Реферат: Архівні фонди НАН України як джерело з вивчення розвитку української академічної історичної науки (1944–1956)
Реферат: Архівні фонди НАН України як джерело з вивчення розвитку української академічної історичної науки (1944–1956)
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ АРХІВІВ УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
АРХІВНОЇ СПРАВИ ТА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА
Кондратенко Олег Юрійович
УДК 930.2:94(477)“1944/1956”
АРХІВНІ ФОНДИ НАН УКРАЇНИ ЯК ДЖЕРЕЛО З ВИВЧЕННЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЧНОЇ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ
(1944–1956)
Спеціальність 07.00.06 – історіографія, джерелознавство
та спеціальні історичні дисципліни
АВТОРЕФЕРАТ
дисертац на здобуття наукового ступеня
кандидата сторичних наук
Київ 2008
Дисертацією рукопис.
Роботу виконано в Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського, м. Київ.
Науковий керівник:
доктор філософських наук,
професор, академік НАН України
Онищенко Олексій Семенович,
Національна бібліотека України
імені В.І. Вернадського, генеральний директор.
Офіційн опоненти:
доктор історичних наук
Папакін Георгій Володимирович,
Державний комітет архівів України,
начальник Управління інформації та
міжнародного співробітництва;
кандидат сторичних наук
Юсова Наталія Миколаївна,
Інститут істор України НАН України,
старший науковий співробітник
відділу української історіографії та
спеціальних сторичних дисциплін.
Захист відбудеться “7” травня 2008 р. о 10 годині на засіданн спеціалізованої вченої ради К 26.864.01 в Українському науково-дослідному інститут архівної справи та документознавства за адресою: 03110, Київ, вул. Солом’янська, 24.
Із дисертацією можна ознайомитися у Державній науковій архівній бібліотеці за адресою: Київ, вул. Солом’янська, 24.
Автореферат розіслано “4” квітня 2008 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук С.Л. Зворський
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Повоєнний розвиток української академічної історичної науки (1944–1956) прикметний згортанням тимчасово відроджених у часи Другої світової війни досліджень з історії українського героїчного минулого. У цей період Комуністична партія та уряд СРСР продовжували відводити історичній науці одну з провідних ролей у зміцненні ідейних засад сталінізму та формуванні серед широких верств населення соціалістичного світогляду. Активна урядова політика щодо визначення директивних завдань для історичних установ Академії наук УРСР супроводжувалась репресивними заходами проти їх співробітників, хоча такі заходи набули інших форм та змісту порівняно з передвоєнним часом.
Значна деологічна заангажованість радянської історіографії стосовно питання розвитку української історичної науки, в т. ч. й академічної, зумовлює пошук більш об’єктивних підходів до його розв’язання в умовах утвердження незалежност України. Здійснення цього стає можливим лише завдяки запровадженню якомога ширшого масиву архівних джерел – здебільшого тих, котрі (інколи свідомо) не використовувались у наукових розвідках останніх десятиліть. Беззаперечним є те, що саме архівні документи у своїй сукупності найбільш чітко відображають розвиток історичної науки на всіх її етапах. Наукові розвідки як радянських часів, так і періоду незалежної України в основному стосувались діяльност провідної української наукової установи історичного профілю – Інституту сторії, в той час як інші академічні історичні установи (Інститут археології, Комісія по історії Вітчизняної війни на Україні, відділи історії України та археології Інституту суспільних наук, Державний історичний заповідник Ольвія”), які діяли у повоєнний період, залишились поза увагою дослідників. Не дивлячись на те, що доступний на сьогодні документальний масив відзначається своєю цілісністю і повнотою, досі бракує робіт, в яких би комплексно висвітлювалось питання розвитку історичної науки в АН УРСР у зазначений період. Ряд важливих чинників, що були визначальними у розвитку академічної історичної науки повоєнного періоду, й досі не стали об’єктом спеціальних досліджень. Так, недостатньо вивченими є тенденції розвитку академічної історичної науки за умов формування її як допоміжного ідеологічного інструменту Компартії; нез’ясованими питання формування мережі академічних установ, що працювали в галуз сторичної науки; недостатньо розкритими залишаються кадрові і фінансов питання в цій сфері, а також роль Президії АН УРСР у керівництві історичною наукою. Характерним є те, що джерельна база значної кількості опублікованих на сьогодні робіт недостатньо репрезентативна. Зважаючи на все це, актуальність питання, якому присвячене дисертаційне дослідження, є очевидною.
Науковий підхід до фіксації якомога ширшої джерельної бази та комплексного аналізу класифікації різних груп виявлених архівних документів дозволяє більш глибоко та повноцінно розкрити питання розвитку вітчизняної академічної історично науки в 1944–1956 рр. у всіх її аспектах.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідних тем, закріплених за Інститутом архівознавства Національної бібліотеки України імен В.І. Вернадського (далі – НБУВ): “Історія Національної академії наук України. 1941–1945” (2003–2005) (державний реєстраційний номер 0103U000254), “Історія Національної академії наук України. 1946–1950” (2005–2008) (державний реєстраційний номер 0106U001122).
