Курсовая работа: Україна та міжнародні економічні організації
Курсовая работа: Україна та міжнародні економічні організації
МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ
Кафедра: Світового господарства і міжнародної економічної інтеграції
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: «Міжнародна економіка»
тема: Україна та міжнародні економічні організації
Виконавець:
Студентка БДМЕ 3-1
Тарасенко І.В.
Керівник:
Кандидат ек. наук, проф. кафедри
Костюк Т.Й.
Київ – 2007
Зміст
Вступ
І. Сутність та необхідність міжнародних економічних організацій (МЕО).
1.1. Основні причини виникнення МЕО.
1.2. Сутність МЕО і класифікація.
ІІ. Співпраця України з МЕО
2.1. Основні напрямки співпраці України з МЕО.
2.2. Україна і валютно-фінансові організації.
2.3. Взаємодія України з торговими організаціями.
ІІІ. Україна та СОТ
3.1. Історія сворення СОТ.
3.2. Поточний стан відносин.
3.3. Переваги участі в СОТ та економічні наслідки.
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Щоб чітко уявляти собі діяльність міжнародних економічних організацій та можливі зв’язки з Україною, необхідно знати загальну характеристику цих організацій на основі відповідної класифікації.
Міжнародною всесвітньою організацією, в якій представлен органи обох організаційно-економічних підструктур світового господарства, Генеральна Асамблея (ГА) ООН з її Комітетом з економічних і фінансових питань, яка об’єднує всі 186 країн – учасниць організації, а також Економічна Соціальна Рада (ЕКОСОР) ООН, що формується з 54 учасниць на виборній основі з числа членів ООН. З діяльністю ГА та ЕКОСОР пов’язане функціонування спеціалізованих економічних установ ООН. Рішення ГА зі світових питань мають характер рекомендацій, тобто не є юридично обов’язковими для держав-членів. Обов’язковими до виконання всіма членами ООН є рішення Ради Безпеки (РБ).
Важливою міжнародною установою, що також поєднує у своїй діяльності обидві організаційно-економічні підструктури світового господарства, Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яка складається з 29 країн. ОЕСР має офіційні відносини з багатьма МЕО функціонального та регіонального характеру. Її діяльність охоплює практично всі сторони економічної політики.
Особливе місце серед міжнародних організаційно-економічних структур займають щорічні наради керівників сімки провідних держав розвинено ринкової економіки, так званої «великої сімки», на яких вирішується питання регулювання світогосподарських зв’язків. Останнім часом до цих нарад з окремих питань все частіше залучаються і керівники інших країн. Нині розвивається механізм сталої діяльності країн «великої сімки», до якого на більш-менш постійній основі залучена і Росія.
Україна є членом – засновницею ООН, вона остійний член Комітету з економічних і фінансових питань. Надзвичайно важливою проблемою для України, що торує шлях до світового ринку, є встановлення постійних відносин з ОЕСР. Стосунки з «великою сімкою» мають для нашої країни особливе значення у світлі фінансування проекту закриття ЧАЕС.
І. Сутність та необхідність міжнародних економічних організацій (МЕО).
1.1. Основні причини виникнення МЕО.
Міжнародні організації – це об'єднання держав, установ, фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на основі певних правил процедур, і діяльність, яких виходить за національні кордони.
Утворення міжнародних організацій є об’єктивним наслідком процесу розвитку світового суспільства. Серед чинників, що ведуть до їх виникнення, головують:
1. Міжнародний поділ праці.
2. Міжнародна економічна інтеграція.
3. Політичні стосунки між країнами.
4. Глобалізація міжнародних відносин.
Міжнародний поділ праці обумовлює спеціалізацію країн на виробництві певних товарів та послуг, обмін продуктами, а також неминуче призводить до міжнародного кооперування. Зростання міжнародних потоків товарів, послуг, чинників виробництва, що особливо стало відчутним з середини ХІХ ст., викликає потребу в регуляторах, які б запобігли тенденції перетворення цього процесу на хаотичне явище і водночас підсилили б його темпи .В ХХ сторічч процес міжнародного поділу праці суттєво поглиблюється, що пов’язано з науково-технічною революцією.
Міжнародний поділ праці супроводжується економічною інтеграцією.
Економічна інтеграція – це процес економічної взаємод країн, що призводить до зближення господарських механізмів, набуває форми міжнародних угод і регулюється міжнародними органами. Внутрішньою суттю нтеграції є процес формування спільного світогосподарського простору, сфери підприємництва, що виходить за національні кордони, і в межах якої діють єдин економічні, технологічні, правові, соціально-культурні вимоги до суб’єктів виробничої та комерційної діяльності. Інтеграційні процеси охоплюють, перш за все, країни досить високого рівня розвитку, які мають розвинені взаємн економічні стосунки. На кожній стадії розвитку інтеграції настає момент, коли «природна течія» процесу починає гальмуватись через невдосконаленість організаційних форм інтеграції або навіть їх відсутність. Відбувається це з таких причин: чисельне зростання й ускладнення міжнародних зв’язків, які не завжди узгоджуються в масштабі світового господарства; неузгодженість зовнішньоекономічної політики держав, які піклуються про свої власні інтереси. За таких обставин виявляється потреба в організаціях, які б розробляли «правила гри» для суб’єктів міжнародних відносин, відповідні для кожного ступеню розвитку інтеграції. Дотримання державами певних норм і принципів міжнародно діяльності, які встановлюються на рівні міжнародних організацій, сприя розв’язанню протиріч, що стають на перешкоді інтеграції, і надає новий імпульс розвитку. Кожному ступеню розвитку інтеграції відповідає своя форма міжнародно організації. Так, на регіональному рівні, найпростіша форма організації – зона преференційної торгівлі; вона складається на початку стадії інтеграції. Найвищій стадії інтеграції, яка є на сьогодні, відповідає економічний союз.
