Быстрый поиск

Реферат: Агровиробнича характеристика чорнозему південного

Зміст роботи

Вступ

1. Поширення і генезис чорноземів південних

2. Класифікація чорноземів

3. Будова ґрунтового профілю його морфологічні ознаки.

4. Механічний і агрегатний склад рунту

5. Фізичні і хімічні властивост чорноземів південних

6. Сільськогосподарське використання

7. Заходи покрашення родючості ґрунтів

Висновки

Список літератури

Вступ

Ґрунт, за визначенням В.І. Вернадського, — біокосне тіло, тобто таке, що включає як неживу природу Ґрунтоутворюючу геологічну породу, повітря, воду), так і живі організми (коріння рослин, тварини, мікроорганізми). Невід'ємний компонент ґрунту — гумус — специфічна стійка органічна колоїдна речовина, яка надає йому характерного забарвлення.

В.В. Докучаев першим знайшов у ґрунті ознаки природно-історичного тіла, якому властиві сво особливості, історія, закони розвитку. Так, він має характерну будову — профіль, складений генетичними горизонтами, свої морфологічні властивості, тобто свою форму. Ґрунтовий покрив характеризується надзвичайною строкатістю. У подібних природних умовах утворюються схожі ґрунти, що є одним із наріжних каменів вчення про ґрунтоутворення.

Тема реферату: «Агровиробнича характеристика чорноземів південних».

Мета роботи: розкрити агровиробничу характеристику чорноземам південним.

Ми встановили, що для сільськогосподарського використання ґрунтів важливу роль відіграють механічний та агрегатний склад ґрунту, фізико – хімічні та водні, теплові та повітряні властивості. У разі, якщо ґрунтовий покрив незабезпечюється природної родючістю важливим є також проведення агромеліоративних заходів по збереженню і підвищенню їх родючості.

У ході підготовки були використані бібліографічні матеріали та картографічні, проведено аналіз статистичних даних.

1. Поширення і генезис чорноземів південних

Чорноземи південні поширені в північній частині південного Степу. В центральній і південній частині зони вони змінюються каштановими ґрунтами солонцями.

Територія поширення чорноземів південних розчленована долинами багатьох річок, порізана балками та діючими ярами. Місцевість здебільшого дренована, поверхневий стік супроводжується процесами водно ерозії.

Чорноземи південні поділяють на звичайн (Азово-Причорноморська провінція), міцелярно-карбонатні (Задніпровський Кримський Степ) і солонцюваті — в зоні переходу ґрунтів до темно-каштанових.

Характерною ознакою чорноземів південних є невелика товщина горизонтів, проникання і фіксація гумусних речовин (50—60 см). На глибині 60—120 см розвинений ущільнений шар буруватого кольору з нагромадженням вуглекислих кальцію і магнію у вигляді білих плям.

Особливістю цих ґрунтів є також наявність гіпсу на глибин 2,5—4 м. У підвищеній північній частині гіпс залягає на глибині 4, а на південь з пониженням місцевості — 2—2,5 м. [2]

Чорноземи південні утворилися за умови чітко вираженого дерново - гумусно акумулятивного процесу ґрунтоутворення. Відбувається він під впливом багаторічної трав'янистої рослинності в умовах помірного вологого клімату і найбільш енергійно на нещільних карбонатних гірських породах.

Помірне зволоження при не промивному типі водного режиму, що характеризується чергуванням низхідних та висхідних потоків ґрунтової вологи, призвело до рівномірного просочування профілю гумусом і вилуговування легкорозчинних сполук і карбонатів кальцію (останній вимивається з верхньо частини). Перехідні до материнської породи горизонти, як правило, збагачен карбонатами кальцію (СаС03). Насиченість вбирного комплексу кальцієм та закріплення ґрунтових колоїдів (глини і гумусу) сприяють утворенню агрономічноцінної водостійкої зернисто-грудкуватої структури. Руйнування мінеральної частини не спостерігається.

