Быстрый поиск

Курсовая работа: Розвивальне навчання школярів

ПЛАН

Вступ

Розвивальне навчання як засіб активізації пізнавальних інтересів учнів

Література – це мистецтво, до якого треба вміти підійти. (М.О.Рильський)

Роль проблемно-пошукового методу в організації дослідницької діяльності учнів

Захист власних проектів

Застосування інтерактивних методів на уроці зарубіжної літератури

Формування в учнів уміння критично мислити

ВСТУП

Дитина найбільша з усіх цінностей світу. Її творча особливість, як малесенький паросток, зможе вирости і розквітнути тільки на благодатному грунті.

Тому „Національна доктрина розвитку освіти” ставить перед учителем завдання створити дитині умови для її максимального самовизначення й самовияву. Зрозуміло, що персональний вектор розвитку учня не завжди збігається з напрямом руху у велику науку: не всім бути Ейнштейнами. Але із задоволенням і корисно вчитися здатні всі. Для цього процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини.

Умовою успіху в розвитку мислення є висока пізнавальна активність учнів. Ефективне засвоєння знань передбачає таку організацію пізнавальної діяльності учнів, за яко навчальний матеріал стає предметом активних розумових і практичних дій кожно дитини. Пошуки методів навчання, що підсилювали би активізацію процесу навчання, призводять до підвищення актуальності розливальних і проблемних методів, самостійної роботи, творчих завдань. При цьому психологічно обґрунтованою видається така організація уроку, за якої діти вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами. Адже давно відомо, що діти вчаться краще, якщо їм дають змогу самостійно вивчати основи досліджувального матеріалу.

Розвивальне навчання як засіб активації пізнавальних інтересів учнів у процесі вивчення зарубіжної літератури.

Все, що учень може взяти сам,

не можна йому давати…

В.О.Сухомлинський

Педагоги цікавляться новими технологіями, які б мали найкращий ефект в оволодінн знаннями нашими вихованцями.

Серед таких педагогічних технологій на особливу увагу заслуговує розвивальне навчання.

Ще на початку 30-х років ХХ століття видатний психолог-гуманіст Л.С.Виготський обґрунтував можливість та доцільність навчання, як на свою пряму та безпосередню мету. Учений встановив, що розвиток інтелекту вихованця відбувається через зону ближнього розвитку”, коли дитина спочатку може робити щось у співпраці з дорослими, а потім переходить на такий рівень розвитку, коли цю дію може виконати самостійно. Він вважав, що „тільки те навчання в дитячому віці добре, коли воно випереджає розвиток і веде розвиток за собою…” (Выготской Л.С. Собрание сочинений. – М., 1991, т.1).

На широкій експериментальній основі гіпотезу Л.С.Виготського почали перевіряти та конкретизувати два наукових колективи: Л.В.Замкова та Д.Б.Ельконіна. з їхніми менами пов’язують створення теорії, навчальної діяльності, що лежить в основ системи розливального навчання.

Традиційне навчання спрямоване здебільшого від конкретного, одиночного до загального, абстрактного, від випадку – до системи. Це формує емпіричне мислення, на думку В.В.Давидова, який поставив питання про можливість розробки нової системи навчання з напрямком від абстрактного до конкретного, від системного – до одиночного. Те мислення, що розвивається у процесі такого навчання, називається теоретичним, а навчання – розвивальним.

В основ розвивального навчання лежить уявлення про розвиток дитини як суб’єкта особистої діяльності. Тому головна мета вчителя – забезпечити її розвиток, вивчити особисті навчально-пізнавальні можливості учня, визначити індивідуальн зони його найближчого розвитку та допомогти формуванню це не сформованих здібностей.

Головною метою розливального навчання є формування активного, самостійного творчого мислення учня і на цій основі поступового переходу до самостійного навчання.

Завдання розвивального навчання є формування особистості гнучким розумом, розвиненими потребами до подальшого пізнання і самостійних дій, з певними навичками творчими здібностями.

