Быстрый поиск

Реферат: Міфи давнього Єгипту

РЕФЕРАТ

на тему: „Міфи давнього Єгипту”

м. Харків

У процес передачі з покоління в покоління знань, відомостей про звичайні й незвичайн явища формується особлива форма закріплення пам'яті людства — міф (від грецького mythos – переказ, сказання). Міфи являють собою складне культурне явище. В них своєрідно відбита прадавня історія людства, і кожне нове покоління сучасних людей прочитує її в дусі засвоєних (або втрачених) культурних традицій.

Міф — ця почуттєве уявлення про світ, коли людина не протиставляє себе природі. У ньому завжди присутній узагальнюючий початок. Міфи пояснюють появу різних природних культурних особливостей, оповідають про походження космосу й людини, розповідають про зірки й планети, про чудесних істот — родоначальників племені, про надприродне фантастичне споріднення між певними групами людей (родом, племенем) і тотемом, оспівують подвиги героїв, попереджають про кінець світу й катастрофи. Міфи відображують всілякі стихії, властиві природі, космосу, людині. У них живуть і діють боги, одержимі людськими пристрастями, що володіють тими ж пороками й чеснотами. Міфи складалися в ту історичну епоху, коли звір представлялися рівними богам, боги — людям, а люди — звірам. У ті далекі часи люди ще не відокремлювали себе від природи й не проводили чіткої відмінност між різними сферами своєї діяльності. Міфологія того періоду включала всю культуру первісної людини. Лише пізніше з неї виділилися релігія, наука, мистецтво. В муках пізнання й перетворення природи люди самі створювали соб богів, одночасно покладаючись на їхній захист, підтримку і всебачення.

Міфологічне пізнання — це пізнання езотеричне, або, іншим словом, — таємне. Воно передавалося через ритуальні посвяти особливо підготовленим особам і само по собі, як вважалося, володіє якоюсь надприродною силою.

Міфологія й за межами первісного ладу протягом усієї історії людства була й донині залишається стотним аспектом культури. Міфотворчість розглядається як найважливіше явище в культурній історії людства. У первісному суспільстві міфологія являла собою основний спосіб розуміння миру. Людині із самих ранніх часів доводилося осмислювати навколишній світ. Міфологія й виступає як найбільш рання, первісна форма духовної культури людства, що відповідає прадавньому й особливо первісному суспільству.

Міфологія зіграла значну роль у генезисі різних ідеологічних форм, послуживши вихідним матеріалом для розвитку філософії, наукових уявлень. Через казку й героїчний епос, що виникли в глибоких надрах фольклору, з міфологією виявляється пов'язаною й література, зокрема, оповідальна. Відповідно драма й почасти лірика спочатку сприймали елементи міфу безпосередньо через ритуали, народні свята, релігійні містерії.

У сучасній науц панує думка про тісний зв'язок між міфологією й релігією, які при цьому, залишаються самостійними. Джерела релігії й міфології різні: коріння реліг у безсиллі людини перед сліпими природними й соціальними стихіями; міфолог в елементарній потребі людського розуму в розумінні й поясненні навколишньо дійсності. Виражаються релігія й міфологія у формах, обумовлених і загальним рівнем суспільно-культурного розвитку, і конкретно-історичними факторами.

Міфи – цей витвір народної фантазії, що наївно пояснює факти реального миру. Вони народжуються із природньої допитливості людства, на ранніх стадіях його розвитку, на ґрунт трудового досвіду. В міру розширення цього досвіду, разом зі зростанням матеріального виробництва, розширюється коло міфологічної фантазії, ускладнюється її зміст. Маючи різне коріння, міфологія й релігія мають загальне фантазію, що персоніфікує. Саме це, вже на ранніх стадіях розвитку, сприя включенню міфологічних уявлень в область релігії.

Таким чином, міфологія тісно пов'язана з релігією, але в той же час вона залишається самостійною, зберігає відому незалежність від релігії.

Центральну групу міфів становлять міфи про походження світу, всесвіту (космогонічні міфи) людини (антропогонічні міфи). Звичайно в космогонічні міфи вплітаються теогонічн сюжети – міфи про походження богів і антопогонічні міфи – про походження людей. У числі широко розповсюджених міфологічних мотивів – міфи про чудесне народження, про походження смерті. Порівняно пізно виникли міфологічні уявлення про загробний світ, про долю.