Саме дерновий процес призводить до формування різних чорноземних ґрунтів, як характеризуються високою гумусованістю, насиченістю кальцієм, нейтральною або близькою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину, сприятливими фізико-механічними властивостями

З даних фізико-хімічної і агрономічної характеристики чорноземів України (Таблиця 1.) видно певну відмінність між основними видами ґрунтів степової і лісостепово зон за вмістом гумусу, реакцією середовища, насиченістю основами, кислотністю, вмістом поживних речовин тощо. [7]

Таблиця 1

Характеристика чорноземів півдня України

Ґрунти	Глибина см.	Гумус %	рН сольової витяжки	Сума увібраних основ мг-екв на 100г ґрунту	Гідрологічна кислотність, мг екв на 100 ґрунту	Ступінь насичення основами	Поживні речовини, мг на 100 г ґрунту
							валові		Розчинні в слабіла кислотах
							N	Р2О5	Р2О5 За Ареніусом Труогом	К2О соляно витяжки
Чорноземи опідзолені	0—10 25—35 50-60	3,23 2,56 1,74	6,0 6,3 6,8	17,7 18,2 21,3	2,1 1.6 0,8	87 91 95	161 117	140 820	18,3 13,5	—
Чорноземи глибокі мало гумусні легкосуглинкові	0—20 20-45	4,1 3,2	5,1 6,3	18,9 21,2	1,9 0,8	—	180 150	130 100	6,6 10,0	6,1 7,2
Чорноземи глибокі мало гумусні середньо суглинкові	0-20 20-45	4,85 3,63	6,4 6,6	28,5 29,9	1.3 0,5	—	250 180	120 ПО	16,0 7,0	7,9 6,5
Чорноземи глибокі середньо гумусні важко суглинкові	0-20 20—45 65-85	6,05 5,44 4,17	6,5 6,2	36,0 44,0	1,3 0,6	-	360 320	170 130	12,0 12,0	—
Чорноземи глибокі мало гумусні вилужені 4-	0-20 25—45 65-85	3,11 2,49 1,79	5,5 5,6	16,4 18,4	3,1 2,8	—	150 ПО	120 ПО	6,6 10,0	—

2. Класифікація чорноземів

Першу класифікацію чорноземів розробив В. В. Докучаєв, поділивши їх залежно від умов залягання на чорноземи вододілів, річкових терас і схилів. За вмістом гумусу він виділяв чотири групи чорноземів, з яких перша містить 13-16%, друга-10-13, третя – 7-10, а четверта - 4-7% гумусу.

Класифікації чорноземів значну увагу приділяли М. М. Сибірцев, Л. І. Прасолов та ін. Тепер виділяють такі підтипи чорноземів: опідзолені, вилужені, типові, звичайн південні.

Окремі підтипи чорноземів дуже різняться вмістом гумусу. Неоднакову кількість гумусу містять і чорноземи одного і того підтипу.

Всі підтипи чорноземів мають неоднакову будову профілю і різн фізико-хімічні та агрономічні

Чорноземи південні діляться на такі роди:

1) звичайні;

2) карбонатні - закипають з поверхні;

3) міцелярно-карбонатні - мають у профіл "білозірку", і карбонатну цвіль, що утворюються внаслідок специфічних особливостей водного режиму. Чорноземи південні солонцюваті. Зустрічаються на півдні під зони на переході до темно-каштанових ґрунтів. У них морфологічно добре виявлена диференціація профілю на елювіальним та ілювіальний горизонти. Верхні горизонти містять кремнеземисту присипку, пухкі, пилуваті, нижн горизонти ущільнені, натьоки колоїдів, темно-бурі, горіху вато - призматична структура.