Для того, щоб навчання було справді розвивальним, звертаємо увагу на сам урок, його побудову. Готуючись до кожного уроку, учитель продумує і організовує так навчальну діяльність, щоб відбувався розвиток процесів сприйняття, уяви, щоб учн оволодівали всім і в них нагромаджувався індивідуальний досвід пошуково діяльності, формувалися якості, потрібні для комбінування, конструювання, перетворення.

Для організац розвивального навчання доцільно використати такі методи, які викликають найбільший інтерес в учнів: проблемні, продуктивні, дослідницькі, що розвивають творче мислення та уяву.

Ефективност уроку сприяють такі психологічні умови його підготовки:

- визначення рівня розумового розвитку учнів, їх ставлення до навчання;

- творче самопочуття на уроці;

- психологічний контакт з класом;

- організація пізнавально діяльності учнів.

Суть технолог розливального навчання полягає в тому, що учень самостійно обирає рівень опрацювання навчального матеріалу. Завдання вчителя – визначити „зону найближчого розвитку” дитини і допомогти їй перейти на більш високий рівень розумових операцій, тобто забезпечити цей розвиток.

Література це мистецтво, до якого треба вміти підійти

Література унікальний вид мистецтва, і жоден відеофільм чи комп’ютерна гра не замінить спілкування з книгою. Учнів необхідно вчити любити художнє слово, цінувати мистецтво.

Як сформувати читацьку активність? Як розвинути в учнів якості справжніх читачів, вміння бачити і цінувати не тільки зовнішню гостроту сюжету, а й красу художнього слова, своєрідність різних родів і жанрів літератури, виражальних засобів.

Треба поступово переходити від формування у дітей безпосереднього інтересу до літератури, до вміння самостійно шукати ту чи іншу інформацію в додатковій літературі, робити повідомлення у класі, готувати самостійно виразне читання, переказ, нсценізацію твору, складати запитання до тексту.

Вчені-словесники звертають увагу на те, що елемент пошуку особливо присутній в діяльност школярів при вивчені художніх творів. Він є невід’ємною частиною на уроках літератури, так як допомагає учням проникати в складний художній світ образів чи схований від поверхневого погляду читача глибинний зміст твору. Пошукова діяльність учнів сприяє, в першу чергу, виникненню інтересу і уваги учнів до мови художніх текстів, до справжнього розуміння і оцінки життя, яке показу письменник, а головне – вчить замислюватись над певними літературними фактами, подіями, осягати художню неповторність літературного твору, поціновувати майстерність письменника.

Самостійна діяльність учнів може мати різноманітний характер: від спостереження учнів над особливостями мови, до самостійної оцінки і висновків про твір.

Самостійну діяльність ділять на репродуктивну (відтворення), репродуктивно-творчу, творчу.

При роботі над художнім твором до репродуктивної слід віднести таку самостійну роботу учнів, як відтворення змісту прочитаного, відповідь виясняє, наскільки зрозумілі дітям окремі факти, сцени, події, описані в творі.

Репродуктивно-творчою самостійна робота стає тоді, коли поряд з відтворенням, учні знаходять нов сторони, якості зображених письменником характерів, явищ, встановлюють зв’язки між ними, пояснюють причини поведінки героїв і подій, що відбуваються.

Творчою є така робота, коли учні самостійно порівнюють персонажів одного чи декількох літературних творів, співставляють події, факти, дають їм власну оцінку, роблять висновки узагальнення.

Таким чином, досягнення найвищого рівня самостійної діяльності – творчого – можливо лише при умові правильної організації всієї пошукової діяльності учнів.

При цьому слід пам’ятати, ефективність самостійної роботи буде залежати від наростання в пізнавальній діяльності учнів творчих елементів. Тому самостійною роботою учнів треба грамотно керувати. Перш за все слід враховувати вікові і психологічн особливості учнів. Вони дорослішають не лише фізично, а й внутрішньо, тому й уроки зарубіжної літератури мають стати новим кроком до зростання учнів, як особистостей.

