Курсовая работа: Управління процесом підвищення якості знань учнів з української мови, літератури
· Формувати умови для самоосвіти й саморозвитку особистості учнів.
Інтерактивність навчання певним чином змінить вимоги роботи педагога. Якщо пріоритетом ста процес освоєння досліджуваного матеріалу, то інформативність як критерій заняття відсувається з авангардних позицій аналізу діяльності вчителі.
При такому навчанні педагог з урахуванням індивідуальних запитів з розвитком системи повинен мати наступні вміння:
· організувати таке дослідження завдання, що сприймається тим, яких навчають, як власна ініціатива;
· цілеспрямовано організовувати учнем навчальні ситуації, що спонукують їх до інтеграції зусиль;
· створювати навчальну атмосферу в класі й дозувати свою допомогу в класі.
За таких умов інтерактивне навчання дозволить реалізовувати можливості учнів, відробити на кожному уроці в різних формах комунікативні вміння учнів сформувати їхню активно-пізнавальну діяльність.
Зараз, коли ми переходимо від однакової системи утворення до різноманітних, проблема складається в підвищенні якості утворення. Природно, що спочатку треба дати визначення цього «якості», а потім уже планувати подальшу роботу. Під якістю утворення варто розуміти співвідношення мети й результату, міру досягнення мети.
Ми повинні навчитися вимірювати в однакових одиницях: ціль, поставлену перед учнем; результат, досягнутий цим учнем.
Сучасна школа повинна стати «антропоцентричною» (тобто центром всіх навчально-виховних впливів повинен стати конкретний учень, а всі способи й форми організації шкільного життя підкорятися мети його всебічного особистісного розвитку), що вимагає розробки нових підходів до інформаційного забезпечення керування й розвитку нових інформаційних технологій.
Основною метою антропоцентричної школи є інтелектуальне (розумове) виховання. Інтелект – це специфічна форма організації індивідуального ментального (розумового) досвіду.
Орієнтація на рішення завдання інтелектуального виховання дитини у свою чергу змушує переглянути основні компоненти шкільного утворення: його призначення, зміст, критерії ефективності форм і методів навчання, функц вчителя.
Одне із завдань учителя повинна полягати в тому, щоб, включивши учня в сферу особистісного світовідчування педагога, підвести його до «комор», де перебувають накопичені людством знання, попередньо давши «ключик» від них – індивідуальн й колективні способи оволодіння цими скарбами. Погодитеся, що кінцева мета мандрівників за знаннями буде досягнута швидше при повній погодженості їхніх дій.
Основа педагогічного спілкування – розуміння вчителем своїх учнів, сприйняття класу не як механічної суми школярів, а як якогось цілого, унікально неповторного. У процес педагогічної взаємодії вчитель входить як друг дитини. Учитель витягає й привносить в навчально-виховальне середовище свій емоційний й нтелектуальний багаж, захищає дитину у хвилини депресії, тривоги, страху, самітності, відсутності почуттів самоцінності й власної унікальності.
Цільові орієнтації в навчанні:
· Перехід від педагогіки вимог до педагогіки відносин.
· Гуманний-особистісний підхід до дитини.
· Єдність навчання й виховання.
У педагогіці співробітництва повинні бути присутнім чотири напрямки:
· Гуманний-особистісний підхід до дитини;
· Дидактичний що активізує й розвиває комплекс;
· Концепція виховання;
· Педагогізація навколишнього середовища.
Теоретичні міркування виливаються в конкретні рекомендації, що утворять деяку систему дій, прийомів, в основі яких відповіді на питання: чому, як і чого я хочу досягти у своїй педагогічній діяльності. При загальних ціннісних орієнтирах, професійних вимогах до реальної дійсності педагогічна діяльність припускає нестандартність, неоднаковість, творчість у конкретних проявах.
Після осмислення методичних основ інтерактивного навчання звернемося до технології організації оптимальних навчальних взаємодій в освітньому процесі.
Інтерактивне навчання цілком співвідносне з колективним підходом у навчанні. Ідея колективного навчання («усі навчають всіх») не нова, але кожна епоха вносить свої акценти у визначення цілей, механізмів, оцінки результатів.
