Реферат: Система вивчення іменників дітьми початкових класів
Реферат: Система вивчення іменників дітьми початкових класів
Початкове навчання
Реферат на тему
"Система вивчення іменників дітьми початкових класів"
Івано-Франківськ
2008
ЗМІСТ
Вступ........................................................................................................................2
I. Система вивчення іменника у другому класі..................................................3
1.1 Етапи формування поняття “іменник” у дітей...............................................4
1.2 Формування уявлень про іменники – назви істот і не стот .........................5
1.3 Вивчення числа менників................................................................................6
1.4 Розпізнаваня роду і початковий етап вивчення
відмінювання іменників………………………………………………………...9
II. Розвиток творчих задатків учнів при вивченні іменника.......................12
2.1. Роль дитячої творчості на уроках українсько мови...................................12
2.2. Загадки.............................................................................................................13
2.3. Значення казки................................................................................................18
III. Організація самостійної роботи учнів у процесі вивчення іменника.....…21
3.1. Важливість самостійної діяльності учнів.....................................................21
3.2. Дидактичні матеріали для самостійної роботи
другокласників під часвивчення іменника....................................................…22
IV. Розробки уроків……..………………………………………………………30
Висновки................................................................................................................45
Література..............................................................................................................46
ВСТУП
Для кожного народу рідна мова – це скарб. У ній відбиваються історія, яку творив народ, природа, яка його оточує, праця, його радощі й уболівання, думи й сподівання, духовний світ, сила, мудрість його життя. Мова закріплює в словах результати людського пізнання. У ній переданий віковий досвід народу, досягнення його культури, науки, мистецтва.
Мова засіб засвоєння і передачі сучасному і наступним поколінням усіх тих духовних скарбів, що їх надбав народ.
Мова засобом психологічної цілості, історичної єдності нації, це духовний ареал кожного народу, без неї нація розчиняється у просторі, зникає.
В системі початкового навчання мова має особливо важливе значення. За допомогою рідної мови діти збагачуються знаннями про природу, життя людей, їх виробничу діяльність, вивчають інші навчальні предмети: математику, історію, географію, природознавство тощо. Оволодіваючи мовою, діти розвивають мислення і навпаки в роботі над розвитком мислення учні збагачують і вдосконалюють свою мову.
Велике значення при навчанні рідної мови молодших школярів має вивчення частин мови, зокрема іменника.
Цією проблемою займалися автори таких праць як: Білецька М,А, “Уроки українсько мови в другому класі” [3]; Вашуленко М.С. “Українська мова в 2 клас чотирирічної початкоої школи” [2]; Борець Г.І. “Дидактичний матеріал з української мови для 2 класу, [5]; Хорошівська О.Н. “Вивчення української мови в 2 – 3 класах”, [7]; а також такі видатні педагоги, як Сухомлинський В.О., Макаренко А.С., Ян Амос Коменський, С.Ф. Русова, Богоявленський Д.М. та багато нших.
Я звернулася до вивчення цієї теми тому, що іменник – одна з найчисельніших частин мови, одна з найбільш вживаних, це одна з перших частин мови, з якою знайомляться діти.
Об’єктом дослідження є методика вивчення менника в другому класі.
Предметом дослідження є уроки рідної мови у 2 класі, на яких вивчається іменник.
Мета дослідження полягає в узагальненні методичних рекомендацій щодо всіх етапів вивчення іменника як частини мови у 2 класі, в обгрунтуванні дидактичних умов ефективного використання самостійної роботи під часс вивчення іменника та розвитку творчих задатків другокласників.
Відповідно до мети були поставлені такі завдання:
– систематизувати загальні методичні рекомендації щодо вивчення іменника в 2 класі;
– розкрити роль дитячої творчості у процесі вивчення іменника другокласниками;
– подати рекомендації щодо самостійної роботи школярів із рядом завдань;
– розробити зразки уроків.
I. СИСТЕМА ВИВЧЕННЯ ІМЕННИКА
1.1. Етапи формування поняття “іменник” у дітей
Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменника як найбільш уживаного учнями лексико-граматичного класу слів.
Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новими менниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Ці завдання розв'язуються не ізольовано, а у взаємозв'язку.
Лексичн граматичні ознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови.
Система роботи над вивченням теми «Іменник» має бути цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням граматичними ознаками цієї частини мови, а також поступове ускладнення вправ, спрямованих на формування навичок точного вживання іменників у мовленні і правильне х написання.