У зв’язку з цим у 5 – 8 класах перевагу надають проблемно-пошуковим методам розвитку, крім емоцій, дослідницьких навичок, художнього мислення, вміння характеризувати літературного героя, давати повну розгорнуту відповідь на поставлене запитання, оцінювати риси і вчинки персонажів тощо.

Треба вчити учнів усвідомлювати у чому полягає їх самобутність. Питання „чому” і „як сходинками до формування читацької культури, без якої неможливий розвиток творчої особистості.

Культурі читання, його „техніці” Максим Горький в свій час надавав великого значення і вважав їх розвиток необхідною умовою підвищення ідейного і емоціонального впливу літературного твору на читача.

Вміння читати художню літературу, сприймати мистецтво, розцінюється як важливий засіб гармонійного розвитку людини, збагачення її духовного світу.

Наприклад, урок зарубіжної літератури в 7 класі.

Насамперед треба сформувати тему на підставі чинної програми, але можна адаптувати її для дітей, тобто сформулювати цитатою, проблемним запитанням, афоризмом, тощо. У дужках розшифрувати про що йтиметься на уроці. Наприклад, „А він бентежний просить бурі…”, „Говорив до волі і туга за гармонією в поезіях Лермонтова „Вітрило”, Хмари”.

У 7 класі треба надавати перевагу таким темам, які спонукають учнів до самостійного дослідження, спільного пошуку істини, проникнення в глибини художнього твору.

Цікаво сформульована тема – одна із складових уроку.

Неабияке значення має й епіграф, який повинен стати своєрідним ключем до художнього твору. Учн пояснюють, як вони розуміють епіграф, тлумачать його, добирають свої епіграфи до уроку.

Починати урок з організації не обов’язково. Важливіше підготувати учнів внутрішньо – з емоційного слова вчителя, проблемного запитання, виразного читання, нсценування. Уроки літератури – особливі уроки, які пробуджують душу, уяву, натхнення. Тому й починати їх слід якось особливо.

Актуалізацією опорних знань, умінь і навичок можна провести по-різному: бесіда за запитаннями, розгадування кросвордів, літературні ігри, вікторини тощо.

Головне, щоб учн показували своє розуміння матеріалу, застосовували самостійно набуті знання вміння при аналізі текстів. Один з найважливіших етапів уроку – формування нових знань і способів дії. Нині надають перевагу проблемно-пошуковому творчому методам.

Можна запропонувати учням об’єднатися у творчі групи – „біографів”, мистецтвознавців”, „літературознавців” і т.д.

Групи змінюються, завдання те саме. Головна мета – привчити самостійно працювати з книгою, знаходити потрібну інформацію, готувати історичні коментарі до літературних творів тощо. Тож учні стають співавторами уроку.

У 7 класі основна частина навчального часу на уроці має належати дітям: вони виразно читають, опановують елементи аналізу тексту, тобто готуються до цілісного аналізу у старших класах.

Наступним етапом уроку є застосування набутих знань, умінь, навичок учнів. На цьому етапі уроку можна використати підсумкову бесіду, проблемне запитання, різноманітні творч завдання, роботу з творами мистецтва, зіставлення творів зарубіжної літератури та української літератури тощо. А на завершення уроку – домашнє завдання, яке може бути випереджальним.

У 7 класі треба більше давати завдань пошукового та творчого характеру. Читати тексти бажано у повному обсязі, адже літературний твір – це поліфонічна система, і вивчати його в уривках – неможливо.

Роль проблемно-пошукового методу в організації дослідницької діяльності учнів

Розвинути інтерес до читання можна лише за однієї умови – кожен урок зарубіжної літератури ма бути цікавим. Потрібно, щоб учні думали і шукали.

Одним з шляхів розв’язання цієї проблеми є проблемно-пошуковий метод, або організація самостійної дослідницької роботи. Ця проблема пройшла довгий шлях випробувань в педагогіці.

Чи не перший порушив давньогрецький філософ Сократ. Його „Досліджуймо” визначило подальш підходи до вивчення суті явищ минулого і сучасного. На межі 50-60 років ХІХ століття ідею дослідницької діяльності підтримав лікар і педагог М.І.Пирогов. цю діяльність школярів у процесі пізнання він протиставляв офіційному навчанню, яке називав ще „класно-перевідним”.