Широкі можливості інтерактивного навчання можуть бути реалізован й у формі навчання, що одержало назву «занурення». Учень під час занурення змушений бути зосередженим, уважним, активним у щохвилини уроку. Причому він повинен думати не тільки про себе, але й про товаришів, кожному з яких, можливо, буде потрібно допомога, тому що учбово-пізнавальна організується як колективну працю. Звичний порядок розташування навчальних столів змінений. Хлопці об'єднані в групи по двох, чотирьох – п'ятьох чоловік. Як правило, майже кожний виступає в ролі вчителя й учня, що веде й відомого, організатора колективної роботи і її рядового учасника, але зацікавленого в успіху спільно справи – виконанні завдання вчителі. Існують певні положення, що обумовлюють ефективність інтерактивного навчання. Найважливіше – організація навчального простору. Діалогічні форми взаємодій припускають, що співрозмовники звернен віч-на-віч. Тому традиційне розміщення парт, коли діти бачать потилиці поперед сидячих і тільки одна особа – особа вчителі, тут недоречний. Необхідно шукати оптимальні варіанти розміщення навчальних місць залежно від груп, числа учнів у кожній групі.
Організація навчального простору при інтерактивному навчанні
Зміна звичної організації навчального простору, можливість вирішувати поставлені питання спільно підготовляють учнів до нетрадиційних форм навчання.
Перейду до конкретних прикладів організації навчальних взаємодій у мікрогрупах по двох людини й у малих групах від чотирьох до восьми чоловік.
Організація групової роботи в парах
Навчальну пару (діаду) необхідно використати як тренінг для закріплення засвоюваного матеріалу. «Справді, ніщо так не сприяє засвоєнню матеріалу, як спроба викласти цей матеріал іншій людині». Тому найчастіше парна робота будується на базі:
· послідовного переказу один одному певної частини навчального матеріалу;
· взаємоперевірки пророблено роботи;
· робота в режимі інтерв'ю.
По якому принципі можна поєднувати учнів у пари? Деякі педагоги вважають за необхідне включати в навчальну діаду сильного й слабкого учнів. Я думаю, що слабкому учневі потрібний не стільки сильний, скільки терплячий доброзичливий партнер. Упертюхові корисно помірятися силами з упертюхом. Найрозвиненіших дітей не варто прикріплювати д «слабеньких» них потрібний партнер рівної сили. Рекомендую використати й таку форму роботи в динамічних парах, як «хоровод». Саме динамічна пара має більший комунікативний потенціал, оскільки учасникам діалогу потрібно щораз розуміти й приймати погляд на проблему, і це стимулює спілкування між учнями.
Учні діляться на дві рівні групи, які утворять два кола – внутрішній зовнішній. Учні із внутрішнього (+) кола протягом всієї роботи залишаються на місці. Школярі, які перебувають у зовнішнім колі (0), після кожного міні-діалогу роблять крок уліво й виявляються перед новим співрозмовником. Навчальний діалог повторюється знову й знову. На перший погляд робота носить репродуктивний характер. Однак кожен новий діалог чим-небудь відрізняється від попередн (інтонацією, паузами, питаннями). Навіть якщо в хороводі звучить той самий текст, ступінь його засвоєння помітно зростає внаслідок багаторазового проказування й прослуховування. Тематика міні-діалогів може бути найрізноманітнішої: поняття – їхнього визначення; досліджуване правило – підтверджуючий приклад і т. п. Для того щоб діалог «не зависав», потрібно настроїти учнів: ті, хто запитує, повинні мати про запас готові завдання; тим же, хто вступає в діалог, необхідна мобілізація знань і бажання відповісти.
Приведу приклад роботи в парах на уроці російської мови в 5 клас тренінг для закріплення засвоюваного матеріалу.
Облік різного рівня навчальної взаємодії, що переважає в класі, припускає не просто організацію спілкування для школярів, по вихованню в них усвідомленого відношення до процесу спільної діяльності, а також формування певних навичок співробітництва, пошуку загального рішення, прийняття або неприйняття провідної ролі в парній взаємодії. До такої продуктивної навчально взаємодії повинен бути готів не тільки учень, але й учитель. Інтерактивне навчання в діадах допомагає виробити навички співробітництва в мікрогрупах, у ситуаціях камерного спілкування.