Джерела вивчення міфології Прадавнього Єгипту відрізняються неповнотою й не систематичністю викладу. Характер і походження багатьох міфів реконструюються на основі пізніх текстів. Основними джерелами, по яких вивчають міфологічні уявлення про вірування, культи, обряди стародавніх єгиптян є різноманітні релігійні тексти: гімни й молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Найважливішими так звані «Тексти пірамід» - найдавніші тексти заклять, замовлянь і молитов, що супроводжували заупокійні царські ритуали, вирізані на стінах внутрішніх приміщень пірамід фараонів V і VI династій Прадавнього царства (XXVI–XXIII ст. до н.е.). Для реконструкції найважливіших сторін життя суспільства стародавнього Єгипту використовуються й так звані «Тексти саркофагів», що збереглися на саркофагах епохи Середнього царства (XXI–XVIII ст. до н.е.), а також «Книга мертвих», яка створена від періоду Нового царства й до кінця історії стародавнього Єгипту. Це найпопулярніша збірка релігійних текстів і заклять у стародавньому Єгипті. Примірники ілюстрованої «Книги мертвих» клалися до гробниць поруч із мумією померлого і слугували йому дороговказом у потойбічному світі.

Єгипетська міфологія почала формуватися в VI–IV тисячолітті до н.е., задовго до виникнення класового суспільства. У кожній області (номі) складався свій пантеон і культ богів. В уяві стародавніх єгиптян світ буквально кишів найрізноманітнішими богами та духами. Боги у вигляді тварин, з головами птахів і звірів, боги-скорпіони, змієбоги діють у єгипетських міфах поряд з божествами в людському вигляді. Чим могутнішим вважався бог, тим більше приписувалося йому культових тварин, у вигляді яких він міг з'являтися перед людьми. Єгиптологи налічили в староєгипетському пантеоні понад дві тисячі богів! Можна сміливо стверджувати, що навряд чи існувала в країні якась живність, яку бодай в одному з номів не вважали б священною. Найпоширенішим був культ священного бика Апіса. Апіс сприймався як уособлення продуктивно сили природи і родючості.

Культ священних тварин проявився в зооморфному зображенні богів. Так, сонячного бога спершу зображували у вигляді лева чи сокола, богиню Сохмет - у вигляді левиці, місячного бога Тота (його ще вважали богом мудрості й письма) - у вигляд біса, охоронця підземного царства Анубіса - у вигляді шакала, бога війни Віпуата - у вигляді вовка, охоронцями особи фараона вважали сокола, коршака, гадюку та бджолу, самого ж фараона зображували у вигляді сфінкса. Сфінкс же божество, що охороняє кордон пустелі, стереже Єгипет від Сета — бога смерт гарячого спопеляючого вітру — представлявся у вигляді лева з людською головою. Деяк звірі і птахи стали вважатися душами богів і жили при храмах. Щоб бути визнаним втіленням божества, тварина повинна була володіти особливим кольором, формою плям, рогів. Після смерті трупи священних тварин муміфікувалися і захоронювались. Археологами знайдені цілі кладовища биків, кішок, крокодилів.

Згодом єгиптяни перейшли на антропоморфну іконографію своїх богів, частину яких вони напіволюднили (зображували з тілом людини й головою тварини чи птаха). Так, бог Ра мав голову сокола, Сохмет – лева, Анубіс – шакала, Хатхор – корови, Хнум барана. Інших же (Озіріса, Птаха, Амона, Хонсу, Мін, Атума, Ізіду та ін.) піддали цілковитій антропоморфізації.

Судячи з даних археології, в самий прадавній період єгипетської історії ще не було космічних богів, яким приписували створення світу. Учені вважають, що перша версія цього міфу (космогонічні міфи) виникла незадовго до об'єднання Єгипту. Вищим культом в країні був культ сонячного божества. Єгипет називали «країною Сонця», фараонів — «синами Сонця». Згідно із цією версією, сонце народилося від союзу землі й неба. Це уособлення, безсумнівно, більш прадавнє, ніж космогонічні іде жерців з великих релігійних центрів. Як звичайно, від уже існуючого міфу не відмовлялися, і образи Геба (бога землі) і Нут (богині неба), як батьків бога сонця Ра, зберігаються в релігії протягом усієї прадавньої історії. Захід схід Сонця в різних міфах пояснювався по-різному. У одних — небесне зведення представлялося у вигляді корови з тілом, покритим зірками, а іноді — в образі жінки-богині, яка, зігнувшись, пальцями рук і ніг торкається землі. У такому випадку зникнення і появу Сонця пов'язували з проковтуванням світила і новим його народженням (щоранку Нут народжує на світ сонце й щовечора ховає його на ніч у своєму череві). З інших уявлень Ра вдень пливе по небу в човні до західних гір. Там він пересідає в нічний човен, допливає до східних гір, звідки, витримавши битву зі своїм ворогом-змієм, знову з'являється на небі. Символом незмінного відродження Ра був знак анх – це хрест у якого замість верхньої палички знаходиться коло. У середньовічній алхімії анх був символом безсмертя.

