Курсовая работа: Особливості управління в організаційних формуваннях АПК
Курсовая работа: Особливості управління в організаційних формуваннях АПК
ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ
НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
«Боярський коледж екології і природних ресурсів»
Циклова комісія економічних дисциплін
КУРСОВА РОБОТА
з менеджменту на тему:
«Особливост управління в організаційних формуваннях АПК»
Виконав: студент
групи М-41
Андрійко Юрій
Викладач:
Зайченко Наталя Петрівна
Боярка 2007
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМУВАННЯХ АПК
1.1 Організація управління в державних
сільськогосподарських підприємствах
1.2 Організація управління в підприємствах малого бізнесу
1.3 Особливості управління біржовою діяльністю
1.4 Організація управління в сільськогосподарських
виробничих кооперативах (СВК) товариствах з обмеженою відповідальністю (ТОВ)
1.5 Організація управління на підприємствах інфраструктури аграрного ринку
1.6 Організація управління в акціонерних формуваннях
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА УМОВ ДІЯЛЬНОСТІ СТАНУ РОЗВИТКУ ТОВ «НОВА НАДІЯ»
2.1 Місце розташування, природно-кліматичн умови та комунікації
ТОВ «Нова надія»
2.2 Динаміка показників розміру ТОВ «Нова надія»
2.3 Склад і структура валово продукції ТОВ «Нова Надія»
2.4 Динаміка і структура земельних угідь ТОВ «Нова надія»
ВИСНОВКИ
Список використаних джерел
ВСТУП
Назва мо курсової роботи – ««Особливості управління в організаційних формуваннях АПК». Написання даної роботи пов’язане з тим, щоб краще систематизувати організаційні утворення в агропромисловому комплексі, а також виявити їхні основні напрямки діяльност в межах їх компетенції, дослідити види управління у організаційних формуваннях різноманітних форм власності.
Актуальність даної теми. Становлення ринкових відносин, формування нових конкурентоспроможних підприємницьких організаційних структур з різними формами власності, загострення конкуренції обумовили сучасний стан розвитку агропромислового комплексу України, пріоритети та напрями його діяльності.
Ринкова трансформація вітчизняної економіки передбачає вирішення нових завдань, з якими раніше сільськогосподарські підприємства не стикалися, але розв’язання яких необхідне для успішного їх функціонування. Суттєвим чинником становлення ефективних сільськогосподарських підприємств є формування нової стратег управління розвитком. Ця потреба обумовлена недосконалою організацією діяльності сільськогосподарських підприємств, їх неадаптованістю до змін у зовнішньому середовищі, невідповідністю якості продукції світовим стандартам, високими витратами виробництва. Лише ті підприємства, у яких стратегія управління розвитком побудована відповідно до сучасних вимог управління, мають можливість вижити та ефективно працювати. Тому проблема вибору стратег діяльності підприємства є актуальною для економіки України.
Проблем формування стратегій розвитку АПК України, зокрема сільськогосподарських підприємств, присвятили свої дослідження такі вітчизняні вчені: П.Гайдуцький, М.Дем’яненко, М.Долішній, О.Крисальний, М.Малік, В.Месель-Веселяк, І.Михасюк, О.Онищенко, Б.Пасхавер, П.Саблук, О.Шпичак, В.Юрчишин та ін.
В умовах нестійкості та невизначеності важливим інструментом ефективного дослідження діяльності сільськогосподарських підприємств є використання сучасного математичного апарату, що ґрунтується на економіко-математичних моделях. Різноманітні теоретичні та практичні аспекти моделювання економічних процесів розглядаються у працях Д.Блекуела, Н.Воробйова, В.Геєця, Ю.Іванілова, А.Крушевського, А.Лотова, І.Ляшенка, О.Моргенштерна, Є.Мулена, Дж. фон Неймана, М.Сявавка та ін. Впровадження пропозицій та практичних рекомендацій реалізац стратегії управління, розроблених із врахуванням економіко-математичного моделювання, дає змогу підвищити результативність діяльност сільськогосподарських підприємств.
Незважаючи на значний науковий доробок учених, охоплено далеко не всю сукупність проблем формування стратегії управління розвитком сільськогосподарських підприємств. Унаслідок цього виникає необхідність поглиблення наукового дослідження ц проблеми, використовуючи економіко-математичний інструментарій.
РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМУВАННЯХ АПК
1.1 Організація управління в державних сільськогосподарських підприємствах
В народному господарстві відбулися процеси роздержавлення і приватизації підприємств згідно з законодавством України. Із приватизацією передусім пов'язаний процес трансформац частини державних господарств у сільськогосподарські кооперативи та акціонерн товариства. Таким чином, державний сектор економіки АПК за останні роки помітно скоротився. На сьогодні не змінили свого статусу лише держгоспи та інш державні сільськогосподарські підприємства, які не підлягають приватизації.