Особливо важлива організація навчальних мікрогруп для соромливих школярів, що бажають відмовчуватися при великому скупченні народу. Робота в навчальній парі, як правило, благотворно впливає на самовідчуття й самооцінку таких дітей. Але в педагогіці немає однозначно позитивних рецептів, тому згодом може виникнути небезпека того, що учень захоче розкриватися в групах з мінімальним числом учасників. Щоб цього не трапилося, необхідно поступово знайомити школярів з іншими груповими формами навчальної роботи. Поняттям «мала група» звичайно позначається відносно стійка, невелика по чисельності група, члени якої перебувають у безпосередній взаємодії один з одним. В умовах освітнього процесу така група являє собою об'єднання учнів з метою рішення конкретно-пізнавальних, комунікативно-розвиваючих і морально-виховних завдань. У навчальному процесі кількісний й якісний склад малої групи буде визначатися не тільки навчальною тактикою, але й стратегією формування класного колективу.
Особливе значення для успішної реалізації принципу активності в навчанні мають самостійні роботи творчого характеру. Різновиду: програмовані завдання, тести.
Активація навчання школярів не як посилення діяльності, а як мобілізація вчителем за допомогою спеціальних засобів інтелектуальних, морально-вольових і фізичних сил учнів на досягнення конкретних цілей навчання й виховання.
Особливе значення на етапі включення учня в активну пізнавальну діяльність ма дослідний-орієнтовно-дослідницький рефлекс, що представляє собою реакцію організму на незвичайні зміни в зовнішнім середовищі. Дослідницький рефлекс приводить кору більших півкуль у діяльний стан. Порушення дослідницького рефлексу – необхідна умова пізнавальної діяльності.
Як засоби активізації навчання школярів виступають: навчальний зміст, форми, методи й прийоми навчання.
Завдання вчителя повинна полягати в тому, щоб забезпечити не загальну активність у пізнавальній діяльності, а їхня активність, спрямовану на оволодіння провідними знаннями й способами діяльності.
Активізація навчання – це організація дій учнів, спрямованих на усвідомлення й дозвіл конкретних навчальних проблем.
Повинн бути присутнім наступні ознаки:
· наявність мети самостійно роботи;
· наявність конкретного завдання;
· чітке визначення форми вираження результату самостійної роботи;
· визначення форми перевірки результату самостійної роботи;
· обов'язковість виконання роботи кожним учнем, що одержав завдання.
Вимоги, що рекомендують, до змістовно-логічного (внутрішньої) стороні самостійної роботи:
· зміст завдань повинне строго відповідати конкретним дидактичним цілям навчання й виховання;
· зміст і методичний апарат завдань повинні забезпечити учбово-пізнавальну діяльність всіх ступенів пізнавальної самостійності;
· у роботах повинні використатися всі можливості для введення варіативних завдань, які забезпечують максимально успішне протікання самостійних робіт кожного учня.
Завдання вчителя – не тільки повідомляти знання (викладання), але й керувати процесом хнього засвоєння, виховувати й сприяти розвитку учня, формувати в нього необхідні особистісні якості.
Завдання учня – учити й шляхом самовиховання вдосконалюватися, розвиваючи в себе коштовні риси характеру й особистості.
Інша форма керування – напрямок учнів не рішення пошукових завдань, постановки перед ними завдань проблемного типу.
Проблемне навчання не тільки активізує розумові процеси учнів, але й за допомогою пошукових завдань породжує в них інтерес і тим самим необхідну навчальну мотивацію.
Ступінь активності школярів є реакцією, методи й прийоми роботи вчителі є показником його педагогічної майстерності.
Активними методами навчання варто називати ті, які максимально підвищують рівень пізнавально активності школярів, спонукують їх до старанного навчання.
На уроках я рекомендую застосовувати активні методи, з огляду на зміст матеріалу, дидактичні цілі уроку й вікові особливості учнів.
Словесн методи.
1. Метод дискусії необхідно застосовувати з питань, що вимагають міркувань, домагаюся, на своїх уроках, щоб діти могли вільно висловлювати свою думку й уважно слухати думку виступаючих.
2. Метод самостійної роботи з учнем. У старших класах з метою кращого виявлення логічно структури нового матеріалу варто давати завдання самостійно скласти план оповідання вчителі або план-конспект із виконанням установки: мінімум тексту – максимум нформації.
У ход обговорення поправляємо, виправляємо, уточнюємо, доповнюємо, забираємо все зайве, несуттєве.
Використовуючи цей план-конспект, учні завжди успішно відтворюють зміст теми при перевірц домашнього завдання. Уміння конспектувати, становити план оповідання, відповіді, коментоване читання підручника, відшукування в ньому головної думки, робота з довідниками, науково-популярною літературою допомагають сформувати в учнів теоретичне й образно-предметне мислення при аналізі й узагальненні закономірностей природи.
Для закріплення навички роботи з літературою давати учням різні посильні завдання.