Метою роботи є виявлення, джерельний аналіз та запровадження до наукового обігу архівної інформації, що міститься в масиві документів установ НАН України задля з’ясування основних тенденцій напрямів розвитку академічної історичної науки у 1944–1956 рр. Відповідно до мети сформульовано такі завдання дослідження:
– проаналізувати стан історіографії та джерельної бази дослідження;
– дослідити комплекс архівних фондів та визначити основні групи документів, які відклались в результаті діяльності установ історичного профілю АН УРСР та відомих учених сториків і археологів;
– здійснити джерелознавчий аналіз зазначених груп документів, що стосуються науково діяльності академічних історичних установ у 1944–1956 рр.;
– з’ясувати специфіку та основні тенденції ідеологічного впливу органів державної влади на сторичні дослідження в АН УРСР;
– висвітлити питання формування організаційно структури, кадрового та фінансового забезпечення історичних установ АН УРСР у повоєнний час;
– визначити тематику та основні напрями науково-дослідної роботи академічних історичних установ;
– встановити науковий доробок історичних установ АН УРСР у період 1944–1956 рр.
Об’єктом дослідження архівні документи історичних установ та Президії АН УРСР (1944–1956), особов фонди видатних українських учених, директивні документи вищих партійних та урядових органів влади УРСР (1944–1956).
Предметом дослідження відтворення на підставі вивчених архівних документів НАН України істор розвитку української академічної історичної науки в повоєнний період.
Хронологічн рамки дисертаційного дослідження (1944–1956) визначаються часом від моменту завершення реевакуації Академії наук до Києва до початку процесу десталінізац радянського суспільства, започаткованим ХХ з’їздом КПРС, який позначився певним послабленням ідеологічного диктату в академічній історичній науці.
Методологічною основою дослідження є використання принципів історизму та наукової об’єктивності. Поряд з методами наукової евристики та критичного аналізу і синтезу в дисертаційному дослідженні використано джерелознавчий, проблемно-хронологічний та порівняльно-статистичний методи опрацювання історичних джерел.
Джерельною базою дослідження є: архівні фонди наукових історичних установ та Президії НАН України, архівні фонди особового походження видатних учених – істориків та археологів НАН України (зберігаються в Інституті архівознавства, Інституті рукопису НБУВ та Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України), а також фонди державних органів влади, що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України і Центральному державному архіві громадських об’єднань України.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
– вперше проведено комплексне дослідження значного за обсягом масиву архівних документів, що відклались в результаті діяльності історичних установ Академії наук УРСР у 1944–1956 рр.;
– визначено основні групи вказаних архівних документів, вивчено їх склад та репрезентативність, подано їх характеристику, зроблено порівняльний та джерелознавчий аналіз;
– здійснено комплексне вивчення документів архівних фондів вищих партійних та урядових органів влади УРСР, Президії АН УРСР, які у 1944–1956 рр. забезпечували керівництво наукою, в. т. ч. історичною;
– виявлено та запроваджено до наукового обігу значний обсяг архівної інформації щодо низки визначальних чинників у розвитку академічної історичної науки повоєнного періоду;
– комплексно вивчено основні моменти розвитку академічної історичної науки цього періоду у науково-дослідному, науково-організаційному, кадровому і фінансовому аспектах та заходи уряду УРСР щодо формування історичної науки як одного з основних знарядь ідеологічного виховання населення у вирішенні партійної програми побудови соціалізму;
– здійснено наукову реконструкцію організаційної структури історичних установ АН УРСР, простежено їх трансформацію відповідно до партійно-урядових директив;
– встановлено тематику, основні напрями наукових досліджень та основні здобутки історичних установ АН УРСР у 1944–1956 рр.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані у подальших більш глибоких та узагальнюючих дослідженнях з питань розвитку академічної історичної науки. Матеріали дисертації можуть бути також використані при викладанні вузівських курсів “Історіографія”, “Джерелознавство та “Архівознавство”.
Особистий внесок здобувача. Всі положення та висновки дисертації, винесені на захист, одержан здобувачем самостійно і висвітлені у 8 статтях, опублікованих у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України для апробації результатів дисертаційних досліджень, та у 5 тезах конференцій, а також використано при укладанн бібліографії наукових праць та написанні приміток у додатках до збірника Історія Національної академії наук України. Документи і матеріали”. Ч. І, ІІ (К., 2007). У працях, опублікованих у співавторстві, особистий внесок дисертанта зазначений окремо після бібліографічного опису.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації апробовано на міжвідомчій конференц Історія освіти, науки і техніки” (Київ, квітень 2004 р.); міжнародних наукових конференціях: “Бібліотеки та інформаційні центри в системі наукового супроводу суспільних реформ” (Київ, жовтень 2004 р.), “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, березень 2005 р. березень 2006 р.), “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики” (Київ, травень 2005 р. – травень 2007 р.), “Інтелектуальні інформаційні технології у бібліотечній справі” (Київ, жовтень 2005 р.), “Роль бібліотек у формуванні єдиного науково-інформаційного простору” (Київ, жовтень 2006 р.), “Другі Чишковські читання з історично біографістики” (Київ, червень, 2006 р.).