У 2 класі формується уявлення учнів про такі лексико-граматичні категор менника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви, формується граматичне поняття однини/множини. Учні вперше знайомляться з такою граматичною категорією, як рід іменника, навчаються розрізняти іменники за родами з допомогою підстановки слів він, вона, воно чи мій, моя, моє. Другокласники ще не знають відмінків іменників, однак практично вчаться ставити питання до слів – назв предметів кого? чого? кому? чому? і под., будувати речення і словосполучення з іменниками в непрямих відмінках і тим самим готуються до усвідомлення поняття відмінювання іменників, що є основним у програмі 3 класу.
Формування у молодших школярів граматичного поняття «іменник» складається з кількох етапів. Перший – підготовчий, який збігається з періодом навчання грамоти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття «іменник» передбачає навчання розрізняти предмет і його назву, розвиток уміння класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо).
Другий етап формування поняття «іменник» передбачає ознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з їх смисловим значенням (відповідають на питання хто? що?, називають предмети) й закріплення їх у термін «іменник». Ця робота потребує від учня більш високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчому етапі.
Третій етап полягає у поглибленні знань про смислове значення іменників, засвоєння форм роду, числа, підготовці до усвідомлення відмінків, розширенні знань про власні і загальні назви.
Четвертий етап передбачає формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висловлення своїх думок і правильно писати відмінков закінчення.
У 2 класі учні засвоюють знання, уміння і навички, які передбачають другий третій етапи.
Загальне поняття про іменник починає формуватися у дитини ще в добукварний період. Саме тут учитель навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає.
Надал в учнів поступово формується уміння «працювати» із словом як узагальнюючою назвою предмета. Скажімо, учитель вимовляє слово стіл, а діти називають той стіл, який вони при цьому можуть уявити.
1.2. Формування уявлень про іменники – назви істот і не істот
Подальше формування поняття «іменник» передбачає роботу над лексичним значенням іменника його граматичною ознакою – відповідає на питання хто? що?. Уміння ставити до слів – назв предметів запитання хто? чи що? прищеплюється дітям ще в період навчання грамоти.
У 2 класі діти дізнаються про те, що слова, які означають назви людей і тварин, відповідають на питання хто?, а слова, які означають назви інших предметів, - на питання що?. З цією метою учитель здійснює систематизацію слів – назв предметів, тобто виділяє групи слів на позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту. Демонструється, наприклад, таблиця із зображенням лікаря, робітника, вчителя (перший ряд), собаки, кота, їжака (другий ряд), дерева, портфеля, чайника (третій ряд).
У ході евристичної бесіди учитель з'ясовує:
– Хто зображений на малюнку першого ряду?
– Яке питання можна поставити до кожного з зображених предметів? (Хто це?–Лікар і под.).
– Кого називають слова лікар, робітник, вчитель? (Людей.)
– Отже, які слова відповідають на питання хто? (Слова назви людей.)
Аналогічна робота проводиться з малюнками другого, а потім третього ряду.
Внаслідок такої роботи у дітей формується уявлення про іменники – назви істот і неістот.
1.3. Вивчення числа іменників
Поняття «число» засвоюється учнями на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв'язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці, адже, практично діти вміють користуватися формами однини і множини іменників (лялька–ляльки, яблуко – яблука). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається в школі.
Поняття про однину і множину іменників формується послідовно. Спочатку діти дістають уявлення про один і багато предметів, учаться добирати слова за зразком (герой герої, мишенята – мишеня) або змінювати форму слова, керуючись настановою один–багато.
Потім вводяться терміни однина / множина.
Під час вивчення числа іменників діти повинні зрозуміти:
якщо менник означає назву одного предмета, він уживається в однині (книга, олівець, стіл);
якщо менник означає назву двох або більшої кількості предметів, він уживається в множині (книги, олівці, столи);
не всякий іменник, що має форму множини, називає кілька предметів (окуляри, ножиці, двері);
не всякий іменник, що має форму однини, становить собою назву одного предмета (коріння, кіннота).
У процесі роботи над числом іменників учитель має сформувати уміння: 1) розрізняти іменники в однині і множині за значенням і закінченням; 2) утворювати форму множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки; 3) правильно вживати числові форми іменників у мовленні.
Робота над вивченням числа іменників проходить у такій послідовності.
Спочатку вчитель організовує спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова: парта – парти, хлопець – хлопці, лінія – лінії, море – моря.
Учитель допомагає дітям з'ясувати, скільки предметів називають іменники першої колонки, а скільки – другої. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет, він уживається в однині, а коли більше предметів – у множині.
Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один–багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини закінчення (книга – книги, ліс – ліси).
Визначаючи число іменників, учні повинні дотримуватися певної послідовності дій: 1) встановити, один чи більше предметів називає слово; 2) визначити закінчення менників у множині. Це полегшує роботу вчителя над розширенням у дітей уявлення про число, зокрема, в іменників, які мають форму множини, але називають один предмет, або, маючи форму однини, називають сукупність предметів.
Як можливі варіанти організації спостереження за такими іменниками можна виконати будь-яку з наведених нижче вправ:
– учитель демонструє малюнок із зображенням одних окулярів і кількох і просить назвати, що зображено на малюнках. В учнів руйнується стереотип визначення числа за принципом один – багато, не допомага м у даному випадку і закінчення. Діти неодмінно приходять до висновку про снування в мові іменників, які вживаються тільки у формі множини, незалежно від того, яку кількість предметів вони позначають;
– учитель пропонує учням записати подані слова у два стовпчики «Однина» і «Множина». Серед слів, якими оперуватимуть діти (наприклад, вікно, море. вікна, моря), зустрінуться і слова типу ножиці, окуляри. Природно, що перед дітьми виникає проблемна ситуація: до якого стовпчика віднести останні іменники? Можна очікувати, що учні, враховуючи відомі їм критерії один – багато і закінчення, віднесуть ці іменники до множини. Класовод пропонує школярам утворити від цих іменників форми однини. Коли діти переконаються в неможливості такої операції, він приводить їх до висновку, що деякі іменники мають тільки форму множини, хоч і позначають один предмет.
Аналогічно учитель знайомить учнів і з тими іменниками, що мають тільки форму однини.
Збірн менники типу каміння, коріння, в уявленні молодших школярів можуть асоціюватися з множиною. Тому слід дати дітям допоміжний орієнтир для множини слова мої, вони. Користуючись цим орієнтиром, учні прийдуть до висновку, що слово коріння має форму однини – коріння (воно, моє), а слово корені (вони, мої), є формою множини від корінь (він, мій).
1.4. Розпізнаваня роду і початковий етап вивчення відмінювання іменників
Граматичне поняття роду іменників формується в 2 класі переважно на основі використання пояснювально-ілюстративного методу. Опрацьовуючи тему «Рід іменників», учитель має показати дітям, що:
іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого і середнього;
для того щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у формі однини;
рід деяких іменників слід запамятати (собака – ч. р., путь – ж. р.).
У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особових займенників–він, вона, воно чи присвійних–мій, моя, моє. Це має повідомити учитель дітям перед виконанням вправ на розрізнення роду.
Важливо під час формування поняття роду показати учням, що визначити рід іменників можна тільки тоді, коли вони вжиті в однині. З цією метою учитель може запропонувати дітям визначити рід іменників у такому, наприклад, реченні: До годівниці прилітають горобці і синиці. Учні переконуються, що відомий їм прийом визначення роду (підстановка слів він, вона. воно) до слів горобці синиці не допомагає. Тоді учитель пропонує інший варіант речення: До годівниці прилетіли горобець і синиця. Так учні повинні дійти висновку, що визначити рід іменника можна тільки за формою однини.
Уже в 2 класі, на початковому етапі вивчення відмінювання іменників, діти, ще не знаючи відмінків, знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміною закінчень у словах у залежності від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчення в мовленні.
Починати вивчення відмінювання іменників доцільно з аналізу записаного на дошці чи кодокарті тексту, в якому слово хліб уживається в усіх відмінках.
Учитель керує спостереженням учнів у ході такої, наприклад, бесіди:
Хліб усьому голова,– так віддавна в народ казали, Не раз без хліба люди вмирали. Хлібові шану, як рідним батькам, віддавали, Пісню про хліб на весіллі й обжинках співали, З хлібом сіллю гостей дорогих зустрічали, В хлібові силу й могутність народу вбачали.
– Прочитайте текст. Скажіть, яке слово повторюється в кожному реченні (Слово хліб.)
– На яке питання це слово відповідає? (Що ?) Що сказано про хліб у другому реченні? (Без хліба вмирали.)
– На яке питання відповідає це слово? (Без чого?)
– Випишіть форми слова хліб з першого й другого речення і скажіть, чим вони відрізняються? (У другому слові з'явилось закінчення -а.)
– Чому не можна, щоб у другому реченні слово хліб було вжите в одній і тій самій формі, що й у першому? (Не буде зв'язку між словами.)