Реферат: Тропічні рослини
Реферат: Тропічні рослини
План
І. Дивовижні плоди акажу 2
ІІ. Смачн банани 5
ІІІ. «Горіхи» коли 8
ІV. Чудодійн плоди 11
V. Найважливіші та найбільші горіхи в світі 12
VI. Хлібини на дереві 16
VII. «Мавпячий хліб» 19
VIII. Прославлений дуріан 22
IX. «Дині на дереві» 24
X. Авокадо 27
XI. Кофейне дерево 30
XII. Звідки походить шоколад 36
XIII. Цукеркове дерево 42
XIV. «Наркотичний кактус» 43
XV. Маніок 45
XVI. Найбільша у світ квітка 48
Людину оточує справжній зелений океан різноманітних рослин, який є важливою, невід’ємною складовою частиною біосфери Землі. Він відіграє незамінну роль у житті як людини, так і вс природи. Без перебільшення можна сказати, що без зелених рослин життя на нашій планеті в такій формі, в якій воно існує, було б неможливе. Саме зелен рослини постачають життєдайний кисень, годують все живе, будучи джерелом органічно речовини. Разом з тим вони є важливою складовою частиною екологічного середовища, без якого неможливе нормальне, повноцінне життя всього живого, в тому числі і людства.
Мільярди рослин утворюють смарагдово-зелені килими лук, левад, трав’янистих схилів, гущавину кучерявих лісів, заквітчані мальовничі галявини, узлісся, плетиво трав болотяного руна, неозорі лани польових культур, сади, городи, парки, сквери, квітники, придорожн насадження, пасовища тощо. Але якщо особин рослин на Землі чи навіть в окремому районі маємо незліченну кількість, то їх видів є певне обмежене число. Адже один вид може бути представлений сотнями тисяч і навіть мільйонів екземплярів. Проте бувають і такі види, які налічують лише кілька сотень екземплярів або й ще менше.
Цікавий і неповторний світ тропічних рослин. Щиро дивують і викликають захоплення своїм різноманіттям представники флори – цікаві, рідкісні, незвичайні види рослин.
І. Дивовижні плоди акажу
Загальновідомо, що яблука достигають на яблунях, а смачні поживні горіхи — на інших деревах чи кущах. Та є на світ дуже дивне дерево, на якому яблука й горіхи ростуть разом, причому нерозривно зв’язані між собою. Якщо доводиться про таке розповідати, то далеко не вс хочуть вірити в таку чудасію. Але це правда і нічого тут не вдієш. Йдеться про анакардій західний (Аnacardium оссіdentalе L.), або, як Його ще називають, кеш’ю, чи акажу. Належить анакардій до родини сумахових. Батьківщина його Бразилія, причому в природному стані це ендемік цього краю. В наші часи акажу поширене в культурі у тропічних країнах як Нового, так і Старого Світу. Цікаво зазначити, що дерево акажу в багатьох країнах здичавіло і увійшло до складу дикорослих лісів, наприклад, часто зустрічається в Південній Індії. Загалом це невеликі, лише 7—20 м заввишки тропічні вічнозелені дерева. Листя цілісне яйцеподібне, дещо шкірясте.
Запашні зеленкувато - або жовтувато-білі невеликі двостатеві п’ятичленні квітки анакардію західного зібран в суцвіття на кінцях пагонів. Цвітіння дуже розтягнуте, тому на дерев одночасно бувають достигаючі плоди і квітки. Це властиво багатьом тропічним деревам.
Загалом існують певні стислі строки масового цвітіння та плодоношення. Так, скажімо, в Бразилії акажу масово цвіте в липні — серпні, а плоди достигають у листопаді — лютому. В свою чергу на півдні Індії масово цвіт» в грудні — січні, а плоди достигають у березн квітні.
