Курсовая работа: Право лісокористування, поняття та види
Курсовая работа: Право лісокористування, поняття та види
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Юридичний факультет
Кафедра конституційного, адміністративного і фінансового права
Право лісокористування, поняття та види.
(Курсова робота)
Виконала: студентка 306 групи денної форми навчання Бацала М. В.
Науковий керівник: к. ю. н. Струтинська Л. В Чернівці-2005
ПЛАН
Вступ. …… . .…………………………………………………………3
Розділ 1.Поняття та зміст права лісокористування. ……………….6
Розділ 2.Види лісокористування: ……………………………….…….17
2.1.Правове регулювання заготівлі деревини та заготівлі живиці..18
2.2.Правове забезпечення інших видів лісокористування. .............29
Висновки. ................................................................................................37
Список використано літератури. .......................................................39
Вступ
Актуальність теми дослідження. Уразливість і екологічна нестабільність чарівної зелені та важливого природного багатства України лісів — постійно привертали і привертають увагу фахівців лісової справи та нших природознавчих наук, а також широкого кола громадськості. І не дивно, адже ліси завжди були і залишаються одним з головних природних чинників, місцем формування трудової діяльності людини — починаючи з доісторичних часів донині. Екологічні та економічні суперечності щодо лісокористування і напрямів його розвитку нерідко зводять до емоційного сприйняття поверхових, інод розрізнених факторів, без з'ясування їх глибинних причин. Багато науковців політиків вбачають можливість поліпшити екологічну ситуацію на шляху подальшого розширення об'єктів природно-заповідного фонду, істотного обмеження або й повного припинення промислового лісокористування в лісах деяких регіонів, не вдаючись до системного аналізу стану справ у галузі, до висвітлення об'єктивних лісівничо-технічних показників, які характеризують стан лісів і зміни, що відбулися в них за минулі десятиріччя і відбуваються сьогодні. Те саме стосується досвіду і показників економічного використання лісових ресурсів у сусідніх зарубіжних країнах . Адже намагання увійти до Європейського Співтовариства не можна реалізувати лише гаслами. Важливішим є економічне зростання, і в тому числі — в лісовій галузі, з рівнянням на передов досягнення.
Актуальність цих проблем обумовлює важливість глибокого і всебічного наукового дослідження широкого кола питань, пов'язаних з правовим регулюванням лісокористування, а особливо таких важливих видів користування лісовими ресурсами як заготівля деревини та живиці, а також інших видів лісокористування. Детальний аналіз та характеристика теперішнього стану лісокористування, розробка пропозицій та рекомендацій щодо його вдосконалення набули не лише теоретичного, а практичного значення. Вони необхідні для подальшого поліпшення законодавства, яке регулює діяльність відповідних органів держави по лісокористуванню, покрашення підготовки кадрів для них.
У системі права будь-якої держави лісокористування, його законодавче закріплення посідають особливе місце. Це обумовлюється колом тих суспільних відносин, які підлягають упорядкуванню, охороні та розвитку у відповідності з об'єктивними потребами.
Ступінь наукової розробки теми. Поняття, проблеми сутності, стану, практичного застосування, удосконалення та перспектив розвитку права лісокористування привертали увагу багатьох вчених-екологів. Цим питанням присвячено низку дисертацій, навчальних посібників, наукових статей, зокрема: В.Ф. Горбового, В.І. Андрєйцева, А.Бобко, І. Синякевича, Я. Лазаренко,
Г.В. Тищенко, О.І. Крассова, Б.В. Єрофієва, В. Завгородньої, В. Непийводи та інших, в яких розкривається поняття, зміст та принципи лісокористування, а також висловлюються рекомендації щодо його вдосконалення та механізму здійснення.
Об’єктом дослідження є лісокористування як один з важливих правових нститутів лісового права.
Предметом дослідження є суспільні відносини в сфер лісокористування.
Методологічною основою курсової роботи стали такі методи наукового пізнання як діалектичний, порівняльно-правового дослідження, системно-структурний, формально-догматичний. Причому кожен з них в конкретному випадку використовувався не в чистому вигляді, а в поєднанні з іншими.
Метою дослідження є визначення на основі аналізу наукової літератури та законодавства, що стосується проблем екологічного права, сутності та особливостей права природокористування.
Для досягнення цієї мети в процесі написання курсово роботи ставилися такі основні завдання:
1. Визначити поняття та з'ясувати зміст лісокористування;
2. Розкрити сутність видів лісокористування.
Структура курсової роботи зумовлена метою та завданнями
дослідження і складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.
1. Поняття та зміст права лісокористування.
