Реферат: Шпаргалка по политологии (на укр. языке)
11. Еволюція соціально-політичних утопій (Т.Мор, Т.Кампанела, А.Сен-Сімон, Ш Фур’є, Р.Оуен, К.Маркс, В Ленін ).
12. Основні течії та школи західної політології.
13. Сучасні футурологічні концепції (З.Бзежінський, Д.Нейсбіт, С.Хантігтон,Ф.Фукуяма).
Футурологія розробляє і застосовує різноманітні методи і принципи аналізу існуючих соціально-історичних тенденцій і вірогідних наслідків їх реалізації з метою передбачення і прогнозування подій, перетворень, катаклізмів, змін здатних радикально вплинути на умови життя людини і на стабільність існуючих суспільних форм; моделювання певного образу майбутнього - як альтернативи теперішньому. Футурологія спирається на весь спектр природничо-наукового й гуманітарного знання. Термін футурологія запропонував у 1943 році німецький соціолог Флехтрейм. У 60-ті цей термін поширився у значенні історії майбутнього і науки про майбутнє. У цей же час у працях «Комісії 2000 року», в доповідях Римського клубу футурологія оформляється як спеціальний науковий напрям. Футурологічним прогнозам 60-70 - х властиве глибоке усвідомлення катастрофічності сучасної цивілізації. Наприкінці 70-х - 80 - х футурологія зосереджує увагу переважно на екологічних проблемах; розробляються концепції постіндустріального і інформаційного суспільства. У 1990 р Фукуяма висловив ідею кінця історії - як прийдешнього історичного затишшя внаслідок переваги ліберальної демократії на геополітичному просторі планети. 1994 р С. Хантінгтон передбачив «реванш Бога»: після руйнування двополюсного світу на людство чекає загострення суперечностей на релігійному грунті.
14. Політичні концепції М.Вебера, М.Дюверже, Г.Алмонда.
Вебер висловив погляди на політику, як прагнення до участі у владі чи здійснення впливу на її поділ, а також на державу як на спосіб панування людей над людьми, що спирається на легітимне насилля. Вчений висунув три типи легального панування: раціонально-легальний (правова держава); традиційний (заснований на традиційно-існуючих порядках і системі влади); харизматичний. Вебер значну увагу приділив бюрократії. Аналіз теорії раціональної бюрократії Вебера дає можливість виділити три найважливіші моменти: аналіз бюрократії як технічно досконалого апарату здійснення влади; критику бюрократії; аналіз бюрократії як відображення класової структури. З метою запобігання тиранії бюрократії Вебер запропонував теорію, згідно з якою харизматичний лідер, вибраний шляхом прямого голосування всього народу має доповнити недостатньо легітимну силу парламентської демократії. Одночасно Вебер аналізував форми демократії без вождя, які дозволили б звести до мінімуму панування людини над людиною.
15. Геополітичні концепції Ф.Ратцеля, К.Хаухофера, А.Мехена, Н.Спайкмена, Р.Челлена та ін.
16. Політична думка мислителів КР
За часів Київської Русі українська політична думка розвивалась у різноманітних виявах інтелектуальної, духовно-естетичної діяльності (в художній літературі, історичних творах і т. д.) це пояснює ться слабкою диференціацією інтелектуальної діяльності. Тому політичні ідеї вперше були сформовані у творах державних діячі, церковних ієрархів, літописців, стосувалися питань виникнення української державності, її суспільно-політичного устрою, відносин влади і церкви, влади та особистості, місця Русі серед інших народів та держав світу. Найбільш відомі серед цих творів «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона; «Руська Правда» Ярослава Мудрого;»Повість минулих літ»; «Поученіє дітям» Володимира Мономаха; «Слово о полку Ігоревім». У цих творах були порушені такі політичні проблеми: забезпечення незалежності та єдності Русі; утвердження рівноправного статусу Русі серед інших країн світу; закріплення норм права і християнської моралі в суспільних відносинах; дотримання присяги і норм права князями; верховенство світської влади над церковною; обгрунтування відповідальності влади перед народом; засудження князівських міжусобиць, народних заворушень, що дестабілізували обстановку в країні.
17. Політичні погляди мислителів другої половини ХІХ - першої чверті ХХ ст. (М.Костомаров, М.Драгоманов, М.Грушевський, В.Винниченко, В.Липинський).