Неабияку роль у формуванні системи міжнародних організацій відіграє політичний чинник. Вирішення багатьох політичних проблем протягом сторії людства державні діячі намагалися здійснити утворення союзів держав, блоків, пактів. Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка проголошувала основною метою економічну інтеграцію соціалістичних країн, все ж таки залишалася політичною організацією, оскільки інтеграційні процеси гальмувались неринковим характером економічних відносин в рамках соціалістичної системи.
Водночас історія знає багато прикладів, коли політичні й економічні цілі збігалися. В наш час йде перетворення суто економічного об’єднання західних держав («Спільний ринок») в організацію, де політичн функції набувають все більшого значення, -- Європейський Союз.
Серед чинників формування й розвитку системи міжнародних організацій останнім часом дедалі більшого значення набувають глобальн проблеми сучасності. Це такі проблеми, які охоплюють увесь світ або значну його частину і не можуть бути вирішені кожною країною поодинці. До них відносяться: проблема обмеженості природних ресурсів; екологічна проблема; демографічна проблема; проблема роззброєння; продовольча проблема.
Означені вище фактори діють у сукупності, взаємодії, підсилюючи один одного, і спонукають світове співтовариство до узгоджено співпраці. Найголовнішою, узагальнюючою умовою утворення міжнародних організацій є інтернаціоналізація світової економіки і виникнення світового господарства. Світове господарство можна визначити як сукупність національних економік країн світу, пов’язаних між собою мобільним фактором виробництва. На його основі формується міжнародна економіка, поглиблюються міжнародн економічні відносини.
Інтернаціоналізація світової економіки – це сукупність міжнародних відносин, що базуються на інтернаціоналізації виробництва, яке утворюється внаслідок міжнародного усуспільнення виробництва в процес міжнародного поділу праці. Отже, інтернаціоналізація світової економіки супроводжується політичними актами, серед яких утворення міжнародних організацій посіда чільне місце.
1.2. Функції МЕО і класифікація.
На початку ХХІ сторіччя кількість міжнародних організацій вже вимірюється тисячами. Вони дуже різноманітні за складом учасників, цілями, функціями, місцем в інституційному середовищі міжнародного бізнесу та впливом на міжнародні відносини. Типологія міжнародних організацій відображає так аспекти, за якими аналізується суть і діяльність організацій. Тобто, існують певні критерії визначення типу організації в залежності від того, в якому аспекті ми маємо намір її розглядати.
Основними критеріями типології міжнародних організацій є:
· членство суб’єктів міжнародних відносин і юридичний статус організації;
· географічне поширення;
· функціональна спрямованість;
· характер діяльності.
За складом членів і юридичним статусом організац поділяються на міждержавні і неурядові.
Міждержавні організації утворюються на основі офіційних урядових угод між країнами. Якщо угода укладається тільки між двома державами, то такі державні угоди називаються двосторонніми. Представник країни в організації відстоює не свою власну точку зору, а узгоджену на відповідному рівні позицію свого уряду.
Неурядові організації утворюються на основі індивідуального або колективного членства суб’єктів, які не є офіційними представниками своїх урядів. Члени неурядових організацій мають значно більше свободи в своїх діях, вони можуть висловлювати свою особисту думку, не зважаючи на позицію свого уряду. Неурядові міжнародні організації мають досить сильний вплив на міжнародні відносини.
За географічним поширенням міжнародні організац поділяються на глобальні та регіональні. Глобальні організації об’єднують країни або інші суб’єкти не залежно від того, де, в якій частині світу вони знаходяться (МВФ, СТО, ОЕССР та інші).
Регіональні міжнародні організації об’єднують країни, розташован в якомусь певному регіоні, як правило, компактно, в територіальній близькост (ЄС, НАФТА, АСЕАН, та інші).
За функціональною спрямованістю організації поділяються на організації загальної компетенції і спеціальної компетенції.
Організації загальної компетенції в своїй діяльност охоплюють широке коло проблем і напрямків.
До організації спеціальної компетенції відносяться міжнародні організації, в яких одна з функцій є головною, пануючою, а решта (якщо вони є) -- допоміжні. Найчастіше це відноситься до організацій в сфер виробництва і торгівлі, що утворилися для ефективної реалізації товару наприклад, ОПЕК.
