Реферат: Життєвий та творчий шлях М.М. Коцюбинського

Реферат: Життєвий та творчий шлях М.М. Коцюбинського

 

Реферат

Черненка Юрія

на тему:„Життєвий та творчий шлях

М.М. Коцюбинського”

Вчитель: Ліщук С.А

Наш Коцюбинський

Відомо, що справжні твори мистецтва не старіють, не втрачають значення для наступних поколінь. Такі твори залишив нам Михайло Коцюбинський видатний україн­ський художник слова, палкий патріот і інтернаціоналіст, борець проти соціального і національного гніту. Худож­ня спадщина письменника увійшла в золотий фонд сві­тової літератури.

Михайло Коцюбинський належить до того покоління митців, як прийшли в літературу в період краху народ­ництва, поширення марксизму-ленінізму. Від революцій­ного демократизму до марксизму — такий шлях бук ха­рактерний для кращих художників-реалістів кінця XIX початку XX ст.— І. Франка, II. Грабовського, Лесі Українки,М. Коцюбинського.

Ставши виразником визвольних прагнень народних мас, М. Коцюбинський правдиво і талановито відобразив життя різних соціальних верств царської Росії кінця XIX — початку XX ст., революційне піднесення і боротьбу трудящих у роки першої російської революції. На його творчості помітно позначилося зародження нового твор­чого методу зображення дійсності — методу соціалістич­ного реалізму.

Він любив добро і вірив у його переможну силу (Максим Горький), схилявся перед усім прекрасним, був ніжним і чутливим до людей, до краси, але був гнівним і непримиренним до всякого зла, до кривди і підлоти. У своїй творчості цей великий художник слова ніколи не був холодним спостерігачем, безстороннім літописцем. (Хоч саме таким намагалися зобразити його «дослідники» з буржуазно-націоналістичного табору). Одним героям він оддавав полум'яне серце, інших викривав нещадно; був «увесь серед своїх героїв, болів їх болями, жив їх радощами». У цьому нас переконують створені ним пози­тивн образи: чи то діти бідноти—«Харитя» (1891), «Ялинка» (1891), «Маленький грішник» (1893), чи Се­мен Ворон — «Ціпов'яз» (1893), чи Остап і Соломія «Дорогою ціною» (1901), чи Гафійка і Малайка, Марко Гуща і Прокіп Кандзюба — «Fata morgan» (1903—1910), чи безіменн революціонерки — «Persona grata» (1907), «Подарунок на менини» (1912), чи Іван та Марічка — «Тіні забутих предків» (1911).

Життєвий шлях Михайла Михайловича Коцюбинсько­го, як і всіх чесних митців, що жили в царській Росії, яку справедливо називали тюрмою народів, не був лег­ким. Народився він 17 вересня 1864 року у Вінниці, в сім'ї дрібного урядовця. Батькові, який не любив вислу­жуватися перед начальством, доводилось часто міняти місце роботи або й надовго залишатися без посади. У по­шуках засобів до існування він змушений був разом з сім'єю їздити по містечках і селах Поділля.

Учився майбутній письменник у початковій школі у Барі, а потім у Шаргородському духовному училищі, яке закінчив у 1880 році. Маючи намір скласти екзамен на атестат зрілості і вступити до університету, вій займаєть­ся самоосвітою: читає українську, російську і зарубіж­ну класичну літературу, вивчає історію, політекономію і психологію, цікавиться природничими науками, знайо­миться з філософією, зокрема з працями Фур'є і Фейєрбаха. Велике враження справили на нього твори Марка Вовчка, Тараса Шевченка, Панаса Мирного.

У Вінниці, куди родина повернулася у 1881 році, М. Коцюбинський у гуртку революційно настроєної мо­лоді таємно читає і обговорю книги М. Чернишевського, М. Добролюбова, М. Некрасова, М. Салтикова-Щедріна, заборонені твори Т. Шевченка.

Після масових арештів у 1882 році (річниця вбивства Олександра II) поліція виявила зв'язки М. Коцюбин­ського з подільськими народовольцями і занесла його ім’я в

число «неблагонадійних» та встановила за ним постійний нагляд. У 1883 році жандарми вчинили обшук в його домі, конфіскувавши рукописн списки заборонених творів Т. Шевченка. «На 17 році я вже мав політичний процес, з того часу до останніх днів жандарми не позбавляють мене своєї ласкаво опіки»,— гірко іронізу­вав письменник в автобіографічному листі від 17/ХІ 1905 року.