Загальні принципи управління держаним сільськогосподарським підприємством закріплені в закон України «Про підприємства в Україні». Керівництво підприємством здійснюється відповідно до його статуту, який затверджується органами державного Управління сільським господарством.
Держгоспи – державн сільськогосподарські підприємства, які відокремлені економічно, мають у своєму розпорядженні виділені основні та оборотні засоби і відшкодовують свої витрати за рахунок власного прибутку в результаті виробничо-фінансової діяльності. Основою їх діяльності є принципи повного господарського розрахунку самофінансування.
Державне підприємство засноване на державній, загальнодержавній або комунальній власності.
Державне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном (крім основних фондів).
Держгоспи користуються правами юридичної особи, виконують обов'язки, пов'язані з їх діяльністю, мають свої баланси і самостійно вступають у господарські відносини з іншими підприємствами та організаціями, з власної ініціативи приймають рішення, які не повинні суперечити чинному законодавству.
Підприємство створюється згідно з рішенням міністерства та інших органів виконавчої влади.
Діяльність держгоспів здійснюється на підставі Господарського кодексу України. Вони можуть займатися будь-якими видами діяльності,не забороненими чинним законодавством, самостійно планувати свою діяльність з обліком попиту на продукцію, продавати і здавати в оренду засоби виробництва, випускати і реалізовувати цінні папери.
У склад держгоспів працюють виробничі підрозділи – цехи, відділки, ферми, бригади, ланки, орендні колективи. Вони діють на засадах внутрішньогосподарського розрахунку, колективного або орендного підряду. Свою організаційну структуру кожен держгоспи визнає самостійно.
Держгоспи можуть створювати спільні підприємства з вітчизняними підприємствами та організаціями або іноземними юридичними особами і громадянами, на добровільних засадах об'єднуватися у спілки, концерни та інші об'єднання за галузевим, територіальним або іншими принципами за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Нин законодавство розширює право держгоспів у господарській, соціально-економічній та управлінській діяльності.
Держгосп самостійно формує систему управління, визначає чисельність управлінського процесу на підставі штатних нормативів. Прийнято виділяти такі нормо утворюючі фактори для введення відповідних посад керівних працівників, спеціалістів і обслуговуючого персоналу держгоспів: наявність об’єктів диспетчеризації (директор, диспетчер); план реалізації продукції сільського господарства (головний або старший економіст, заступник директора з комерційної роботи); кількість структурних підрозділів (керуючий відділом, фермою, начальник цеху); розміри умовно збиральної площі (агрономічна служба); поголів’я тварин (зоотехнічна ветеринарна служба); кількість одиниць техніки (служба авто гаража і ремонтно майстерні); чисельність середньорічних працівників (бухгалтери, завідуючий господарством); обсяг будівельно-монтажних і ремонтних робіт (служба капітального будівництва ремонту).
Очолює держгосп директор, який наймається власником або обирається на посаду власниками. З ним може укладатися контракт. У контракті визначаються права, обов'язки відповідальність керівника підприємства, умови його матеріального забезпечення звільнення з посади. Директор держгоспу самостійно вирішує всі питання діяльності підприємства, крім тих, що стосуються компетенції загальних зборів трудового колективу.
Керівник несе повну відповідальність за стан справ на підприємстві, самостійно вирішує вс питання його діяльності. Законодавче закріпленим є правило про те, що власник майна (держава) не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.
Підприємство самостійно визначає структуру управління і встановлює штати. Керівник підприємства звільняє з посади своїх заступників, керівників і фахівців апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм тощо).
Вищим органом управління є загальні збори (конференція) трудового колективу, які розв’язують основні питання виробничо-фінансової діяльності та соціального розвитку підприємства, заслуховує звіти про їх діяльність.
Основні питання організації щоденної діяльності трудового колективу держгоспу регламентуються типовими правилами внутрішнього розпорядку. Правила включають сім розділів, в яких відображені питання, починаючи від прийому на роботу працівників та службовців і закінчуючи відповідальністю за порушення трудової дисципліни. Розділи типових правил внутрішнього розпорядку включають:
- Загальна частина;
- Порядок прийняття та звільнення робітників і службовців;
- Основні обов’язки робітників службовців;
- Робочий час і його використання;
- Стимулювання за успіхи в роботі;
- Відповідальність за порушення трудово діяльності.
Виробничі й трудові відносини у держгоспі, а також питання охорони праці, соціального розвитку колективу і здоров'я його членів регулюються колективним договором (закони України «Про підприємства в Україні», «Про колективні договори та угоди»), який щороку укладається між трудовим колективом і адміністрацією. Цим договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу і адміністрації підприємства. Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання колективного договору. У колективному договорі передбачаються взаємні обов’язки сторін, пов’язані з використанням плану соціально-економічного розвитку, культурою обслуговування, підвищенням кваліфікац працівників тощо.
У колективний договір можуть вноситися нормативні положення, які не передбачені законом, але не суперечать йому або які передбачені законом, але деталізуються залежно від умов діяльності держгоспі.