Солонцюватість чорноземів південних зумовлена головним чином магнієм, кількість якого у ГВК складає 15-25%, а натрію не перевищує 2-5% від ємності катіонного обміну. Тобто ці ґрунти можна віднести до залишково-солонцюватих. За ступенем солонцюватост х поділяють на:

 слабо солонцюваті: їх будова Н(е), НР(І), Рк;

 середньо солонцюваті: Не, НРі(к), Рк;

 сильно солонцюваті: НЕ, НРІ(к), Рк.

Солонцювато-солончакуваті - це ґрунти переважно вторинного засолення в результаті зрошення мінералізованими водами або підтоплення, коли ґрунтові води піднялись до поверхні і призвели до засолення. Воно проявляється в появі вицвітів солей на поверхні агрегатів у сухі періоди, а внизу - ознаки оглеєння у вигляді сизувато-сірих і бурувато-іржавих плям.

Їх поділяють на солончакові - солі з глибини 0-30 см, а ґрунтові води - 1-3 м і солончакуваті - солі глибше 30 см, а рунтові води - близько 3 м. Солончакуватість ґрунтів супроводжується, як правило, їх поверхневим осолонцюванням, в результаті чого верхній шар ґрунту перетворюється в безструктурну масу. У вологому стані він стає в'язким, липким, а в сухому - щільним, злитим, бриластим. Вміст обмінного натрію сягає 3-5 мг-екв на 100 г ґрунту. Осолоділі ґрунти - займають мілкі зниження (западини). Зверху знаходиться елювійований, збагачений Si02, горизонт. Перехідний горизонт ілювіальний, призматичний, оглеєний.

Підзона південних чорноземів переважно лівобережна, належить до зони вітрової ерозії (дефляції), тому тут поширені також дефльован рунти. Вони займають вітроударні вершини вузько хвилястих вододілів і верхн частини схилів східної й південно-східної експозиції. Поділяються на:

1) слабодефльован - вітром здута половина гумусового горизонту;

2) середньодефльован - здутий весь гумусовий горизонт;

3) навіян - навіяно понад 30 см дрібнозему. [7]

Окремим типом ґрунтів півдня Чорноземи південні на елювії щільних порід. Ці ґрунти найчастіше утворюються на таких породах:

1. На елюв щільних карбонатних порід (вапняки, крейда, мергель, карбонатн піщаники, доломіти, алеврити).

2. На елювії щільних без карбонатних порід. Поширені вони в основному на Донецькому кряжі, в Криму, на схилах балок, по берегах річок, де на поверхню виходять корінні породи.

Переважно це середньо глибокі (65-85 см) і неглибокі види (45-65 см). Зустрічаються і коротко профільні (25-45 см), а також недорозвинуті ґрунти (до 25 см). Загальним для них є щебенюватість профілю (скелетність). Вміст гумусу у середньому дорівню 2-6%.

Чорноземи еродовані. За ступенем розвитку процесів руйнування ґрунтів вони бувають:

1) слабозмит - змита половина гумусово-акумулятивного горизонту - займають пологі схили;

2) середньозмит - змито понад половину (2/3) гумусово-акумулятивного горизонту, займають покуті схили;

3) сильнозмит - змитий гумусовий і верхній перехідний горизонти - займають покуті і крут схили;

4) намиті - формуються у підніжжях схилів, по днищах балок, куди зноситься делювій. Потужність гумусово-акумулятивного горизонту збільшується на 30 см більше. Звоження тонкошарувате.

Лучно-чорноземн рунти подів. Це своєрідні автогідроморфні. ґрунти різного ступеня оглеєння, осолодіння, солонцюватості, карбонатності. Мають лучно-чорноземні і дернові типи. Формуються у мілких (плоских) подах або по периферії великих подів при короткочасному поверхневому зволоженні і при глибокому (понад 5 см) заляганні прісних ґрунтових вод. [5]

При близькому рівні ґрунтових вод (до 1,5-2,0 м) утворюються чорноземно-лучні ґрунти. Підвищене зволоження зумовило нтенсивніший розвиток лучної рослинності, а отже, і більш гумусований профіль до 50-80 см.