Перше його оповідання — «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» — датується 1884 роком. Це був час, коли родина Коцюбинських опинилася в скрут­ному становищі: батько втратив посаду і незабаром помер, осліпла мати, і турботи про утримання великої сім'ї лягли на плечі Михайла, старшого з дітей.

Протягом десяти років (1882—1892) М. Коцюбинський потай од жандармів займався педагогічною діяльністю: працював приватним учителем у Вінниці та навколишніх селах, користуючись любов'ю своїх вихованців та їх бать­ків. У 1891 році він екстерном склав іспит на звання народного вчителя. Проте жодно надії одержати місце в школі у «неблагонадійного» не було. Тож і довелося ви­їхати в село Лопатинці на Вінниччині до бухгалтера цу­кроварні, щоб учити його дітей. Тут близько зійшовся і за­приятелював з селянською молоддю, знайомився з побу­том селян, збирав народні пісні, перекази про Кармалюка, написав кілька нарисів оповідань, повість «На віру» (1892). Багаті враження з життя села послужили пізні­ше матеріалом для написання ряду творів, зокрема повісті « Fata morgan ».

Коцюбинський налагоджує зв'язки з львівськими лі­тературними колами і друкованими органами, що сприяє активізації його письменницько діяльності. Навесні 1890 року у львівському журналі «Дзвінок» вперше з'явився друком його вірш «Наша хатка», а влітку цього ж року молодому авторові вдалося здійснити подорож за кордон, у Львів. Велике значення для нього мало особисте зна­йомство з І. Франком, що переросло в щиру дружбу. З того часу між ними почалося листування. ТворчістьІ. Франка, особливо його революційна поезія, літературно-критичні та публіцистичні виступи, мала великий вплив на М. Коцюбинського, на розвиток його літературно-есте­тичних поглядів. Львівськ журнали «Дзвінок», «Правда»,«Зоря» почали друкувати його твори.

Через поліційні переслідування М. Коцюбинський не міг широко розгорнути освітню й агітаційну роботу на селі, тому змушений був залишити Лопатинці. Вимощуючи гарячу мрію присвятити себе служінню народові, у 1892 роц влаштовується на роботу и комісію по боротьбі з філоксерою — хворобою виноградників. Працював у Бес-сарабії, потім у Криму. Тут він на власні оч побачив тра­гедії, викликані діяльністю урядової комісії, і служба ста­ла для нього тягарем. Одна з трагічних подій у молдав­ському селі знайде сво відображення в оповіданні «Для загального добра» (1895). «Мені часто філоксерист зда­ється одним з паразитів на винограді»,— писав він дружи­ні 8 жовтня 1895 року.

У 1897 році М. Коцюбинський кидав службу в коміс переїздить з родиною до Чернігова. Але губернатор не затвердив його на посаді в земстві. Довелося шукати ро­боту за межами Чернігова, далеко від сім'ї. І він де до Житомира.

Тут протягом чотирьох місяців працював у редакц житомирської газети «Волинь», опублікував серію статей під загальною назвою «Свет и тени русской жизни». У неймовірно важких умовах, зазнаючи утисків цензури, письменник зумів використати буржуазно-ліберальну га­зету для пропаганди передових ідей.

Його статті-огляди були спрямовані проти капіталіс­тичного рабства, соціальної несправедливості. Публіцист підносив голос на захист пролетаріату Росії, розвінчував церкву і попівство, критикував систему навчання вихо­вання в школах, виступав проти політики національного гноблення народів Росії, засуджував роздмухування між- національної ворожнечі.

У 1898 році М. Коцюбинському пощастило влаштува­нь на службу в Чернігові — спершу діловодом, а пізніше статистиком у губернському земстві. З цього часу Чернігів постійним місцем проживання письменника. Тут остаточно визрів його талант, тут він написав кращі свої твори у важких умовах утисків провадив широку громадсько-культурну роботу.

Михайло Коцюбинський брав участь у святі з нагоди відкриття пам’ятника. І. Котляревському у Полтаві (1903) і виголосив коротке, але яскраве слово про значення автора «Енеїди» і «Наталки Полтавки» для розвитку україн­сько літератури і культури.

У 1905 році виступив на зборах Чернігівської громад­сько бібліотеки з вимогою скасувати цензуру, був учас­ником страйку статистиків Чернігівського земства.

У період посилення реакції письменник використову­вав легальне товариство «Просвіта» в Чернігові для про­паганди революційних ідей. Як голова товариства (1906 — 1908) організовував лекції, літературно-мистецьк вечо­ри і концерти для громадськості, аж поки, за наказом гу­бернатора, його разом з дружиною не виключили з чле­нів товариства.