Плоди цього дерева своєю оригінальністю викликають подив навіть у бувалих людей, яким доводилося бачити чимало цікавого на світі. Після запилення і запліднення із зав’язі розвивається справжній плід—бобовидно зігнутий горіх. Він досягає 2,5—3 см довжини. Разом з достиганням горіха розростається ще й плодоніжка. Вона поступово перетворюється в утвір, який формою та величиною схожий на грушу. Всередині розрослої плодоніжки міститься світло-жовтий соковитий кисло-солодкий смачний м’якуш, багатий на мінеральн солі, цукру, органічні кислоти, різні вітаміни. Ці несправжні плоди — роз рослі плодоніжки — називають яблуками кеш’ю, або акажу. За розмірами вони варіюють від 5 до 10 см завдовжки, вкриті тонкою, ламкою шкірочкою. Яблука анакардію настільки ніжні, що зовсім непридатні до навіть нетривалого зберігання, Тому х вживають в їжу лише свіжими або відразу ж переробляють на джеми, соки та освіжаюч напої чи виготовляють спеціальне, вельми смачне анакардійове вино. Отож, коли увесь комплексний плід достигає, він набуває вигляду яскраво-жовтої, рожево або червоної груші, на вершині якої сидить бобовидно зігнутий, зовні сірий чи рудий горіх. Цікаво зазначити, що шкаралупа горіха пронизана численними порожнинами — вмістищами, в яких знаходиться своєрідний анакардійовий бальзам смолиста олія. Вона настільки їдка, що викликає на шкірі та губах і на язику пухирі, довго незаживаючі виразки. Ці отруйні речовини, на щастя, руйнуються при сильному нагріванні. Тому перед вживанням горіхи неодмінно добре просмажують на великих, відкритих пласких жаровнях. Люди, які перемішують горіхи лопатами з дуже довгими держаками, обов’язково стоять при цьому з навітряного боку, аби пара їдкої олії не потрапила їм на тіло.
Смолисту речовину — бальзам із шкаралупи горіхів анакардію називають кардойолем. В останні роки його все ширше використовують у техніці та промисловості. Насамперед, з нього виготовляють особливо стійкі лаки, що своїми цінними властивостями схожі на славнозвісний японський лак. Крім того, використовують при виробництв золяційного матеріалу для підводного кабелю, а також пластмас, стійких проти лугів та кислот, фарб для лінолеуму тощо. Анакардійова кислота, яка входить до складу цього бальзаму, є чудовим антисептиком і захищає тканини від гниття. Кардойоль використовують ще для лікування дуже небезпечної хвороби — прокази.
Вилущені ядра горіхів білі, маслянисті, смачні, як усі горіхи взагалі, дуже поживні. За смаком вони приблизно такі, як мигдаль чи фісташки. Містять у собі близько 28% білків, 50—60% жирів, різні цукри, крохмаль, вітаміни, солі та інші поживні речовини. Нічого дивного, що з них одержують чудову, високоякісну харчову олію. Ядро горіхів споживають свіжим, смаженим, додають до м’ясних страв, варять юшку, печуть коржі, готують пудинги, але особливо широко використовують у кондитерському виробництві.
Змелені ядра горіхів змішують з какао виготовляють смачний шоколад.
ІІ. Смачні банани
У Державному Нікітському ботанічному саду, який знаходиться на Південному березі Криму неподалік від Ялти, можна побачити екзотичні рослини бананів. Відвідувачі з цікавістю оглядають могутній стовбур у кілька метрів заввишки та віяло велетенських листків на верхівці. Не йметься віри, що це трав’яниста рослина, а не дерево. То росте декоративний банан японський (Musa basjoo Sieb. Et Zucc). Його батьківщина — архіпелаг Рюкю у Південній Японії. Плоди цього виду не їстівні, але його культивують у тропіках та субтропіках як текстильну та декоративну рослину.
До палеотропічного роду банан (Миза) з родини бананових належить понад шість десятків видів, поширених у природному стані в тропічній Африці, Південній і Південно-Східній Азії, на Малайському архіпелазі та почасти в північній частині Австралії.
У наш час культура бананів поширена у всій тропічній зоні земної кулі та в прилеглих найбільш теплих субтропічних районах. Оптимальні умови для росту й розвитку бананів складаються в районах з середньорічною температурою понад 20°С та кількістю опадів від 2000 мм більше на рік, причому рівномірно розподілених. Там, де опадів менше, застосовують штучне зрошення.
