Курсовая работа: Вдосконалення організації допоміжного виробництва
Курсовая работа: Вдосконалення організації допоміжного виробництва
ЗМІСТ
Вступ
1. Теоретичні основи вдосконалення організації допоміжного виробництва.
1.1 Основні задачі допоміжного виробництва
1.2 Організація ремонтного господарства
1.3 Організація енергетичного господарства
1.4 Організація транспортного господарства
1.5 Організація матеріально-технічного постачання
1.6 Організація складського господарства
2. Характеристика ТОВ Фірма «Меркурій»
2.1 Організаційно-правова форма підприємства
2.2 Потужність та асортимент продукції
2.3 Основні показники діяльності ТОВ фірма «Меркурій»
2.4 Сировинна база
2.5 Збут продукції
2.6 Організаційна структура управління ТОВ фірма «Меркурій»
2.7 Виробнича структура ТОВ фірма «Меркурій»
2.8 Організація основного процесу виробництва
2.9 Інфраструктура підприємства
3. Вдосконалення організації допоміжного виробництва на ТОВ Фірма «Меркурій»
3.1 Особливості організац ремонтного господарства
3.2 Особливості організац енергетичного господарства
3.3 Особливості організац складського господарства
3.4 Особливості організац транспортного господарства
3.5 Пропозиції щодо вдосконалення ремонтного господарства
3.6 Пропозиції щодо вдосконалення енергетичного господарства
3.7 Пропозиції щодо вдосконалення складського господарства
3.8 Пропозиції щодо вдосконалення транспортного господарства
4. Проект заходів щодо вдосконалення організації
Виробництва на ТОВ фірма «Меркурій»
4.1 Розрахунок суми капіталовкладень по проекту
4.2 Розрахунок зміни поточних витрат
4.3 Розрахунок додаткового прибутку та чистого грошового потоку (ЧГП)
4.4 Вплив впровадження заходу на показники діяльності підприємства
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
В останні роки відбулися помітне покращення макроекономічної ситуації в результаті зростання обсягів виробництва в харчовій промисловості, експортно-орієнтовних галузях, а також в галузях кінцевого споживання. За обсягами виробництва харчова промисловість займає друге місце після чорної металургії. Це свідчить про стрімкий розвиток. Такий швидкий розвиток галузей харчової промисловості багато в чому залежить від допоміжного виробництва.
Жодне підприємство не може працювати без допоміжного виробництва, а особливо підприємства харчової промисловості. Чим краще організоване допоміжне виробництво тим краще працює підприємство. Також допоміжне виробництво можна назвати системою забезпечення виробництва, – це сукупність відділів та цехів, що займаються придбанням, проектуванням, виготовленням, ремонтом та відновленням технологічного оснащення, його обліком, зберіганням та видачею у цехи на робочі місця. До складу допоміжного виробництва входить транспортне, складське, ремонтне і енергетичне господарство.
Умовою безперервного перебігу виробничих процесів на підприємствах є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів, а також міжцехових і внутрішньоцехових запасів напівфабрикатів власного виготовлення. Усі ці запаси зберігаються на різних складах підприємства, сукупність яких утворює його складське господарство.
Структура складського господарства підприємства формується під впливом низки чинників, головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються; тип, рівень спеціалізац та обсяги виробництва.
Високі темпи розвитку промисловості супроводжуються швидким ростом основних засобів особливо їх активної частини – машин і обладнання. В забезпеченні найбільш ефективного їх використання важлива роль належить ремонтному господарству.
Ремонт да можливість усунути фізичний знос і втрачені в ході експлуатації деяк параметри, а модернізація компенсує моральний знос обладнання.
Енергетичне господарство Удосконалення технічної бази виробництва, підвищення потужності сучасних машин та агрегатів, нтенсифікація їх використання закономірно збільшують споживання енергії на підприємствах. Питома, вага витрат на енергію в структурі собівартост продукції стало підвищується. При цьому, як відомо, енергія не може накопичуватися, процес її виробництва співпадає з процесом споживання. Тому будь-які порушення в енергопостачанні приводять до значних збитків. Все це постійно підвищує значення чіткого функціонування енергетичного господарства підприємства
Комплекс підрозділів, що займаються всіма видами вантажно-розвантажувальних робіт та переміщенням вантажів, утворюють транспортне господарство. Тобто транспортне господарство займається доставкою всіх вантажів на підприємство, постачанням матеріалів на робоч місця, а також вивезенням готової продукції. Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів та фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їх переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюються з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомност транспортних одиниць та кількості рейсів за добу.
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОПОМІЖНОГО ВИРОБНИЦТВА
1.1 Основні задачі допоміжного виробництва
Допоміжне виробництво є основою організації та діяльності підприємства, тому його задач такі:
– уніфікація механічного оснащення;
– розрахунок потреб в різних видах інструментів;
– підвищення рівня спеціалізації ремонтного господарства.