Уже визнаний і широко відомий письменник, чиї тво­ри виходили в перекладах російською, польською, чесь­кою, німецькою, шведською та іншими мовами,

М. Коцю­бинський постійно терпів матеріальні нестатки і змуше­ний був віддавати силу і здоров'я службі задля шматка хліба. Але він не покривив душею і не пішов у найми до української буржуазії, яка робила спроби підкупити його талант.

В останні роки життя М. Коцюбинського зігрівала ве­лика дружба з Максимом Горьким. При його підтримці ще ширше розгорнув боротьбу за реалізм і народність лі­тератури, за єднання демократичних сил, виступав проти буржуазної ідеології, викривав декадентів з їх гаслом «мистецтво для мистецтва».

Михайло Коцюбинський помер 25 квітня 1913 року, на сорок дев'ятому році життя, у пору розквіту таланту, спов­нений нових творчих планів задумів, не перенісши на папір виношених уже і до деталей продуманих нових тво­рів — повісті з гуцульського життя, а також третьої ча­стини повісті « Fata morgan ».

Телеграма, надіслана Максимом Горьким з приводу смерті М. Коцюбинського, ніби підсумувала його значен­ня для України, для людства. «Смертен человек, народ бессмертен. Глубокий мой поклон народу Украины. Большого человека потеряла Украина — долго и хорошо будет помнить она его добрую работу».

Похорон М. Коцюбинського був багатолюдним. Але грубе втручання поліції перешкодило громадськості зая­вити на повний голос про свою любов до великого Сонце­поклонника. Власті заборонили нести вінки, їх було скла­дено на колісниці, а червоні стрічки підгорнуто, заховано. Заборонили також виголошувати промови, співати похо­ронних пісень. Ці ганебні заходи поліц викрив тоді у 4-й Державній думі більшовицький депутат Г. І. Петровський, виступивши з різкою критикою цих безчинств, вка­завши на «дивне єднання духовних властей з поліційними». Проект його промови написав В. І. Ленін.

Темою перших оповідань М. Коцюбинського були зли­денне життя малоземельного селянства і важка доля бідняцьких дітей. В них проявилися ще народницько-культурницькі ілюзії письменника («Андрій Соловейко, або Вчен світ, а невченіє тьма» (1884), «21-го грудня, на Введеніє» (1885), «Дядько та тітка» (1886).

У 90-х роках молодий письменник видає ряд публіци­стичних нарисів — «Шевченкова могила» (1891), «Вироби селянок з Поділля на виставці в Чікаго» (1892) — та реа­лістичних оповідань, серед яких виділяються твори з жит­тя дітей сільської та міської бідноти — «Харитя», «Ялин­ка», «Маленький грішник». Саме про ці твори захоплено відгукнувся Панас Мирний. Зокрема, про оповідання «Харитя» він писав М. Коцюбинському: «Прочитав я її та й нестямився!.. У такій невеличкій приповісті та такого ба­гато сказано! Та як сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою; яскравим, як сонячний промінь, малюн­ком; невеличкими, домірними нарисами, що розгортують перед очима велику — безмірно велику — картину людсь­кого горя, краси світової, виявляють безодню глибину ду­мок, таємні поривання душі, забої невеличкого серця!.. Та так тільки справжній художник зможе писати!»

Ранні твори М. Коцюбинського пройняті ідеєю бороть­би проти соціальної несправедливості. У них показано класове розшарування на селі, зростання антагонізму, бо­ротьбу між біднотою і куркульством — «Ціпов'яз» (1893), антинародну діяльність української ліберально-народницько нтелігенції, викрито псевдопатріотизм українського панства — «Хо» (1894). В оповіданні «П’ятизлотннк» (1893) письменник-демократ підносить гуманізм і бла­городство простих людей.

Про дальше удосконалення майстерності, про поглиблення революційного демократизму письменника, критичне ставлення до теорії «малих діл» свідчить оповідання «Для загального добра» (1895). У ньому розкриті згубн наслідкикультурницьких заходів самодержавства показано трагедії на селі, спричинені цими заходами. Царськацензура не дозволила друкувати це оповідання, а потім забо- ронилаввозити вРосію, коли воно було премійоване на конкурс журналу «Зоря» і видане у Львові окремою брошурою (1896). Цензор мотивував заборону тим, що «в душі селянина воно може збудити лише ненависть до влади». Оповідання було надруковане (1899) у петер­бурзькому журналі «Жизнь».