Банани — багаторічні гігантські трави, своєрідн трав’янисті дерева, що можуть досягати 10—15 м заввишки. Від товстого кореневища відходять величезні листки (до 4 м завдовжки та до 0,9 м завширшки). Міцні, могутні піхви листків щільно охоплюють один одного, утворюючи несправжній стовбур, який всередині ма циліндричну порожнину. Виходить щось подібне до багатошарової труби. Крізь цю порожнину виходять назовні як молоді листки, так і волоте- або колосоподібн пониклі суцвіття з великою кількістю квіток (до 1000— 1500 штук). Квітки різностатеві: у верхній частині суцвіття — лише тичинкові, а в нижній маточкові, поміж ними розташовані у невеликій кількості двостатеві неплідн квітки. На кожному несправжньому стовбурі може утворюватись лише одне суцвіття. Після достигання плодів стовбур банана відмирає, але кореневище постійно утворює нові листки на зміну відмерлим, забезпечуючи вегетативне оновлення.
Плід— усім відомий банан — велика, звичайно тригранна ягода, коротка або витягнута в довжину, зігнута, з товстою шкіркою та ніжним м’якушем (у плодових сортів). У культурних сортів плоди переважно партено-карпічні, тобто такі, які утворюються без попереднього запліднення і тому не містять у собі насіння. У зв’язку з цим культурні сорти бананів розмножуються тільки вегетативно. Вони є стерильними триплоїдними клонами, що утворились в результаті мутації.
М’якуш плодів їстівних бананів ледь борошнистий, солодкий, ароматний, поживний і дуже легко засвоюється організмом. У сирому вигляді він містить близько 71—75% води, 1.5—20% цукрів, переважно сахарози, близько 2—7 — крохмалю, 1,3 — протеїну, 0,3—0,6 — жирів, близько 1% пектинових речовин. Калорійність плодів бананів вища, ніж картоплі, винограду, яблук, апельсинів та багатьох інших плодів. Банани містять також у собі провітамін А (каротин), вітаміни С, Е, рибофлавін, тіамін.
Для населення багатьох тропічних країн банани є важливим, повсякденним харчовим продуктом, а подекуди вони повністю заміняють хліб.
Супліддя банана складається з окремих китиць. їх кількість залежно від сорту та умов вирощування становить 6—14. У кожній китиці розвивається приблизно 12—18 плодів. Таким чином, в одному суплідді достигає до 250 і навіть більше плодів. Маса окремого плода становить 70—100 г, а в окремих випадках досягає 200 г. Середня маса цілих суплідь становить 14—32 кг, а найбільш супліддя деяких сортів досягають 60 кг.
Урожайність бананових плантацій часто неоднакова залежить від грунтово-кліматичних умов вирощування та від сорту. З гектара збирають від 5 до 40 і навіть 60 тонн плодів. У світовому виробництві фруктів торгівлі ними банани займають одне з перших місць. Світова продукція їх досягає приблизно 25 млн. тонн, причому більшу частину — близько 1.6 млн. тонн дають країни Латинської Америки. Урожай збирають вручну, переважно на початку достигання, зрізуючи супліддя спеціальними ножами. Для транспортування упаковують цілими супліддями.
Найпоширенішими в культурі є банан культурний (Мusа раrаdіsiaса L.) з великою кількістю сортів, банан смачний (Мusа sаріеntum L.) та банан карликовий (Мusa саvndihіi Lamb.). Як плодові ще культивують банан загострений (Мusa асumininata Colla), банан ріжковий (Мusa соrniculata Lout).
Вчені вважають, що батьківщиною культурних солодких бананів є Малайзія. Саме там виникли первинні їх їстівні форми. Після проникнення в Індію утворились гібридні форми, які дали початок сучасним сортам. Вважають також, що банан є однією з перших культурних рослин. Адже ж культивувати його дуже легко. На думку деяких вчених, їх почали культивувати ще в ранню епоху розвитку людства, причому спочатку, мабуть, використовували в їжу не плоди, а кореневище, і лише пізніше люди почали вживати плоди. Мабуть, уже перші переселенці з Азії в Африку принесли з собою кореневища бананів і вони швидко поширились тут. Очевидно також, що в Південну Америку банани потрапили задовго до славнозвісного плавання Колумба. Тут, у Південній та Центральній Америці, вони знайшли другу батьківщину.
ІІІ. «Горіхи» коли
Світову популярність здобули соб тонізуючі напої «кока-кола» та «пепсі-кола» американської компанії «Пепсіко». Чим же цінні ці тонізуючі безалкогольні напої, що вони здобули таку популярність? Звичайно, чималу роль відіграла чудово поставлена реклама. Але основна таємниця успіху полягає в тому, що при їх виробництві використовують натуральний продукт «горіхи» коли, які містять у собі стимулюючі речовини.