Право лісокористування в юридичній літературі розглядається як один з важливих правових інститутів лісового права, котрий включає в себе сукупність правових норм , як встановлюють умови і порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обов’язки лісокористувачів, виходячи з інтересів суспільства в одержанні деревини, інших лісових ресурсів, використання інших корисних властивостей лісу.[1]
Цей інститут - один з центральних в екологічному праві, оскільки дає можливість суспільству забезпечувати раціональне використання лісових ресурсів держави. Дана можливість забезпечується шляхом надання ресурсів лісу, які є у власності держави, у користування фізичних та юридичних осіб. В цьому смислі право лісокористування є складовою права природокористування, можна сказати вони співвідносяться як поняття загальне і часткове, у зв’язку з цим їм властив спільні ознаки.
В результаті закріплення природних ресурсів за відповідними суб'єктами у них виникає відповідно до закону сукупність прав та обов'язків,
тобто право лісокористування в суб'єктивному значенні. Відповідно право лісокористування в суб'єктивному значенні - це надане фізичним і юридичним особам право володіння користування, тобто право безпосередньої експлуатації лісових ресурсів з метою отримати певне благо. Суб'єкт, який не має такого права не є лісокористувачем. В юридичній літератур деякі автори в суб'єктивне право лісокористування включають і право володіння, і право управління, і право розпорядження. Дійсно, лісокористувачам належать такі правомочності. Але все це не можна вважати правом користування, бо згадані правомочності мають місце поряд з правом користування. Таким чином, сукупність усіх перелічених правомочностей у лісокористувачів не можна називати правом користування. Виходячи із загальноприйнятих у праві понять термінології, під суб'єктивним правом природокористування слід розуміти забезпечену законом можливість безпосередньо експлуатації природного об'єкта з метою одержання певних благ.[2] Для усунення термінологічно плутанини доцільно всю сукупність правомочностей, що належать конкретному лісокористувачу і покладених на нього обов'язків іменувати не «правом лісокористування», яке повинно застосовуватись лише для позначення відповідної сукупност норм, тобто для позначення об'єктивного, а не суб'єктивного права, а лісокористуванням. Останнє доцільно іменувати правомочністю, як право безпосередньої експлуатації об'єкта.
Слід відрізняти фактичне користування і право користування, яке являє собою фактичне користування на законних підставах і в порядку, як визначаються екологічним правом.
Право лісокористування є єдинию юридичною підставою, за якою окремі установи, підприємства, організації та громадяни можуть володіти та користуватися багатствами лісу. Право лісокористування є похідним від права державно власності на природні ресурси та об'єкти природи.[3] Відповідно до ст.6 Лісового кодексу України усі ліси є власністю держави.
Право лісокористування багатогранне. По-перше, воно зв'язу користувачів з державою в особі тих органів державного управління, як відводять відповідні ділянки лісу та здійснюють нагляд. По-друге, це право пов'язує суб'єкта права лісокористування зі всіма існуючими підприємствами, установами , організаціями, а також громадянами, тобто будь-якими суб’єктами права. На основі вказаного права лісокористувач може вимагати від інших осіб утримуватись від незаконних дій, що порушують його володіння та користування, а всі особи повинні слідувати цим вимогам. По-третє, право лісокористування породжує юридичний зв’язок між суб’єктом цього права та сусідніми лісокористувачами. Цей юридичний зв’язок заключається в праві лісокористувача вимагати від сусідів такого користування відповідною ділянкою або об’єктом, яке не заважало б йому самому в здійсненн його права лісокористування і не погіршило б стану ділянки або об’єкта, що знаходиться в його користуванні.
Право лісокористування має цільовий характер. Держава надає окремим лісокористувачам конкретні ділянки лісу, об’єкти лісокористування для визначених цілей, які в обов’язковому порядку фіксуються в дозволах на право користування. Надання праву лісокористування цільового характеру має важливе значення. Воно дає державі можливість планувати експлуатацію природних ресурсів і тим самим забезпечувати найбільш ефективне х використання в інтересах суспільства. Використання наданих об’єктів не за призначенням розглядається не тільки як вихід за межі права лісокористування, але і як порушення права державної власності на них. В ряду випадків це порушення тягне за собою вилучення у лісокористувача відповідної ділянки або об’єкта, а відповідно, і припинення права лісокористування по відношенню до них. Однаково лісокористувачі не мають права залишати наданий об’єкт без використання.
Лісокористувачі не мають права продавати, обмінювати, дарувати, заповідати, або яким-небудь іншим способом відчужувати своє право користувача. Передача цього права від однієї особи до ншої можливе лише за розпорядженням компетентних державних органів. Право лісокористування характеризується стійкістю, яка виявляється в тому, що об’єкти права лісокористування надаються, як правило, в безстрокове користування і право користування може бути припинено не інакше як на основах, вказаних в законі. Це створює користувачу необхідн умови для здійснення його діяльності, гарантію його інтересам, пов’язаним з лісокористуванням.