Наприклад, при вивченні теми: «Рідний край».
Дати завдання: зробити повідомлення про представника рідного краю; (представника вибирають за бажанням). Учням потрібно розповісти біографію, внесок цього видатної людини для блага суспільства в цілому й т. д. Повідомлення формується на альбомних аркушах. У класі учень повинен постаратися не прочитати, а переказати своє повідомлення. Для цього спочатку складаються тези, а в більше старших класах – план відповіді.
При такому виді роботи учні вчаться аналізувати й узагальнювати матеріал, а також розвивається усне мовлення. Завдяки цьому, учні в наслідку не соромляться висловлювати свої думки й судження.
Метод самостійної роботи з дидактичними матеріалами.
Варто організувати самостійну роботу в такий спосіб: дати класу конкретне навчальне завдання. Спробувати довести його до свідомості кожного учня.
Тут є сво вимоги:
· текст потрібно сприймати зорово (на слух завдання сприймаються неточно, деталі швидко забуваються, учні змушен часто перепитувати);
· потрібно якнайменше часу витрачати на запис тексту завдання.
Для ц мети підійдуть зошита на друкованій основі й збірники завдань для учнів. На жаль, такою роботою не займаються більшість викладачів.
Пропоную умовно розділити їх на три типи:
1. Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою сприйняття й осмислення нових знань без попереднього пояснення їхнім учителем:
· Картка із завданням перетворити текст підручника в таблицю або план;
· Картка із завданням перетворити малюнки, схеми в словесні відповіді;
· Картка із завданням для самоспостереження, спостереження демонстраційних наочних приладдя.
2. Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою закріплення й застосування знань й умінь:
2.1. Картка з питаннями для міркувань.
2.2. Картка з розрахунковим завданням.
2.3. Картка з завданням виконати малюнок.
3. Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою контролю знань й умінь:
3.1. Картка з німим малюнком.
Використати в декількох варіантах. Для всього класу – 2–4 варіанта. І як індивідуальн завдання. Може проводитися з метою повторення й закріплення знань.
3.2. Тестові завдання.
Їх застосовувати також й в індивідуальному порядку й для класу в цілому. Останнім часом більше ефективними є текстові завдання, хоча й у них є свій недолік. Іноді учні намагаються просто вгадати відповідь. Для того щоб уникнути таких випадків, працюю над різними формами тестів.
3.3. Метод проблемного викладу.
На уроках варто використати проблемний підхід у навчанні учнів. Основою даного методу створення на уроці проблемної ситуації. Учні не мають знання або способами діяльності для пояснення фактів й явищ, висувають свої гіпотези, рішення дано проблемної ситуації. Даний метод сприяє формуванню в прийомів, що вчаться, розумово діяльності, аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, установлення причинно-наслідкових зв'язків.
Проблемний підхід містить у собі логічні операції, необхідні для вибору доцільного рішення.
Даний метод містить у собі:
1) висування проблемного питання;
2) створення проблемно ситуації на основі висловлення вченого;
3) створення проблемно ситуації на основі наведених протилежних точок зору по тому самому питанню;
4) демонстрацію досвіду або повідомлення про нього – основу для створення проблемної ситуації; рішення завдань пізнавального характеру (завдання див. у додатку). Роль учителя при використанні даного методу зводиться до створення на уроці проблемної ситуац й керуванню пізнавальною діяльністю учнів;
5) Метод самостійного рішення розрахункових і логічних завдань. Всі учні по завданнях самостійно вирішують розрахункових або логічні (потребуючих обчислень, міркувань й умовиводів) завдання за аналогією або творчим характером.
Завдання починати застосовувати вже в 6‑м класі. І більше складні, творчого характеру в старших класах. Але в кожній паралелі завдання диференціювати – більше складні, творчого характеру – сильним учням.
А аналогічні – слабким. При цьому в самих учнів на цьому не акцентувати увагу. Кожен учень одержує завдання по своїх можливостях і здатностям. При цьому не знижується інтерес до навчання.
Наочн методи
1. Частково-пошуковий
При застосуванні цього методу потрібно керувати роботою класу. Організувати роботу дітей таким чином, щоб частина нових завдань вони добули самі. Для цього демонструвати досвід до пояснення нового матеріалу; повідомляти лише мета. А учні шляхом спостереження й обговорення вирішують проблемне питання.
2. Метод опорних сигналів
Опорн конспекти застосовувати у вигляді схем, а також у вигляді малюнків, таблиць, схем.