Рід кола (Соlа) з великої тропічної родини стеркулієвих налічує у своєму складі понад півсотні видів, що в природ поширені тільки в тропічній частині Африки. Проте практичне використання як тонізуючі рослини мають лише кілька з них. Взагалі екваторіальні ліси тропічно Африки дуже багаті на різних представників флори, які з того чи іншого боку корисні для людини. Місцеві племена негрів здавна чудово знають такі рослини широко їх використовують. Зокрема, вони здавна використовували «горіхи» коли блискучої, або справжньої (Соla nitida (Vent.) Schott et Endl .- Cola vera K. Schum ))для жування як прекрасний засіб, що стимулююче впливає на діяльність серця та центральної нервової системи. Разом з тим вживання коли значно підвищує працездатність, витривалість та стійкість організму, притупляє відчуття голоду, спраги. Європейців завжди дивувала витривалість негрів-носіїв під час далеких експедиційних походів, які вони організовували в минулому та на початку нинішнього століття для дослідження чорного континенту. Вони не здогадувались, що причиною цього є жуйка з «горіхів» коли, яка містить стимулюючі речовини.
Кола блискуча—це гарне вічнозелене дерево з прямим стовбуром заввишки 10—20 м. Листки великі, черешкові, цілокраї, овальні або широколанцетні. Квітки різностатеві, невеликі, п’яти-, шестипелюсткові, жовтуваті за забарвленням. Пелюстки з гарними червоними жилками. Після відцвітання утворюється збірний плід, який складається з чотирьох-п’яти зірчасто розташованих листянок. У кожній з них знаходиться від двох до шести великих насінин (2,5—4 см завдовжки та до 3 см завширшки, масою близько 8 г). В цілому зірчастому складному плоді міститься 10—12 і навіть 16 насінин. За забарвленням шкірки насіння виділяють чотири підвиди: червоний, білий, змішаний та блідий (rubra, aiba, mixta, pallida). Слід зазначити, що насіння білого підвиду цінується найдорожче.
Саме це насіння в побуті називають «горіхи» коли, або «гуру». Із стиглих плодів виймають насіння, очищають від оболонок та зачатків корінців і бруньок, залишаючи лише сім’ядолі, й після цього висушують. При цьому червоний колір сім’ядолей набуває темного червоно-рудого забарвлення. Саме в такому вигляді насіння коли надходить у продаж на місцевих ринках Африки та на експорт. На смак гіркувато-в’яжуче, проте при жуванні цей смак поступово звикає і воно стає солодкуватим.
Стимулююче-тонізуючі властивост «горіхів» коли зумовлені їх своєрідним складом. Насамперед в них міститься від 0,8 до 2,5% кофеїну, 0,5% специфічного алкалоїду колатину та невелика кількість теоброміну (0,01%). Окрім цих стимулюючих речовин, вони багаті на крохмаль (46%), містять у собі жири (3%), дубильні речовини (1,5—2%)»’.
У природному стані кола блискуча поширена в тропічних лісах Західної Африки: в Ліберії, на Березі Слонової Кістки, де зростає в тропічних лісах. Проте в наш час цей вид широко культивують у багатьох тропічних країнах: у всій тропічній Африці, Індії, Індокитаї, на Антильських островах, у Гвіані, Бразилії.
Розмножується кола свіжозібраним насінням. Висівають його у плетені кошички із землею. Сіянці через 5—6 місяців, під час чергового сезону дощів, обережно, щоб не пошкодити кореневу систему, висаджують на постійне місце. Розроблена техніка, і вегетативного розмноження укоріненням живців та щепленням.
Так само, як і колу блискучу, використовують колу загострену [Соlа асuminata (Веаuv.) Shоtt et Endi]. Це гарне вічнозелене тропічне дерево, лише 6—12 м заввишки з шкірястими, яйцеподібно-ланцетними, цілокраїми листками 7—22 см завдовжки. П’яти- або шестипелюсткові квітки роздільностатеві, жовтуваті, пелюстки з червонястими жилками. П’ятизірчастий складний плід з листянок наповнений червоними насінинами. Цікаво, що останн мають по 4—8 сім’ядолей.