Право лісокористування надається на певний строк, особливо в тих випадках коли ресурс або об’єкт потрібен даному користувачев тимчасово.
Право лісокористування відноситься до абсолютних прав. Лісокористувачі мають право вимагати від будь-кого утримуватись від неправомірних вторгнень в межі їх лісокористування. Особи, як порушують права лісокористувачів, повинні виконувати такі вимоги. Право лісокористування охороняється державними органами від порушень зі сторони будь-яких осіб.
Право лісокористування безпосередньо пов’язане з охороною природи та її окремих об’єктів: це дві сторони одн медалі, дві взаємопов’язані та взаємообумовлені категорії[4].Використання та охорона елементи однієї системи взаємодії суспільства та природи. Вплив на природу відбувається в процесі її використання. Отже, правове регулювання лісокористування та охорона природи повинні здійснюватись єдиним комплексом.
Слід виділяти загальне та спеціальне лісокористування.
Загальне лісокористування характеризується тим, що воно може здійснюватись без спеціального дозволу з сторони компетентних державних органів. Це право виникає із законів або інших нормативно-правових актів, регулюючих лісокористування. Особливе значення загальне лісокористування має для громадян, так як надає їм можливість вільного використання природних багатств в особистих цілях. Спеціальне лісокористування здійснюється за дозволом компетентних державних органів або первинних лісокористувачів, коли є потреба у виділенні конкретних частин об’єктів лісокористування і закріплення їх в особисте користування.
Суб'єкти права лісокористування. Так, згідно ст.9 Лісового кодексу України у постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому Лісовим кодексом. У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п'яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою.
У тимчасове користування за погодженням з постійними
лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Отже, суб’єктами лісокористування є державні, колективні, громадські підприємства, установи, організації, в тому числі релігійні, громадяни України та їх об'єднання, іноземні юридичні особи та громадяни. Суб’єктами права лісокористування також можуть бути іноземні юридичні та фізичні особи. Всі суб’єкти поділяються на дві групи: фізичні особи та юридичні особи.
Разом з тим, нормами конкретних статей законодавства лісокористувачі визначаються як володільці суб’єктивних прав та носії суб’єктивних обов’язків, тобто як суб’єкти правовідносин лісокористування відносно конкретних лісових ресурсів[5].
Як відомо, лісокористувачі мають визначені права та обов’язки внаслідок наявності у них екологічної правоздатності. Юридичні особи, тобто підприємства, установи та організації повинні володіти спеціальною правоздатністю, об’єм якої визначається їх статутом, відповідно з яким вони здійснюють свою діяльність. У фізичних осіб загальна правоздатність виникає з народження, а припиняється зі смертю. Об’єм та умови володіння нею встановлюються законом. Однак, слід зауважити, що об’єм та зміст екологічної правосуб’єктності юридичних і фізичних осіб не є незмінними. Вони залежать від соціально-економічних умов в нашій країні.
Крім того суб’єкт права лісокористування повинен володіти дієздатністю, тобто міг своїми діями здійснювати наявні у нього права та відповідати за виконання покладених на нього обв’язків. Дієздатність юридичних осіб виникає разом із їх правоздатністю, тобто з моменту їх створення. Дієздатність же фізичних осіб визначається екологічним правом відповідно до відносин, які воно регулює.
Об’єкти права лісокористування. Об’єктами права лісокористування є лісові ресурси та земельні ділянки лісового фонду.
Згідно Лісового кодексу України ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні. Ліси України за екологічним і господарським значенням
поділяються на першу і другу групи.
До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції. Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать до таких категорій захисності:
· водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів, смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);
· захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища). До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг;
· санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).
До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угруповання.
До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування[6].
Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.
До лісового фонду не належать усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.
Лісові ресурси — це сукупність матеріальних благ лісу, які можна використати без шкоди навколишньому середовищу і з найбільшою господарською ефективністю. Всю різноманітність компонентів лісових ресурсів залежно від їх призначення й особливостей використання можна об’єднати в такі групи: сировинні ресурси деревного походження (деревина, деревна зелень, кора), ресурси недеревного походження (гриби, ягоди, плоди, горіхи, лікарські ресурси, кормові та технічні ресурси недеревної рослинності тощо), ресурси тваринного походження (корисна та шкідлива лісова фауна, яйця, мед, роги диких тварин тощо), багатосторонні корисні функції лісу та його позитивний вплив на навколишнє середовище.[7]
Всі групи компонентів лісових ресурсів мають важливе економічне і соціальне значення. Їх доцільно використовувати в народному господарстві в напрямах, які дають змогу досягти високих кінцевих результатів.
Про зміст права лісокористування можна говорити як про зміст правового інституту, суб’єктивного права та правовідношення.