Основн забезпечуючі та обслуговуючі підрозділи підприємства, які утворюють основну систему технічного обслуговування є такі:
– ремонтне господарство (ремонтно будівельні цехи);
– транспортне господарство (транспортний цех);
– енергетичне господарство (відділ головного енергетика);
– складське господарство (матеріальні склади, виробничі склади, збутові склади).
1.2 Організація ремонтного господарства
Машини й устаткування, які є основою будь-якого виробництва, складаються з багатьох конструкційних елементів, що у процесі експлуатації зазнають різних навантажень тому не рівномірно зношуються, тому виникає потреба у відновленні та замін зношених частин устаткування, щоб відновити до максимуму його початков можливості.
Ремонтне господарство – це сукупність служб, відділів та виробничих підрозділів зайнятих аналізом технічного стану технологічного обладнання, наглядом за ним, технічного обслуговування, ремонтом, модернізацією, розробленням та здійсненням заходів для заміни зношеного устаткування на більш прогресивне та поліпшення його використання.
Організація діяльності ремонтного господарства підприємства включає виконання комплексу взаємопов’язаних робіт, основні з яких можна поєднати в три блоки:
1. Економічний, що поєднує такі роботи: облік та аналіз ефективності використання основних виробничих фондів; розроблення норм потреби в обладнанні для заміни його зношення; технічного переозброєння, використання та ремонту ОВФ.
2. Технічний, який включає здійснення технічного нагляду за станом обладнання та іншими елементами ОВФ, проведення технічного обслуговування, проектування, виготовлення та оновлення запасних частин, виконання різних видів ремонту ОВФ.
3. Організаційний, що охоплює організацію матеріально-технічного забезпечення ремонтного господарства, організацією вхідного та вихідного контролю якост матеріалів, комплектуючих виробів, отримання та обробки різних інформацій контролю аналізу зберігання.
Технічне обслуговування охоплює:
– догляд за роботою устаткування;
– перевірку його на точність;
– промивання заміну масел;
– регламентован огляди, які виконуються заздалегідь за складеним графіком.
ТО здійснюється робітниками які безпосередньо працюють на цьому устаткуванні, спеціальн ремонтні робітники.
У складі ППР здійснюються проведення періодичних ремонтів.
Ремонт – це процес відновлення початкової діє спроможності устаткування, яке було втрачене в результаті його виробничого використання.
Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці.
Середній ремонт полягає у частковому розбиранні механізмів, заміні зношених деталей, вузлів, складанні, регулюванні, та випробуванні під навантаженням.
Капітальний ремонт – це найбільш складний за обсягом й затратами ремонт. Він передбача повне розбирання механізмів, заміною всіх зношених частин деталей та вузлів, складання вузлів, їх випробування. Капітальний ремонт має за мету відновити вс первісні показники устаткування в максимально можливі.
Тривалість ремонтного циклу – це проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом
Тмц =А*Вв* *Ву*Вт (1.1)
де, А – норматив тривалості ремонтного циклу
Вв коефіцієнт який враховує тип виробництва
Вм коефіцієнт який враховує властивості матеріалів
Ву коефіцієнт який враховує умови експлуатації
Вт коефіцієнт який враховує розміри устаткуваня
Тривалість міжремонтного періоду (tмр) визначається проміжком часу роботи устаткування чи іншого засобу праці двома суміжними ремонтами
tмр= Тмц /nc+nn+1 (1.2)
де, Тмц тривалість робочого циклу в місяцях або в роках;
nc та nn – кількість середніх та поточних ремонтів у продовж одного ремонтного циклу.
Тривалість між оглядового періоду (tmo) визначається проміжком часу між двома суміжними оглядами
tмо= Тмц /nc + nn + nо +1 (1.3)
де, nо – кількість оглядів у продовж одного ремонтного циклу
Кількість робітників, необхідних для виконання ремонту устаткування визначається за формулою
Nрем =Тр / Те*Квн (1.4)
Де, Квн коефіцієнт виконання норм
Те річний ефективний фонд часу одного ремонтного робітника.
Основні напрямки вдосконалення системи ремонтно профілактичного обслуговування та ремонтного господарства, підвищення їх ефективності функціонування:
1. У галузі організац виробництва розвиток спеціалізації та кооперації при виготовленні основно продукції в організації ремонтного господарства.
2. У галуз планування ОВФ – використання наукових підходів та методів менеджменту.
3. У галуз проектування й виготовлення запасних частин – уніфікації та стандартизац елементів запасних частин. Використання системи автоматизованого проектування та на основі класифікації та кодування, скорочення тривалості проектних робіт та підвищення їх якості.
4. У галуз організації робіт – використання принципів раціональної організац виробництва, методів календарного та сітьового планування та моделювання на базі комп’ютеризації розв’язання практичних задач.
5. У галуз технічного нагляду, обслуговування та ремонту основних виробничих фондів розвиток предметної та функціональної спеціалізації робіт, підвищення технічного рівня забезпеченості ремонтно-механічних підрозділів в якост виконання ними ремонтних робіт, посилення мотивації праці.