За характером діяльності міжнародні організації поділяються на універсальні, політичні, економічні, гуманітарні, культурно-просвітницькі, оборонні та інші.
Універсальною міжнародною організацією є ООН, яка викону функцію регулювання й нагляду в найважливіших сферах людської діяльності.
Політичні організації сполучають країни, для яких політична мета об'єднання має визначальний характер.
За умовами участі в членстві міжнародні організац поділяються на відкриті й закриті. До відкритих може увійти кожна держава, яка поділяє принципи й статут організації. До закритих організацій приймають нових членів тільки по запрошенню засновників організації.
В системі міжнародних організацій велика частина належить економічним організаціям. Розвиток міжнародних відносин, поглиблення міжнародного поділу праці, міжнародна економічна інтеграція призводять до того, що вплив економічних стосунків стає дедалі вагомішим на інші сфери міжнародного співробітництва.
Міжнародні економічні організації поділяються, в свою чергу, на загальноекономічні і спеціалізовані. Загальноекономічні відають широким спектром економічних проблем. До них відносяться ОЕСР, ЄС, СНД, НАФТА, АСЕАН та інші. Спеціалізовані економічні організації зосереджують увагу на більш вузькому колі проблем; проте багатьом з них належить суттєва роль у міжнародній економіці. До цього типу організацій належить Світовий банк, МВФ, Світова торговельна організація, Міжнародна торговельна палата та інші.
Економічні організації що утворилися внаслідок регіональних нтеграційних процесів, поділяються також за ступенем інтеграції. Основн рівні регіональної економічної інтеграції такі: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний і валютний союз, політичний союз.
Зона преференційної торгівлі – початковий щабель нтеграції. На цьому етапі держави, що входять в зону, лібералізують між собою торгівлю лише обмеженою кількістю товарів, надають одна одній деякі пільги.
Зона вільної торгівлі відрізняється тим, що держави учасниці усувають існуючі між ними торговельні бар’єри, мито відміняється на більшість товарів. Але відносно третіх держав, що не входять в зону, кожний член проводить самостійно митну політику. До цього рівня відносяться Європейська асоціація вільної торгівлі, НАФТА, АСЕАН та інші.
Митний союз передбачає усунення митних тарифів в торгівл між учасниками, а також формування спільної митної політики щодо третіх країн; це означає, що всі члени союзу встановлюють однаковий рівень тарифів в торгівл з іншими державами.
Спільний ринок – це вже високий рівень інтеграції. Не тільки товари просуваються без перешкод крізь кордони; знято бар’єри для руху робочої сили, послуг, капіталів. Швидко розвиваються і поглиблюються нтеграційні зв’язки, здійснюється спільна, узгоджена економічна політика. Цей тип інтеграції був притаманний Європейському економічному співробітництву (ЄЕС) в 1969-1992 рр. Саме ця організація отримала неофіційну назву «Спільний ринок». Слід зауважити, що в повній мірі цього щаблю інтеграції поки що не досягла жодна інша міжнародна організація.
Економічний союз завершує структурну побудову економіки організації як єдиного інтегрального об'єднання. На цьому етапі здійснюється дина валютна політика, запроваджується спільна валюта, єдиний емісійний центральний банк. На цьому етапі знаходиться Європейський Союз з 1992р. (після укладання Маастрихтської угоди). Логічним завершенням повної економічно нтеграції має стати політичний союз, на порозі якого стоїть ЄС, і який вже частково реалізується.
Виходячи з цілей та компетенції організації визначаються функції. Функціями міжнародної організації вважається зовнішній прояв діяльності по виконанню своїх завдань. Організація може виконувати свої функц в межах визначеної компетенції. Функції поділяються на головну, регулюючі, координуючі, контролюючі й оперативні.
Головна функція полягає у визначенні відповідност нтересів учасників організації її цілям. Вона тісно пов’язана із змістом компетенції організації. Ось, приклад, як формується головна функція Міжнародної торговельної палати (МТП) – «привернути увагу держав до проблем бізнесу».
Регулюючі функції полягають у розробці стандартів поведінки членів організації, методів і форм досягнення цілей, а також в регулюванн відносин з іншими суб’єктами міжнародного права.
Суть координуючої функції полягає в узгодженні інтересів дій учасників організації. Це особливо важливо для організації універсального характеру, з широкими сферами діяльності, великою кількістю членів й різноманітністю цілей.
Оперативні функції полягають у виконанні конкретної роботи організації відповідно з її цілями й компетенцією.
Контролюючі функції полягають у спостереженні за виконанням рішень організації, а також за розвитком ситуації в сфері її діяльності.
Розглянемо різновиди функцій на прикладі МВФ. Ось його функціональна структура:
1. Підтримка загальної системи розрахунків.
2. Спостереження за станом міжнародної валютно системи.
3. Сприяння стабільності обмінних курсів валют й упорядкування валютних відносин.
4. Надання короткострокових й середньострокових кредитів.
5. Поповнення валютних резервів країн-членів шляхом розподілу спеціальних прав запозичення.
6. Надання консультацій.
Серед цих функцій перша – головна, друга – контролююча, третя – регулююча, решта – оперативні.