Костомаров - засновник Кирило-Мефодіївського товариства. Прихильник самостійної, безкласової української нації. Політичну теорію створював під впливом німецької класичної філософії, французьких мислителів. Ідеал Костомарова - федеративна демократична слов’янська республіка, де будуть втілені ранньохристиянські ідеї повної соціальної справедливості, свободи, рівності і братерства, скасовано кріпацтво, станові відміності, де правителі на засадах християнської моралі будуть неухильно дбати про освіту та добробут народу. Федеративна держава мала управлятись обраним на чотири роки президентом і конгресом, утримувати невелике спільне військо, впровадити однакову грошову систему, здійснювати загальне керівництво зовнішніми відносинами. За вченням Драгоманова громадянське суспільство еволюціонує від первісного роду і племені завдяки розуму сім’ї, матеріальному виробництву, класовій боротьбі і природнім шляхом досягає політично форми общини. Держава нав’язується людській громаді зверху як зовнішнє, штучне неприроднє утворення, а її різновиди пояснюються природніми факторами. Головна ідея конституційного проекту, розробленого Драгомановим - перетворення Російської імперії на децентралізовану федерацію, де з українців створюється громада «Вільна спілка», що ставитьза мету політичне, економічне і культурне звільнення не лише українського народу, а й інших національностей. Головним завданням вільної спілки є забезпечення прав і свобод громадян. Драгоманов вважав самоуправління основою основ руху до повної справедливості, до соціалізму. З 1890 р Драгоманов став ідейним натхненником першої української партії- Русько-української радикальної партії. Багато з ідей Драгоманова втілювалися в діяльності Центральної ради. Винниченко вважав, що головним є цілковите радикальне знищення всякого національного і політичного поневолення, самостійність України і демократія. Він пропонував заборонити найману працю, поряд зприватноюм власністю повинна бути й колективна. Винниченко в автобіографічних розповідях самокритачно повертається до років національної революції, і головне виклав свої думки з приводу засобів і методів боротьби за незалежність України в майбутньому. Винниченко вважав, що слід припинити суперечки в емігрантських колах, зосередити увагу на боротьбі за визволення України від сталінської диктатури. Грушевському належить значний внесок у політичну теорію. Він доводив, що політичні процеси протікають під впливом не лише економічних чинників, а й психологічних, особистічних, культурних факторів. Багато в чому конституційні ідеї Грушевського виходять з постулатів Драгоманова, кирило-мофодіївців, але значно їх збагачуючи з урахуванням нових досягнень вітчизняної російської і світової конституційної думки. Головні ідеї вченого: децентралізація держави, з наданням широкої автономії; парламентське правління без застосування прямих виборів до законодавчого органу; поділ влади; чітке визначення державного характеру національних окраїн, їх територій, прав і свобод людини. Липинський у своїх працях сформулював політичну доктрину української монархічної державності, суть якої в наступному: 1) спадкова монархія на чолі з гетьманом; 2) республіканська парламентська демократія є непридатною для України 3) концепція аристократії, яка грунтується на принципі територіального патріотизму, який є важливішим за національний чинник; 4) концепція хлібороба-власника займає одне з центральних місць у доктрині Липинського, хліборобство мало формувати союз з армією, що мало сприяти союз зі східнослов’нськими народами.
18. Політичні концепції украйнського націоналізму (Д,донцов, М.Сціборський).
Донцов закликав до періорієнтації українства на Захід, оскільки бачив політичну несумісність українських і російських національних традицій, національних звичаїв, способу життя. Спираючись на постулати географічного детермінізму, стверджував, що росіянам притаманні абсолютизм, правовий нігілізм, що значною мірою відрізнявся від українських національних традицій. Донцов намагався ідеологічно обгрунтувати українську самостійницьку політику: зовнішню (незалежність від Росії) і внутрішню (виховання на засадах західної культури). Донцов сформував основні принципи українського націоналізму: вольовий принцип; постійне прагнення боротьби за незалежність: романтизм, непримиренність, фанатизм, аморальність у національній боротьбі; синтез національного та інтернаціонального; необхідність виховання власної еліти; орієнтація на примус у боротьбі за незалежність. Донцов відстоював принципи Макіавеллі - мета виправдовує засоби.
