одними траєкторіями. В людини можлива велика кількість таких траєкторій. Вибір найоптимальніших варіантів - одне з найважливіших завдань навчання [25].
Переміщаючись у просторі, людина, на відміну від машин, опановує його і час, координати, активно вибирає раціональні траєкторії рухів і одночасно створює обмеження, покликані вберегти їх від порушення.
Обмеження в машин механічні, а в людських рухах — функціональні і формуються вони в ход виконаня вправи. Отже, при визначенні критерію раціональності техніки фізичних вправ необхідно враховувати не тільки закони механіки, але й біологічн закономірності функціонування опорно-рухового апарату людини та його можливості.
Основним принципом, що обумовлює правила раціональної техніки фізичних вправ, є принцип повного і доцільного використання активних і пасивних рушійних сил при одночасній нейтралізації дії гальмівних сил.
Умовами, що визначають ефективне використання м'язової сили, є:
1. Оптимальний напрям зусиль.
Напрям д м'язової сили повинен бути, за можливості, більш наближеним до напрямку наміченого руху (низький старт — 54°-72°). Наприклад, при виході з низького старту зусилля слід спрямувати під кутом 54°, при метаннях — під кутом 45°. Збільшення або зменшення кута, під яким спрямовуються зусилля, викличе погіршення результату виконання вправи.
2. Збільшення швидкості руху.
Для досягнення максимальної ефективності рухової дії вигідно застосувати велику силу протягом великого шляху, тобто, збільшити час її дії. Так, наприклад, чинять ковзанярі. Але при виконанні більшості фізичних вправ шлях застосування сили з відомих причин (будова тіла, правила, тактика) обмежений, тому при обмеженні шляху треба прагнути до підвищення швидкості виконання дії, яка забезпечує високу ефективність фізичних вправ. Це стосується нанесення ударів у боксі, проведення кидків у боротьбі, відштовхування ногами в опорному стрибку тощо [22].
3. Забезпечення безперервності руху і послідовност застосування сили певних груп м'язів.
Якщо, наприклад, при штовханні ядра в будь-якому місці затриматись або сповільнити рух, то весь корисний ефект попереднього руху буде втрачено (найбільша сила потрібна для початку руху, щоб перебороти інерцію спокою). Всі рухи повинні виконуватись у такій послідовності, щоб перед закінченням дії однієї групи м'язів включалась нша група. При цьому наступні рухи повинні виконуватись з підвищенням швидкості. Проте при виконанні окремих вправ (наприклад, гімнастики) черговий рух починається тоді, коли попередній рух тіла або його частин закінчується.
4. Передача кількост руху з однієї ланки тіла на іншу.
При виконанн багатьох вправ їх ефективність забезпечується шляхом передачі руху з нижніх ланок тіла на верхні, і навпаки. Прикладами цього явища є махові рухи руками в стрибках у висоту, довжину та опорному стрибку, підйом розгином в гімнастиц тощо. Але такого ефекту можна досягти за умови правильного напрямку руху та своєчасного його гальмування.
5. Створення протидії діючим силам.
Найбільшої сили удару ногою чи рукою по м'ячу можна досягти, якщо цей удар спрямований на м'яч, що переміщається на нас. Проте, в окремих випадках виникає потреба не створювати такої протидії, а зменшувати її. Так діють, наприклад, ловлячи чи зупиняючи м'яч, здійснюючи м'яку його передачу партнерові тощо.
2.2 Фактори позитивності та їх вплив на якість навчального процесу
Успішність навчання залежить від наявності умов, необхідного і достатніх для освоєння навчальної програми. При цьому враховується підготовленість: а) учителі; б) учнів; в) умов, у яких буде здійснюватися навчання.
2.2.1 Рівень підгоповленості
Перша передумова фізична підготовленість того, кого навчають. Вирішення рухової задачі вимага визначеного рівня розвитку фізичних якостей. Навчитися влазити по канаті, робити шпагат, приймати м'яч у грі можна тільки за умови достатнього рівня розвитку сили, швидкості, гнучкості, витривалості, спритності. Перед початком навчання варто з'ясувати рівень фізичених якостей учнів і, якщо він недостатній для освоєння запрограмованих рухових дій, потрібно спланувати необхідний період попередньої фізичної підготовки [15].
Друга передумова рухова, у тому числі координаційна, готовність. Швидкість оволодіння новою руховою дією залежить від швидкості формування його орієнтованої основи. Рухов уявлення формируются в меру нагромадження рухового досвіду і фіксуються в довгостроковій пам'яті. Чим богатше руховий досвід, тим імовірніше наявність у ньому уявлень, необхідних при освоєнні нової дії, тим швидше може сформуватися орієнтована основа нової дії і відповідна рухова навичка. Якщо ж руховий досвід того, кого навчають, недостатній для формування ООP, а усвідомлення деяких ООТ неможливе при цілісному виконанн досліджуваної дії через його складність, небезпеки або з інших причин, то викладач повинен запропонувати такі вправи, що будуть доступні тому, кого навчають, дозволять сформувати необхідні рухові уявлення по кожній з дій. Така попередня підготовка повинна бути спланована заздалегідь на основі аналізу рухового досвіду того, кого навчають, стосовно особливостей структури рухово дії, намічених для вивчення.
Третя передумова психічна готовність. Її основою є мотивація навчальної діяльності. Навчання буде успішним тільки в тому випадку, коли досягнення мети навчання стане домінуючим мотивом навчання. Необхідна структура мотивації повинна бути сформована при активному сприянні педагога. Головна умова формування мотивац включення того, кого навчають, у відповідну діяльність. Учитель ставить перед учнями визначені задачі. Так мотиви навчання стають домінуючими, а навчання активним, свідомим. Результати навчання корисні не тільки самому учню, вони приносять користь колективові, у який він входить, що є сильним стимулюючим фактором навчання. Інтереси учня і колективу збігаються, реалізується одна з головних формул національного виховання: «Виховувати в колективі, для колективу, через колектив». Прикладів такого роду мотивації накопичено багато [18].
Робота з місця проживання — організація спортивних клубів, різних фізкультурно-спортивних секцій, у мікрорайонах — допомага організувати існуючі «дикі», неформальні групи і направити їхні інтереси на досягнення загальних, суспільно корисних цілей. Змагання двірських команд, турпоходи, спільні тренування зарекомендували себе як ефективні засоби виховного впливу через групу товаришів.
Якщо необхідна якість мотивації забезпечена, то успіх навчання залежить від наполегливості, сміливості, рішучості учнів, тобто від тих якостей, що визначають робочу активність. Якщо активність і наполегливість учня багато в чому залежать від складності навчального завдання, то сміливість рішучість його дій визначаються, по-перше, його попереднім руховим досвідом, а по-друге, наявністю і надійністю мір страховки і безпеки, що оберігають від можливості одержати травму при виконанні завдання [18]. Щоб забезпечити достатній рівень психічної готовності, учитель пропонує до вивчення тільки т рухові дії, що знаходяться в зоні стимулюючої складності (що збільшується в міру збагачення рухового досвіду), і гарантує безпека при їхньому виконанні [19]. У необхідних випадках варто навчати прийомам самостраховки, володіння якими підвищує впевненість учнів, у випадку перекручування рекомендованої схеми помилка легко виявляється і негайно ж виправляється.
Страницы: 1, 2