Практичн методи
· Частково-пошуковий лабораторний метод
Учн вирішують проблемне питання й добувають частина нових знань шляхом самостійного виконання й обговорення учнівського експерименту. До лабораторної роботи учнем відома лише мета, але не очікувані результати.
У своїй роботі вчителеві також варто застосовувати методи усного викладу – оповідання й лекції.
При підготовці лекцій планувати послідовність викладу матеріалу, підбирати точн факти, яскраві порівняння, висловлення авторитетних учених, учителів, суспільних діячів.
На уроках використати прийоми керування пізнавальною діяльністю учнів:
1) Активізувальна діяльність учнів на цьому етапі сприйняття й супутньому пробудженню інтересу до досліджуваного матеріалу:
а) прийом новизни – включення в зміст навчального матеріалу цікавих відомостей, фактів, сторичних даних;
б) прийом семантизації – в основі лежить порушення інтересу завдяки розкриттю значеннєвого значення слів;
в) прийом динамічності – створення установки на вивчення процесів й явищ у динаміку й розвитку;
г) прийом значимості – створення установки на необхідність вивчення матеріалу у зв'язку з його біологічної, народногосподарської й естетичної цінністі;
2) Прийоми активізації діяльності учнів на етапі засвоєння досліджуваного матеріалу.
а) евристичний прийом – задаються важкі запитання й за допомогою навідних запитань приводять до відповіді;
б) евристичний прийом – обговорення спірних питань, що дозволяє розвити в учнів уміння доводити й обґрунтовувати свої судження;
в) метод дослідження – учні на основі проведених спостережень, досвідів, аналізу літератури, рішення пізнавальних завдань повинні сформулювати висновок.
3) Прийоми активізації пізнавальної діяльності на етапі відтворення отриманих знань.
а) прийом натуралізації – виконання завдань із використанням натуральних об'єктів;
б) прийом схематизації – перераховуються організми, необхідно у вигляді схеми показати взаємозв'язок між ними;
в) прийом символізації.
На уроках в 6–7‑х класах з метою активізації пізнавальної діяльності застосовувати загадки, ребуси, кросворди. В 6–7‑х класах використати ігрові моменти, в основному наприкінці уроку. У цьому віці діти дуже люблять грати й стимул гри дозволяє активізувати їхня діяльність при вивченні нового матеріалу.
У старших класах використати груповий метод. При цьому ділити клас на групи по 3–4 чоловік. Кожна група одержує своє завдання й виконує його. В основному цей метод застосовувати в 10–11 класах.
Хлопцям (групам) видаються картки-завдання, із завданнями й вони, порадившись, повинн вирішити завдання.
Наприкінц вивчення теми провести семінарські заняття й тематичний залік. Але ці форми прийнятні в старших класах, і мають на увазі гарну підготовку учнів, вивчення ними рекомендованої літератури, участь у дискусії.
У більше молодших класах (6–8‑х) проводити узагальнюючі уроки у вигляді гри. Наприклад, розділити клас на 4 частині: 3 команди й уболівальники. Для команд приготувати три столи, для вболівальників – наприкінці класу – стільці. Розробити завдання, а для вболівальників окремі завдання.
При своїй роботі використати різні варіанти оцінки роботи учнів на уроці. Тому я прийшла до висновку, що для того, щоб висока пізнавальна активність збереглася на цьому уроці, потрібно:
1) компетентне й незалежне журі (учитель й учні-консультанти з іншого класу);
2) завдання в команді розподіляти самої під силу, інакше слабким учням буде не цікаво виконувати складні завдання, а сильним – прості;
3) оцінювати діяльність команди й індивідуально кожного учня;
4) «ліквідувати» уболівальників. Якщо численний клас – створити не 3, а 4 або 5 команд, але утягнути всіх хлопців в активну діяльність;
5) давати творчі домашні завдання до узагальнюючого уроку. При цьому можуть проявляти себе учні тихі, непомітні на тлі більше активних.
Консультанти повинні бути з іншого класу. Як показала практика, консультанти були настільки добре підготовлені, що допомога вчителя їм була потрібна в дуже рідких випадках. Тобто при підготовці до цього уроку активізувалася діяльність не тільки учасників, але й журі. Учасники були поділені на команди за бажанням, що стимулювало їхню творчу діяльність при виконанні домашнього завдання. Завдяки загальному настрою, підготовці, урок відбувся. Результати в цьому класі виявилися вище, ніж у контрольному (за контрольний клас я взяла з паралелі рівний по силі).