Богословськ системи, що пропонували іншу версію створення світу, виникли, імовірно, у один той же час у декількох найбільших культових центрах Прадавнього Єгипту: Геліополі, Гермополі й Мемфісі. Кожен із цих центрів оголошував творцем світу свого головного бога, який був, у свою чергу, батьком інших богів, що поєднувалися довкола нього.

Загальною для всіх космогонічних концепцій була ідея про те, що створенню світу передував хаос води, зануреної у вічну пітьму. Початок виходу з хаосу зв'язувався з виникненням світла, втіленням якого було сонце. Уявлення про водний простір, з якого з'являється спочатку невеликий пагорб, тісно пов'язане з єгипетськими реаліями: воно майже в точності відповідає щорічному розливу Нілу, мулисті води якого покривали всю долину, а потім, відступаючи, поступово відкривали землю, готову до оранки. У цьому сенсі акт створення миру як би повторювався щорічно.

Єгипетські міфи про початок світу не являють собою єдиної, цільної розповіді. Часто ті сам міфологічні події зображені по-різному, і боги в них виступають у різному вигляді.

Жерці Геліополя створили свою версію виникнення світу, оголосивши його творінням бога сонця Ра, ототожненого з іншими богами–творцями Атумом і Хепрі («Атум» значить «Досконалий», м'я «Хепрі» можна перевести як «Той, хто виникає» або «Той, хто приводить до виникнення»). Атума звичайно зображували у вигляді людини, Хепрі - у вигляд скарабея, а це значить, що його культ припадає на той час, коли богам надавали вигляд тварин. Цікаво, що в Хепрі ніколи не було власного місця культу. Як уособлення висхідного сонця, він був тотожний Атуму – призахідному сонцю й Ра , що світить удень. Вигляд скарабея, що надається йому, був пов'язаний з переконанням, що цей жук здатний розмножуватися сам по собі, звідси його божественна творча сила. А вид скарабея, що штовхає поперед себе свою кулю, підказав єгиптянам образ бога, що котить сонце по небу.

Міф про створення світу Атумом, Ра й Хепрі записаний в «Текстах пірамід», а на той час, коли текст його вперше був висічений у камені, він, імовірно, існував уже давно й був широко відомий.

Згідно «Текстам пірамід», Ра-Атум-Хепрі створив себе сам, виникнувши з хаосу, іменованого Нуном. Нун, або Першоокеан, зображувався звичайно як неозорий передвічний водний простір. Атум, з'явившись із нього, не знайшов місця, на якому йому можна було б утриматися. Тому він у першу чергу створив пагорб Бен-Бен. Стоячи на цьому острівці твердого ґрунту, Ра-Атум-Хепрі приступив до створення інших богів. Оскільки він був один, першу пару богів йому довелося породити самому, виплюнувши з рота богів-близнюків: бога повітря Шу й богиню вологи Тефнут. Поява дітей в Атума зумовлює появу подвійності. Від союзу цієї першої пари народилися Геб (бог землі, а по суті сама Земля) і Нут (богиня неба або саме Небо). Вони у свою чергу породили: Озіріса й Ізіду, Сета й Нефтиду. Так виникла Велика Дев'ятка богів – Геліопольська Еннеада. Таким чином, згідно з геліопольським міфом, з’явилися земля й правлячі нею божества. За уявленням прадавніх єгиптян вгорі перебуває Нут, внизу Геб, а між ними Шу й Тефнут.

Ця версія створення світу не була єдиною в єгипетській міфології. За одним з переказів, творцем людей був, наприклад, гончар – бог Хнум, що уособлювався у вигляд барана, який виліпив їх із глини.