К.Д.Ушинський неодноразово повторював: „… навчання має завжди сприяти діяльності, адекватній силам дитини, і допомагати їй тільки там, де потрібно, поступово послаблюючи підтримку з віком дитини”. Таку саму думку висловила і С.Русова, яка зазначала, що не варто вчителеві у своїх викладах вичерпувати тему: слід дітям самим до остаточного розуміння.

Ідею дослідницької діяльності палко підтримував відомий учений-методист друго половини ХІХ століття В.Я. Стомянін. Його методика була спрямована на критичний аналіз твору, передбачала вільне його трактування, сприяла формуванню творчого читача.

У 30-40-х роках ХХ століття цю проблему розглядали М.М.Соколова, М.О.Рибникова, В.В.Голубков та нші.

Питання проблемно-пошукового підходу до вивчення літератури й нині цікавить учених, учителів, методистів.

Д.С.Ліхачов на запитання: „Чи все вам зрозуміло у „Слові”?” – відповів: „Звичайно, ні. Взагалі, у літературному творі не може бути все зрозумілим. Якщо це трапляється, то твір втрачає свою таємничість”.

Така відповідь ученого свідчить про те, що дослідницький метод пізнання – головний.

І завдання кожного вчителя полягає в тому, щоб пробудити в учнів дух пошуку, створити на уроці сприятливі для цього умови. А це можливо лише завдяки серйозному аналізу, дослідженню твору, коли учні стають відкривачами.

Без дослідницько роботи неможливо провести нестандартні уроки, які так подобаються учням. Адже саме на таких уроках з’являється можливість кожному на певний час стати вченим-дослідником”, утвердити себе як особистість. Саме пошуковцями учн стають на таких уроках, як позакласне читання за казкою Ш.Перро „Попелюшка”. Вони мають можливість бути і модельєрами, пропонуючи власну модель сукні для героїні і філософами, розмірковуючи чому цю казку і досі люблять і доросл діти.

Найбільша пізнавальна активність виявляється тоді, коли учень сам знаходить проблему, формулює запитання до неї і сам шукає відповіді на них. Такі запитання виникають, наприклад, під час обговорення мотивів і вчинків героя.

- Печорін не кохає Мері, чому ж він домагається її кохання?

- Раскольников віддає останн копійки Мармеладовим, але вбиває стару. Добрий він чи злий?

Серед видів шкільного дослідження можна відокремити такі:

Біографічний (збір цікавих та невідомих фактів із біографії письменника. Наприклад, 5 клас, Дж.Кіплінг – матеріали про Нобелівську премію, про прострелену книгу з Франції, 6 клас – Легенди про Езопа.)

Художній (виразне читання з чітко висловленим над завданням – метою завдання, інсценування твору, створенням сценаріїв на основі літературного твору).

Читацький (накопичення спостережень над текстом, аналіз читацьких вражень інших учнів)

Краєзнавчий (ознайомлення з пам’ятними місцями. Наприклад „Зарубіжні письменники і Україна”)

Історичний (аналіз історичних подій та х відображення в літературному творі. Наприклад „Троя – реальність чи вигадка?”)

Мистецтвознавчий (аналіз творів образотворчого, музичного, театрального мистецтва у зв’язку з літературою. Наприклад „Художня література як мистецтво слова. Література та інші види мистецтва”)

Цікавим є те, що проблемно-пошуковий метод дає можливість враховувати індивідуальні особливост учня, сприяє його художньому розвитку, адже ми прямуємо до профілізац навчання.

Схильність до роздумів, спостережень, аналізу явищ життя і мистецтва притаманні старшим підліткам. Цілком очевидно, що порівняно з шести-семикласниками, методи та прийоми навчальної діяльності мають ускладнюватись. Вони покликані створити у класі поля творчого пошуку, включити учня в діалог, щоб він відчув себе рівноправним його учасником, співтворцем на уроці.

Захист власних проектів

Страницы: 1, 2