Структура дисертац зумовлена специфікою проблеми, метою та завданням дослідження. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, списку використаних джерел та літератури (808 бібліографічних позицій), 4 додатків. Загальний обсяг дисертації – 269 с., у тому числі основного тексту – 194 с.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовано вибір теми та актуальність її наукового дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, а також визначено наукову новизну і практичне значення роботи.
Перший розділ Історіографія та джерельна база дослідження”, що складається з двох підрозділів, присвячений аналізу наукових праць з теми та джерельної бази дослідження.
Історіографію даного питання дисертантом умовно розподілено на два окремі періоди.
Перший період: радянська історіографія (друга пол. 1940-х років – 1991 р.). Праці, присвячені питанню розвитку академічно сторичної науки, які побачили світ у даний період, є значною мірою заідеологізованими, а окремі з них взагалі мають пропагандистський характер. Радянська історіографія (в т. ч. і українська) приділяла значну увагу вивченню діяльності провідної наукової організації УРСР – Академії наук. Однією з перших таких історичних розвідок стала робота О.В. Палладіна “Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки 1919–1944”[1], в якій йдеться про реевакуацію АН УРСР до Києва та подальші завдання наукових установ, в т. ч. й історичних. У зв’язку з 40-річчям Жовтневої соціалістично революції побачив світ ювілейний збірник наукових статей “Розвиток науки Української РСР за 40 років”[2]. У двох окремих статтях цієї книги стисло розкрито результати наукових досліджень в галузі історії та археології за останні роки, що, однак, є недостатнім у вивченні питання комплексного розвитку академічної історичної науки у 1944–1956 рр. У подальшому побачила світ низка узагальнюючих праць з історії АН УРСР, в яких досліджуване питання також висвітлено поверхово, а в деяких випадках взагалі не порушується. Серед таких праць слід назвати “Історію Академії наук Української РСР” у 2-х книгах за редакцією Б.Є. Патона[3] та роботи, які побачили світ упродовж 1960-х та 1970-х років, зокрема: В.М. Терлецького[4], В.В. Немошкаленка, М.В. Новікова, В.М. Пелиха[5], В.Ю. Тонкаля та Б.С. Стогнія[6]. У 1982 р. та 1990 р. вийшли друком праці з історії Академії наук за редакцією Б.Є. Патона[7] та Б.С. Стогнія[8]. Окремо слід назвати колективну роботу, присвячену розвитку науки в західних областях УРСР[9]. Всі перелічені роботи, зрозуміло, не можуть претендувати на вичерпність у висвітленні нашого питання, оскільки останнє не виступало об’єктом окремого поглибленого дослідження їх авторів.
Поряд із загальними працями побачили світ і роботи, в яких вітчизняній академічній історичній науц відводиться одне з провідних місць. Так, монографічна праця І.Г. Шовкопляса[10] присвячена археологічним дослідженням в Україні, втім, головна увага в ній приділена огляду археологічних пам’яток за 1917–1957 рр., а діяльність Інституту археології та споріднених академічних установ в галузі археолог майже не розглядається. Наприкінці 1960-х років та на початку 1970-х років опубліковано роботи, в яких головну увагу приділено саме розвитку історично науки в АН УРСР. Так, у 1967 р. вийшла друком книга А.В. Санцевича[11], присвячена розвитку української історіографії післявоєнного періоду, в т. ч. в АН УРСР. Згодом побачили світ колективні монографії В.А. Дядиченка та Ф.Є. Лося[12], а також праця за редакцією П.М. Калениченка, А.В. Санцевича та В.Г. Сарбея[13]. Все ж таки, автори вказаних праць акцентують увагу виключно на науково-дослідній роботі Інституту історії, ідеологізуючи тим самим окрем наукові праці його співробітників з питань історії КПРС, КПУ та робітничого класу України. У 1984 р., до 50-річного ювілею Інституту археології АН УРСР, його співробітниками було підготовлено спеціальну роботу, присвячену діяльност даної установи[14]. У досить стислому огляді автори цієї праці висвітлили основні завдання та науково-дослідну роботу Інституту за весь період його існування. Втім, характерною вадою подібних розвідок є недостатньо репрезентативна джерельна база, оскільки їх автори здебільшого використовували монографії та статті попередників. У 1986 р. А.В. Санцевичем та Н.В. Комаренко[15] була підготовлена монографія, присвячена розвитку академічної історичної науки, однак її автори також висвітлюють більшою мірою наукову діяльність Інституту історії. Водночас, слід відмітити, що в даній праці вже окремо виділяється повоєнний період діяльності Інституту історії та вперше звертається увага на структуру та кадровий склад цієї установи.