Створивши цикли оповідань з життя бессарабських молдаван «Для загального добра», «Пекоптьор» (1896), «Відьма» (1898) та кримських татар — «В путах шайта­на» (1899), «На камені» (1902), «Під мінаретами» (1904), М Коцюбинський розширив тематику української літе­ра і урн. В останніх трьох творах він не обмежився пока­зом безправності мусульманської жінки. Головне тут пробудження її, прагнення до вільного життя, а загалом — наростання протесту серед мусульман і спроби визволи­тися від релігійного і соціального гніту.

З розвитком революційного руху в Росії кінця XIX — початку XX ст. і назріванням революц поглиблюється ідейно-тематичний зміст творчості М. Коцюбинського, удо­сконалюється майстерність, творчий метод. І. Франко, роблячи огляди новітньої українсько літератури, ставить М. Коцюбинського на чолі талановитих українських нове­лістів відзначає новаторський характер його творчості. «Нове, що вносять у літературу наші письменники, го­ловно такі, як Стефаник і Коцюбинський,— писав він,— лежить не в темах, а в способі трактування тих тем, у лі­тературній манері». Конкретизуючи цю думку і розкрива­ючи саму суть новаторства згаданих письменників, І. Франко зауважив, що вони «відразу засідають у душі твоїх героїв і мов магічною лампою освічують усе окруження... заставляють нас бачити світ і людей їх очима». Саме цим і пояснює І. Франко «брак довгих описів» у творах Коцюбинського, ту «непереможну хвилю ліризму, що розлита в них», той «наклін до ритмічності і музикаль­ності як елементарних об'явів зворушень душі».

У 1903 році М. Коцюбинський розіслав українським письменникам лист-звернення, в якому закликав їх до розширення поля обсервації, вірного малюнку різних теорій життя усіх, а не одної якої верстви суспільності», до розробки тем філософських, соціальних, психологічних, історичних.

Вірний своїм ідеалам,письменник розширює темп і огляд, удосконалює їх художню розробку. В оповідан­ні «Лялечка» (1901) ще раз критику ліберально-народницьку інтелігенцію за непридатність до справжньої роботи на користь народу. Вчителька земської школи Раїса Левицька не пішла далі рожевих мрій про працю «для народу». Життєва дорога привела її до згоди з попом, до підтримки релігії і самодержавства. Оповідання «Поєди­нок» (1902)—це сатира на українське міщанство. «Цвіт яблуні» (1902) —психологічний етюд про переживання митця, у якого вмирає дитина.

 В новелі «У грішний світ» (1904) викрито антинарод­ну суть релігії.

Михайло Коцюбинський шукає в житті справжнього героя, здатного повести трудящі маси на боротьбу з екс­плуататорами. Революційн настрої письменника відбили­ся у оповіданні «Дорогою ціною» (1901). Тема цього твору (втеча кріпаків від пана і шукання волі за Дунаєм) не нова, але розроблена по-новому, оригінально. Образами втікачів Соломії і Остапа автор підкреслював вільнолюбну вдачу кріпаків, які мріяли вирватися з неволі. Характер Соломії — вірного товариша, сміливої і самовідданої жін­ки, що попередницею Гафійки, розкривається у най­складніших ситуаціях.

На велике виховне значення цього образу вказували сучасники М. Коцюбинського. Зокрема, відома українська письменниця і громадська діячка демократичного напрям­ку Н. Кобринська писала йому у 1902 році: «Ваша Соло­мія то джерело під час спеки... то завдаток типу жінок, що уміють боронити себе».

Нового, справжнього героя, який «знає, куди йти, де правди шукати», М. Коцюбинський знайшов у першій ро­сійській революції. Це Марко Гуща з повісті « Fata morgan » (1902—1910 рр.) — свідомий робітник-соціаліст, що має досвід революційної роботи, брав участь у страйках, сидів в тюрмі. Підтримуючи тісні зв'язки з революційним підпіллям, він згуртовує навколо себе передову бідняцьку молодь і залучає її до революційно боротьби (Гафійка, Прокіп Кандзюба). До нього прислухаються і старші без­земельн та малоземельні селяни, бо в його словах і вчин­ках відчувають велику правду.

В тому і велич М. Коцюбинського, що він одразу по­мітив у житті і зобразив у художньому творі нове яви­ще — позитивного героя ново епохи, людину дії, революціонера-борця, якого ігнорувала народницька література.

Страницы: 1, 2