Активізацію пізнавальної діяльності рекомендую проводити також і на позакласних заходах.
Наприклад, була проведена гра: «Подорож у країну кімнатних рослин». При цьому хлопц виступали в ролі квіткарів і жителів різних країн. «Подорож» супроводжувалося «переміщенням» по карті й демонстрацією квітів.
Ціль: показати взаємозв'язок будови із середовищем перебування, пристосування рослин до різних умов, активізувати діяльність учнів спеціальними домашніми завданнями.
Протиріччя, які виникають у процесі реалізації даних заходів:
1) При груповій і колективній роботі не охоплюються більше слабкі учні. Вони просто «відсиджуються». А більше активні беруть ініціативу у свої руки. Це яскраво проявляється при груповій роботі. Тому що навіть в однорідній під силу групі існує свій лідер.
2) При тестових роботах, застосовувати відкриті й закриті тестові завдання. У відкритих завданнях учень сам уписує відповідь, а в закриті він вибира відповідь із декількох запропонованих варіантів, серед яких правильний один. Закриті тести більше різноманітні й краще частіше використати саме їх. Але тестові завдання краще проводяться в старших класах при вивченні або повторенн більших тим. Більше молодшим школярам складніше сконцентрувати знання велико теми. Тому для них потрібно вибирати невеликі й посильні тестові завдання.
3) При викладанні орієнтуватися на сильного учня, у результаті реалізується більше наміченого. Уроки виходять більше цікавими. Але при цьому з поля зору випадають слабкі учні.
Висновок
Освіта частиною процесу формування особистості. За допомогою цього процесу суспільство передає знання, навички від однієї людини іншим. У процесі навчання учневі нав'язують певні культурні цінності; процес навчання спрямований на соціалізацію особистості, але іноді навчання конфліктує із щирими інтересами учня.
Тому в даній роботі були описані існуючі методики активного навчання, а також дан рекомендації з удосконалювання даних методик освіти з метою підвищення ефективност успішності школярів, а, отже, і ефективності освіти в цілому.
А тому що поняття ефективності нерозривно пов'язане з поняттям якості навчання, то підвищиться якість навчання школярів. Це дозволить вирішити дуже багато проблем не тільки в освіті, але й у різних сферах держави.
Все це доводить один факт – дана проблема є дуже актуальною і її значимість зроста з кожним днем. Тому необхідно постійно шукати шляхи рішення цієї проблеми й впроваджувати передові технології в навчальний процес.
Список літератури
1. Безпалько В.П. «Доданки педагогічної технології». М. Педагогіка, 1989 р.
2. Виготський Л.С. «Уява й творчість у дитячому віці» – М. Освіта, 1991 р.
3. Давидов В. «Проблеми навчання, що розвивається,», 1986 р.
4. Капуслен Н.П. Педагогічні технології адаптивної школи, М., – 1999.
5. Карпенко М. Майбутньому утворенню – технологію майбутнього // Оглядач – 1999 №6.
6. Кларин М.В. Технологія навчання, Рига – 1999.
7. Кумунжиєв К.В. Когнітивні основи розвиваючого навчання. рукопис, Ульяновськ, 1997. – 82 с.
8. Куписевич Ч. Основи загальної дидактики. М., 1986.
9. Лук'янова М.И., Калініна Н.В. Навчальна діяльність школярів: сутність і можливості формування. Методичні рекомендації для вчителів шкільних психологів. – Ульяновськ: ІПК ПРО, 1998. – 64 с.
10. Маркова А.П. й ін. «Формування мотивації навчання» М. Освіта, 1990 р.
11. Муртазін Г.М. Активні форми й методи навчання. – М.: Освіта, 1989.
12. Муртазін Г.М. Завдання й вправи по загальній біології. – М.: Освіта, 1981.
13. Оконь В. «Введення в загальну дидактику» Пер. С. Кольського. М. Вища школа, 1990 р.
14. Підкасистий П.И. «Технологія гри в навчанні» – М. Освіта, 1992 р.
15. Скаткін М.Н. Проблеми сучасної дидактики. – М.: Педагогіка, 1980.
16. Унт И.Э. Індивідуалізація й диференціація навчання. – М.: Педагогіка, 1990.
17. Слободчиков В. Нове утворення – шлях до нового співтовариства // Народне утворення 1998 №5.
18. Шамова Т.И. Активізація навчання школярів. – М.: Педагогіка, 1982.