Після обговорення робітниками і службовцями на загальних зборах колективний договір підписують директор держгоспі і голова профспілкового комітету. Адміністрація держгосп разом з профспілковим комітетом встановлює правила внутрішнього трудового розпорядку, які регламентують внутрішньогосподарську діяльність держгоспу. Правила містять чіткий перелік обов’язків адміністрації, а також відповідальність робітників і службовців за їх порушення.
Трудовий колектив (всі працюючі, з якими укладено трудовий договір) бере участь в управлінн державним сільськогосподарським підприємством. Виконуючи управлінськ повноваження, трудовий колектив має такі права:
- розглядати разом із засновником зміни і доповнення до статуту підприємства;
- разом із засновником визначати умови найму керівника
підприємства;
- брати участь у вирішенні питань про виділення зі складу підприємства одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства;
- разом із власником вирішувати питання про вступ і вихід підприємства з об'єднання підприємств.
Повноваження трудового колективу реалізується загальними зборами або конференцією та їх виборним органом — радою трудового колективу.
1.2 Організація управління в підприємствах малого бізнесу
Характерними рисами малого бізнесу є обмежена сфера діяльності, невеликі розміри порівняно з галуззю в цілому, незалежне (самостійне) управління, власний капітал, велика оперативність і чіткість.
Організаційною формою малого бізнесу в Україні є малі підприємства на основі різних форм власності у всіх галузях народного господарства. До малих підприємств належать ті, в яких чисельність працюючих не перевищує: у промисловості і будівництв 200 осіб, у науці і науковому обслуговуванні – 100, в інших галузях виробничо сфери – 50, у галузях невиробничої сфери – 25, у роздрібній торгівлі – 15 осіб.
Малий бізнес поширений у галузях. Для яких невластиві фондо-, науко-, енергоємн технологічні процеси. Малий бізнес оперативно реагує на зміни споживчого попиту, добре пристосований до ринків обмежених і тих, де вирішальну роль відіграють інновації та персональні взаємовідносини. Надає економіці незалежно гнучкості, сприяє формуванню конкурентного середовища, швидко реагує на можливості, потребує невеликого початкового капіталу, користується державними пільгами. Але водночас малому бізнесу властиві певні недоліки. Він не завжди має рівний доступ до ресурсів, особливо фінансових, а незначні масштаби діяльності не дають змоги успішно вирішувати питання внутрішньої спеціалізації. Це зумовлює високий рівень банкрутства серед підприємств малого бізнесу.
Малому бізнесу нині приділяється велика увага.
Мале підприємство – самостійний господарюючий статутний суб’єкт, що діє на засадах повного господарського розрахунку, самофінансування і самоокупності, має права юридичної особи здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Воно має самостійний баланс, розрахунковий та інш розрахунки в установах банків, гербову печатку, фірмовий бланк, штамп із своїм найменуванням і товарний знак, користуватися яким є винятково правом підприємства і підлягає юридичному захисту.
У своїй робот мале підприємство керується законами України, Статутом, затвердженим його власниками, і засновницьким договором.
Вищим керівним органом підприємства є загальні збори трудового колективу.
Джерелами формування фінансових ресурсів малого підприємства є: прибуток, амортизаційн відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, організацій, громадян та інші надходження.
Збори трудового колективу розглядають Статут підприємства, обирають директора строком на п’ять років, затверджують правила внутрішнього розпорядку, заслуховують звіти про господарську діяльність, затверджують річний звіт підприємства.
Для керівництва діяльністю підприємства обирається Рада підприємства, до складу якої входять директор і представники трудового колективу.
Рада підприємства визначає загальні напрямки економічного і соціального розвитку; вирішує питання про припинення діяльності; розглядає і затверджує проект трудового колективу, бере участь у вирішенні питань матеріального і морального стимулювання продуктивної праці та ін..
Рада підприємства правомочна вирішувати питання за умови присутності не менше 2/3 її членів. Рішення Ради приймається більшістю голосів її членів. Рада підприємства проводить свої засідання не рідше одного разу на квартал.
Керівник підприємства самостійно вирішує питання про діяльність підприємства, за винятком віднесених до компетенції зборів і ради. Засновник не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.
Підприємство здійснює облік результатів роботи, контроль за ходом виконання робіт, веде оперативний, бухгалтерський, статистичний облік і подає звітність згідно з визначеним Міністерством статистики України порядком.
Контроль фінансово-господарської діяльності підприємства здійснюється державними органами.
Досить поширеною організаційною формою підприємства в сільському господарстві України стали фермерські господарства.
Фермерське господарство – це сімейно-трудове об'єднання, засноване на приватній власност переважно особистій праці членів господарства, функціонує на засадах самоврядування, само стіно визначає напрям своєї діяльності, структуру масштаби виробництва, вирощує, переробляє і реалізує продукцію. Фермерськ господарства створюються однією або групою осіб, його членами можуть бути подружжя, діти, батьки, родичі та інші особи, які спільно ведуть господарство.