19. Основні етапи історії української державності ХХ ст.
20. Становлення і розвиток політичної думки в Закарпатті (М.Балудянський, О.Духнович, А.Волошин).
21. Політика як соціальне явище.
Політика - організаційна, регулятивна й контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля ствердження власних запитів і потреб. Політичне життя тісно пов’язане з різними формами політичної діяльності. Політична діяльність - це індивідуальна чи колективан, спонтана чи організована діяльність соціальних суб’єктів, яка прямо чи опосередкована випливає з інтересів великих соціальних груп і цінностей, що їх вони поділяють. Умовою і формою політичної діяльності є політичні відносини. Політичні відносини - це реальні практичні стосунки, взаємозв’язки соціальних суб’єктів, у яких відбиваються їхні інтереси і здійснюється політична діяльність - співробітництво чи боротьба, вибори, референдуми, війни. Політичне життя будь-якого суспільства характеризується багатоманітністю політичних процесів, у яких розкривається спрямованість політичної діяльності соціальних суб’єктів. У політичному процесі вирізняють суб’єктивний та об’єктивний аспекти. суб’єктивний становлять ідеологія, політична програма, система цінностей і норм. Учасниками політичного процесу є поліцтичні сили, партії та рухи. Політичні конфлікти і кризи займають особливе місце політичному житті. невід’ємним компонентом, нормою демократичного суспільства є політична опозиція. Опозиція буває конструктивною і деструктивною.
22. Політика і особа.
Політична діяльність індивідів може здійснюватися як політична участь і як політичне функціонування. Політична учаксть - це здійснення або підтримка певних акцій з метою висловлення інтересів, позицій, вимог, настроїв, що панують у масах, формування їх у конкретні вимоги; здійснення тиску на органи влади, аби домогтися їх виконання, заявити свій протест чи підтримати певні рішення та дії. Політичне функціонуванням - забезпечення участі політичних інститутів в управлінні спільними справами. Людина в політиці може брати таку участь: 1) реакція на імпульси, що виходять з політичної системи, епізодична участь у політиці; 2) діяльність, пов’язана з делегуванням повноважень: участь у виборах, референдумах; 3) участь у діяльності політичних і громадських організацій; 4) виконання політичних функцій у рамках державних інституцій; 5) професійна, керівна політико-ідеологічна діяльність; 6)участь у позаінституціональних політичних рухах і акціях, спрямованих на докорінну перебудову існуючої політичної системи. Розрізняють такі рівні участі в політиці: - рядовий член суспільства, громадянин, який є членом громадянської організації, громадянин, який є членом політичної партії, професійний політик.
23. Соціально-етнічні спільності й етнополітика.
До соціально-етнічних спільностей відносять народ, націю, етнос. Народ - це біологічна єдність, група, поєднана кровними, біологічними зв’язками: з сім’ї виросла родина, з родини - рід, рід перетворився на плем’я, плем’я - на народ. Етнос - це стійка сукупність людей, яка належить до певного народу, проживає на території чи в складі іншого народу, проживає на території чи в чкладі іншого народу і зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особливості. Нація - політично, організованізований народ. Етнонаціональні відносини - це відносини між суб’єктами національно-етнічного розвитку - націями, народностями, національними групами та їхніми державними утвореннями. Ці відносини бувають: рівноправні, відносини панування і підлеглості, прагнення до знищення інших суб’єктів. Головними в етнонаціональних відносинах є питання: про рівноправність і підлеглість; про нерівність економічного і культурного розвитку; про міжнаціональну воррожнечу. Національна політика - це науково обгрунтована система заходів, спрямована на реалізацію національних інтересів, розв’язання суперечностей у сфері етнонаціональнизх відносин. Національні відносини в сучасному світі підпорядковані діїї двох взаємозалежних тенденцій: з одного боку, формування й розвитку націй, їхньої боротьби за рівноправність і самостійність, за створення держав, з іншого боку - на основі об’єктивного процесу інтернаціоналізації всіх аспектів суспільного життя відбувається злам національних кордонів, посилення зв’язків і взаємного співробітництва, інтеграційних процесів.
24. Політична система суспільства.