3. Будова ґрунтового профілю його морфологічні ознаки

Профіль ґрунтів диференційований, розчленований на гумусний два перехідних горизонти (Рисунок 3.1).

Горизонт А товщиною 25—40 см має темно-сірий або темно-бурий колір, грудкувату структуру, часто з незначним коричневим відтінком. Загальна товщина гумусного горизонту (А+Ві) 45—60 см.

В ілювіальному карбонатному горизонті чітко виражена «білозірка». Лінія скипання знаходиться в нижній частині горизонту Ві або на межі з гумусним горизонтом. Перехідний горизонт (Вк) темнувато-бурий, слабкоущільнений, по всьому профілю карбонатний. Товщина гумусного

Рис. 3.1 Профіль грунтів

(А) —0—38 см. Гумусний горизонт темно-сірого кольору, структура дрібнозерниста (цілина). На поверхні ясно видно борошнисту псішку.

Нр(Ві)—38—68 см. Гумусований перехідний горизонт з темно-коричневим відтінком, структура горіховидна, окремі агрегати гострочастої форми. Горизонт щільний, перехід до порід різкий.

Рк(В2)—68—85 см. Бурувато-палевий щільний горизонт, по щільності помітн затікання гумусу.

Рк(ВС)—85—130см. Багато карбонатів у вигляді білозірки.

Рк(С) — 130—180 см. Темно-палевий глинистий лес. На глибині 100 см зустрічаються кристали гіпсу.

горизонту у чорноземів південних, звичайних і солонцюватих легко- і важкосуглинкових збільшується у напрямі зі сходу на захід — від 50—75 см на Лівобережжі Дніпра до 60—85 см на Правобережжі, на легкосу-глинкових лесовидних породах досягає 80—100 см і більше. Товщина гумусного горизонту чорноземів південних міцеляро-карбопатних у Задніпров'ї — 65—85 см, а в Кримському Степу — 45—65 см. [6]

Характерною ознакою чорноземів південних є невелика товщина горизонтів, проникання і фіксація гумусних речовин (50-60 см). На глибині 60-120 см розвинений ущільнений шар буруватого кольору з нагромадженням вуглекислих кальцію і магнію у вигляді білих плям.

Особливістю цих ґрунтів є також наявність гіпсу на глибин 2,5-4 м. У підвищеній північній частині гіпс залягає на глибині 4, а на південь з пониженням місцевості - 2-2,5 м.

Вміст гумусу в чорноземах південних збільшується на північ з поширенням чорноземів звичайних

З переходом до каштанових ґрунтів зменшується товщина гумусного горизонту і процентний вміст гумусу в чорноземах.

У ході аналізу рунтового профілю чорноземів південних можна зробити висновок, що цей тип рунту належить до одних з родючих ґрунтів України. Використання ґрунтів обмежується умовами недостатньої зволоженості території. Тому вони є цінним меліоративним фондом для розвитку іригації.

4. Механічний і агрегатний склад рунту

Механічний склад рунтів — це перш за все механічний склад ґрунтоутворювальної породи, на якій формуються ґрунти. У зв'язку з тим, що чорноземи південні сформувались на лесах, механічний склад їх важко суглинистий та легко глинистий. На лесах він не змінюється на глибину верхнього ярусу лесу. Найбільша кількість водостійких агрегатів розміром 0,25-10 мм спостерігається в орному і підорному шарах ґрунту. В більшості випадків вона коливається в межах від 70,1 до 87,5%.[5]

Механічний склад рунту стає важчим в напрямку з півночі на південь, а легшим - поблизу річкових долин, наприклад на терасах річок таких, як Дніпро, Буг, Дністер, Сіверський Донець.

Таблиця 2

Залежність властивостей чорноземів південних від механічного складу

Страницы: 1, 2