Зміст правового інституту лісокористування заключається в можливих правах та обов’язках суб’єктів цього права, які можуть складатися на основі норм даного інституту. Ці права та обов’язки складають зміст норм інституту лісокористування. Зміст суб’єктивного права лісокористування складається з відповідних прав (правомочностей) суб’єкта права. Зміст же правовідношення – це конкретні права та обов’язки суб’єктів права як учасників конкретного правовідношення.
Загальний зміст права лісокористування заключається в правомочностях та обов’язках суб’єктів по володінню і користуванню лісовими ресурсами. Право лісокористування, а власне і правомочності по володінню і користуванню, нерозривно пов’язане з правом державної власності на природні ресурси і залежить від нього.[8] Причому, якщо в праві державної власності правомочності по володінню і користуванню є незалежними одне від одного (держава може володіти земельними ділянками, не користуючись ними), то в праві лісокористування вони взаємозалежні (лісокористувач не може володіти об’єктом , не користуючись ним, а його право може бути припинено, якщо він не приступив до користування об’єктом у визначений строк). Крім того, якщо в праві власності користування виступає як правомочність держави, то в праві лісокористування – одночасно і право і обов’язок лісокористувача. Таким чином, зміст правомочностей, належних власнику – державі та лісокористувачу, різний.
В зміст права лісокористування у всіх випадках входить право володіння. В силу цього права користувач може знаходитись на наданій йому ділянці лісу, здійснювати ту діяльність, для якої вона надана. В цьому значенні право володіння передує праву користування.
Право володіння має велике практичне значення для лісокористувача та може бути захищено ним як самостійна правомочність. Це право надає лісокористувачам можливість встановлювати та підтримувати на наданій йому ділянці певний порядок. Так, він може вимагати від всіх інших осіб поведінки, яка не порушувала б його інтересів; допускати перебування на його ділянці тих чи інших осіб; вимагати видалення небажаних осіб. Однак право не є безмежним. В окремих випадках, коли цього вимагають суспільні інтереси, дане право обмежується законом.
Найбільш важливою правомочністю, що входить в зміст права лісокористування, вважається право користування, оскільки воно є тією ціллю, задля досягнення якої і встановлюється право лісокористування. В силу цього лісокористувач може експлуатувати наданий йому об’єкт шляхом господарського, розумного його використання для вилучення корисних властивостей в межах прав, наданих відповідно до закону.
Способи використання об’єктів, що здійснюються користувачем, є чисельними та різноплановими. Вибір тих чи інших способів використання, як правило, належить користувачам. Однак вони не можуть використовувати надані об’єкти такими способами, що суперечать їх цільовому призначенню.
Користування відповідним об’єктом повинно бути раціональним, ефективним, не порушувати прав інших користувачів та не наносити шкоди іншим об’єктам природи, а також навколишньому природному середовищу вцілому. Крім володіння та користування об’єктами юридичні особи, що є суб’єктами права лісокористування, можуть здійснювати й інші дії, юридична кваліфікація яких охоплюється загальним поняттям внутрігосподарського управління. Ця правомочність полягає в тому, що користувачі можуть і зобов’язані здійснювати внутрігосподарське управління наданими в користування об’єктами, яке забезпечить раціональне їх використання для досягнення встановленої цілі, проводити внутрігосподарський облік стану і використання даних об’єктів.
Право лісокористування виникає, змінюється та припиняється тільки на основі законів та інших нормативних актів. Так, згідно ст. 51 Лісового кодексу України передбачає, що спеціальне використання лісових ресурсів на наданій земельній ділянці лісового фонду провадиться за спеціальним дозволом - відповідно за лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком. На відведених земельних ділянках лісового фонду можуть використовуватися лише ті лісові ресурси, на які видано спеціальний дозвіл. Постійні лісокористувачі в разі спеціального використання ними лісових ресурсів і проведення рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, зобов'язані оформляти на це дозвіл у встановленому порядку. Форми лісорубного квитка (ордера) та лісового квитка і порядок їх видачі затверджуються Кабінетом Міністрів України, зокрема це питання регулюються Інструкцією Кабінету Міністрів про порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів від 31 березня 1993р. Лісовий квиток видається на підставі обгрунтованої заявки та лімітів використання лісових ресурсів місцевого значення, затверджених у встановленому порядку місцевою Радою народних депутатів за погодженням з органами охорони навколишнього природного середовища і органами лісового господарства. Строк дії дозволу на спеціальне використання лісових ресурсів встановлюється органом, який його видає, за погодженням з відповідною місцевою Радою народних депутатів. По закінченні строку дії дозволів складається акт про результати спеціального використання лісових ресурсів (акт огляду обсягів та місць спеціального використання лісових ресурсів).
Розділ 2. Види лісокористування.