Богослови Мемфісу, найбільшого політичного й релігійного центру Прадавнього Єгипту, одного з його столиць, включили у свій міф про створення світу багатьох богів, що належали різним релігійним центрам. Але найбільше вшановувалася так звана Мемфісська дев’ятка богів: творець Птах і вісім його дітей, серед яких були бог сонця Атум око Птаха, бог знань Тот – язик Птаха, бог родючості Апіс – душа Птаха, бог повітря Шу – дихання Птаха, богиня вологи Тефнут – слина Птаха та інші. Птах вважався верховним богом, творцем усіх богів і світу. Його називали владикою стини, божеством справедливості. Про Птаха говорили, що він – це сонце й місяць одночасно. Іноді він вважався заступником ремесел. У Мемфісському варіанті Птах творив думкою та словом. Він як правило, зображувався у вигляд мумії, у щільно прилеглому одязі, з поголеною головою. Птах часто зображувався разом з крокодилом, якого він топче ногами – символом мороку, зі скрабеєм (гнойовим жуком) на голові – символом воскресіння.

У Фівах головним богом був Амон – бог-творець усього сущого, що змушує природу щороку відроджуватись. Священна тварина Амона – баран. Тому до храмів, присвячених Амону, вели доріжки з обох боків прикрашені баранячими головами. Зображувався бог у вигляді людини в червоній короні з двома високими чорними пір’їнами сонячним диском, рідше – із головою барана. Амон ототожнювався з богом сонця Ра Амона-Ра. Його дружина, богиня Мут, вважалася царицею неба і володаркою ночі, вона ж була матір’ю сонця, що сходить. Мут завжди зображувалася з подвійною короною – емблемою панування над Верхнім і Нижнім Єгиптом. Священна тварина Мут корова. Видимим втіленням Амона вважався Ніл, якому Єгипет зобов’язаний був своєю родючістю. У таких випадках Амона називали Амон-Ніл або Кнуфіс. З Амоном пов’язане обожнювання фараонів – «синів бога». Вважалося, що фараон народжується від звязку Амона з царицею-матір’ю, до якої бог приходить у вигляд чоловіка. Тому Амон і фараони – єдині владики світу, його правителі.

Іноді небесний звід представлявся у вигляді корови з тілом, покритим зірками, але існували ще уявлення, згідно з якими небо – це водна поверхня, небесний Ніл, по якому вдень сонце обтікає землю. Під землею теж є Ніл, по ньому сонце, спустившись за обрій, пливе вночі. Розлив Нілу, що протікає по землі, персоніфікувався в образі бога Хапі (його зображували у вигляді товстуна з дарами землі для богів), який сприяв врожаю своїми благодатними розливами. Сам Ніл також населявся добрими й злими божествами в образі тварин: крокодилів, гіпопотамів, жаб, скорпіонів, змій і т.ін..

Родючістю полів відала богиня – володарка засіків і комор Рененутет, яка шанувалася в образ змії, що з'являється на полі під час жнив, стежачи за старанністю збирання врожаю. Врожай винограду залежав від бога виноградної лози Шаї.

Ідеалом вищо мудрості й правди, уособленням кращих сторін людської природи, втіленням розуму в єгиптян був бог Тот. Він допомагав богу Ра в його боротьбі із силами пітьми. Його символом був Місяць.

Богом потойбічного світу вважався бог Анубіс. Він зображувався звичайно у вигляді людини з головою шакала. До нього зверталися родичі померлого із проханням про заступництво в потойбічному світі.

Бог Амон вважався всесущим божеством повітря й вітру, яке наповнює увесь видимий світ, дає життя всьому живому. Амон вважався божественним батьком гипетських фараонів. Його називають великою живою душею, яка стоїть над усіма богами. Як повітря й вітер душа невидима. Амон вважався також духом оживляючим. Крім того, Амон був захисником пригноблених і знедолених. Його дружиною й жіночим втіленням душі була богиня Амаунет.

Бог Себек, який зображувався часто в образі крокодила, був також у пантеоні єгипетських богів одним з головних божеств. До Себека звертались із молитвами про лікування хвороб, про допомогу в скрутних життєвих становищах. Вважалося також, що Себек опікується про долю померлого в потойбічному світі. Іноді Себек вважався супутником Ра, а іноді його супротивником. Його дружиною й жіночим втіленням була богиня Себекет, яка зображувалася у вигляді жінки з головою лева.

Атон – в давньоєгипетській міфології бог сонця. За часів Древнього царства був одним з багатьох єгипетських богів, уособленням Ра, богом сонячного диску. Поступово роль цього бога в давньоєгипетському пантеоні зростала, а кількість його храмів і жерців збільшувалась. Вже за часів правління Хатшепсут, Атон уособлювався як «Творець всілякої живої істоти, який створив і впорядкував Всесвіт».

Страницы: 1, 2