Політична ситема суспільства - інтегрована сукупність політичної влади, суб’єктів, відносин, політичних організацій і політичної культури суспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок і яка має певну соціально-політичну орієнтацію. Головним елементом політичної системи суспільства є політична влада - здатність, аправо і можливість політичних суб’єктів приймати рішення, здійснення вирішального пливу на діяльність і майбутнє окремих людей і їх обмєднань. Форми реалізації влади: панування і координація, керівництво і організація, управління і контроль - від консенсусу до насильства, від демократії до тоталітаризму. суб’єкти реазізації влади: індивіди, соціальні спільності, організації, держави. Найбільш динамічним елементом політичної системи суспільства є притаманні їй політичні відносини. Зміст політичних відносигн визначаються значною кількістю суб’єктивних і об’єктивних чинників, їх структуру складають горизонтальні і вертикальні складові, а також політичні принципи і процедури. Політична організація суспільства - система інститутів, в межах яких відбувається його політичне життя. Центральним елементом політичної організації є держава. Володіючи владою, вона організує політичне, економічне, соціальне і духовне життя країни, встановлює статус політичних інститутів політичної системи суспільства, захищає інтереси суспільства на міжнародній арені. Вагомими елементами політичних організацій є політичні партії, суспільні організації, ЗМІ. Функції політичної системи супільства: обгрунтоване визначення мети, завдань, шляхів розвитку суспільства і розробка конкретних програм його діяльності; нормотворчість - формування юридичних, моральних та ін норм людського співіснування; організація діяльності суспільства для виконання цілей і завдань розвитку; визначення і розподіл матеріальних і духовних цінностей; гармонізація інтересів держави, суспільства, індивіда;; духовно-ідеологічний вплив на політичну свідомість; ствердження і зміцнення політичного режиму; забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки суспільства. Типи політичних систем: консенсусні - інтегративні - общинні; відкриті - закриті; інструментальні - ідеологічні; традиційні - змішані; сучасні; демократичні - тоталітарні - авторитарні; формаційні (рабовласницькі-феодальні-капіталістичні-соціалістичні-перехідні).
25. Політичні режими і їх основні ознаки.
Політичний режим - сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану політичної культури. Будь-який політичний режим насамперед визначається вживаними процедурами та способами організації установ влади і здійснення владних функцій, стилем прийняття рішень, відносинами між державою і громадянами. Сучасна політологія розрізняє такі типи політичних режимів: демократичний, авторитарний, тоталітарний. Його різновидами можуть бути фашистський, теократичний, ліберально-демократичний, анархістський та ін. Ознаками виділення політичних режимів у самостіну одиницю класифікації є: спосіб формування органів влади, співвідношення гілок влади, становище і роль громадянських організацій та партій, зміст і співвідношення забороненої політичної діяльності, рівень економічно-господарського розвитку, політична стабільність суспільства, порядок функціонування правоохоронних та каральних органів, історичні культурні традиції та звичаї народу. Демократія - політичні режими, характерною особливістю якого є децентралізація, розсередження влади між громадянами, надання їм можливочті рівномірного впливу на функціонування державних органів. Це форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправнорсті його членів, періодичної виборності органів управління і прийняття рішень у відповідності з волею більшості. До спільних рис демократичних режимів відносяться: визнання народу джерелом влади, рівноправність громадян, виборність законодавчих органів влади, пріоритет права людини над правами держави. Тоталітаризм - режим всеохоплюючого репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного контролю за діяльністю окремих громадян, їх організацій. У ньому поширена практика надмірного одержавленого суспільного життя. Риси такого режиму: цілковита відчудженість громадян від власності, розвиток органів ідеологічного і фізичного приниження особистості, відсутність відкритих виборів, ліквідація прав особистості. Варіанти тоталітаризму - деспотизм і диктатура. Авторитаризм - режим, який характеризується значнии зосередженням влади в руках однієї особистості, звуженням політичних прав і свобод громадян, їх суспільно-політичних організацій, строгою регламентацією їхньої активності, різким скороченням прерогатив та повноважень демократичних інституцій. Це режим жорсткого примушування до дотримування законів. Такий режим допускає існування деяких фрагментів демократії (парламентські вибори). Проте його ознаками є щодення загроза репресій, свавілля, використання армії, каральних органів.