1.3 Організація енергетичного господарства
Енергетичне господарство –це сукупність підрозділів і технічних засобів ,які забезпечують підприємство всіма видами енергії :електричною ,тепловою, механічною, хімічною, паливом.
Енергія використовується для виробничих, технологічних потреб, освітлення, опалення та за іншими призначеннями. До звичайних енергоносіїв відносять: електричний струм, натуральне (природне, штучне, рідке, газоподібне паливо).
Головне призначення енергетичного господарства підприємства – безперебійно забезпечувати виробництво всіма видами енергії при дотриманні правил техніки безпеки, виконанні вимог до якості та економії енергоресурсів.
Головні задач енергогосподарства:
– безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії при найменших витратах;
– економне використання енергії;
– впровадження найбільш ефективних та найновіших видів, повне використання наявних потужностей енергоустаткування;
– підвищення продуктивності праці та зниження собівартості енергетичної продукції, затрати при її транспортуванні, розподілі та використанні;
– організація та впровадження систем обліку, контролю, планування, регулювання та управління затратами енергії, розроблення та втілення різних нормативів затрат та використання енергії, енергозберігаючих технологій.
На основ снуючих норм затрат енергоресурсів, а також обсягу виробничої програми розраховують потреби підприємства в різних видах енергії. При цьому треба враховувати витрати енергії у відповідних мережах при їх транспортуванні та передачі. Існують різні методи та способи розрахунку потреб енергоресурсів. Розглянемо деякі з них:
Витрати на силову електроенергію цеху визначаються за групами устаткування за формулою.
Релс=((Wсу * Тg * kn * kвч) / neд ) * kв (1.5)
де, Wсу – сумарна встановлена потужність по групі устаткування.
Тg – дійсний фонд часу роботи групи устаткування.
kn – коефіцієнт завантаження устаткування за потужністю.
kвч – коефіцієнт не рівномірност використання устаткування.
neд – коефіцієнт корисної д електродвигунів.
kв – коефіцієнт витрат електроенергії в мережах при її транспортуванні.
Затрати електроенергії на освітлення окремих робочих зон визначаються за формулою.
Рело=((Релс * Аn * Te * ko) / 1000 ) * kв (1.6)
Релс– Норма витрат електроенергії на освітлення одного м2 площі підлоги.
Аn – площа підлоги робочої зони.
Te – ефективний час використання штучного освітлення
ko – коефіцієнт що врахову одночасне використання світильників штучного освітлення.
Затрати пари на опалення за один сезон розраховується за формулою
Qn=((qн * ∆t* Tg * Vg) / 1000 ) (1.7)
де, qн – затрати пару на опалення одного квадратного метра будівлі
∆t – різниця між зовнішньою та внутрішньою температурою.
Vg – об’єм будівлі, м3
Потреби в енерг та енергоносіях в більшості випадків визначаються на основі балансового методу планування. У витратній частині балансу вказується розрахована планова потреба в енергії на всю виробничу, господарсько-побутову та невиробничу діяльність підприємства, а у прибутковій джерела покриття цієї потреби. Такі баланси умовно називають енергетичними.
Енергетичн баланси бувають планові та зовнішні вони класифікуються за:
А) за календарними строками
– поточні
– перспективні
Б) енергоносіями
– часткові
– зведені
В) енергетичним процесом
– силові
– освітлювальні
високотемпературні
Г) за метою використання
– підприємства
–цеху
– транспорту
– освітлення.
Звітн енергобаланси призначаються для аналізу стану енергозабезпечення, розробленням заходів з раціонального використання всіх видів енергії.
Основними показниками, що характеризують енергетичне господарство підприємства енергоозброєність та електроозброєність.
Енергоозброєність Праці розраховується як відношення енергії, яка була фактично використана на виробництво продукції до середньоспискової кількості робітників.
Електроозброєність праці характеризує ступінь її озброєності електроенергією. Вона розраховується як відношення електроенергії, яка була використана у виробництві до середньоспискової кількості робітників.
Основними напрямками вдосконалення енергетичного обслуговування та підвищення ефективності функціонування енергетичного господарства є:
– вдосконалення енергозберігаючого господарства та найбільш економічних видів енергії;
– вдосконалення системи та структури енергоспоживання;
– вдосконалення технічних процесів;
– автоматизація виробничих процесів, обліку та контролю використаних ресурсів;
– вдосконалення конструкції електрообладнання;
– використання розрахунково економічних методів нормування ресурсів;
– спрощення структури енергетичного господарства підприємства;
– стимулювання поліпшення використання ресурсів.
1.4 Організація транспортного господарства
Комплекс підрозділів, що займаються всіма видами вантажно-розвантажувальних робіт та переміщенням вантажів, утворюють транспортне господарство. Тобто транспортне господарство займається доставкою всіх вантажів на підприємство, постачанням матеріалів на робочі місця, а також вивезенням готової продукції.
Головним завданням транспортного господарства є забезпечення вчасної і безперебійно доставки всіх вантажів при найбільш ефективному використанні й організац транспорту.
