Курсовая работа: Несанкціоноване втручання в роботу комп'ютерів
Курсовая работа: Несанкціоноване втручання в роботу комп'ютерів
Міністерство
науки і освіти України
Київський національний університет внутрішніх справ
Курсова робота
З дисципліни: «Кримінальне право України»
Варіант 10
Виконала: студенка 4-го КА-курсу,
1 гр, заочної ф.н.,
Бондар Д.Г.
Київ 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 2. Кримінально-правова характеристика несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку
Розділ 3. Приклади зі слідчої та судової практики
ЗАДАЧІ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Актуальність теми дослідження. Інформаційний розвиток суспільства та запровадження на державному рівні в Україні використання мережі Internet та інших комп’ютерних систем в усіх сферах суспільного життя, поряд із позитивними здобутками, супроводжується і негативними явищами. Особливу занепокоєність викликає збільшення кількості злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), комп’ютерних систем та мереж, як в світі, так і в Україні, оскільки такі злочини не лише гальмують позитивні тенденції розвитку, а й завдають шкоди суспільству, державі, суб’єктам інформаційних відносин в усіх сферах господарювання та окремим громадянам.
Велику небезпеку являє собою поява нових форм злочинної діяльності, пов’язаних з використанням високих технологій, які раніше не були відомі. З такими проявами поки що досить складно вести ефективну боротьбу як з точки зору кримінального переслідування, так і застосування організаційно-управлінських і кримінологічних заходів з метою їх попередження. До таких злочинних посягань слід віднести умисне втручання в роботу автоматизованих систем, що призвело до перекручення чи знищення комп’ютерної інформації або носіїв інформації, чи розповсюдження програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в автоматизовані системи і здатних спричинити перекручення або знищення інформації чи то носіїв інформації, кримінальна відповідальність за які в Україні була встановлена Законом України “Про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України” від 20 жовтня 1994 р., яким КК України 1960 р. було доповнено статтею 1981 “Порушення роботи автоматизованих систем”. Чинний КК України також передбачив відповідальність за вчинення таких суспільно-небезпечних діянь у статті 361 “Незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж”, в ч. 1 якої передбачена відповідальність за “незаконне втручання в роботу автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп’ютерних мереж, що призвело до перекручення чи знищення комп’ютерної інформації або носіїв такої інформації, а також розповсюдження комп’ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ці машини, системи чи комп’ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп’ютерної інформації чи носіїв такої інформації”.
Попри зростаючу кількість наукових досліджень злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), їх систем та комп’ютерних мереж, вказані кримінально карані діяння залишилися недостатньо вивченими на рівні взаємопов’язаного й поглибленого аналізу всіх ознак та елементів складу злочину, передбаченого ст. 361 КК України. До останнього часу питання кримінально-правової характеристики названих злочинів розглядалися здебільшого на рівні окремих розділів підручників з Особливої частини кримінального права та коментарів КК України. Протягом останнього часу М.В. Карчевським було захищене дисертаційне дослідження з вказаної проблематики, а також захищене дисертаційне дослідження Д.С.Азаровим, присвячене характеристиці Розділу ХVI КК України в цілому. Наявність таких досліджень, а також неоднозначність підходів їх авторів до вирішення основних проблемних питань свідчить про значну увагу науковців щодо проблем кримінально-правової характеристики злочину, передбаченого ст. 361 КК України. До того ж неможливо не враховувати відсутність відповідних статистичних даних щодо порушення та розгляду кримінальних справ за ознаками злочину, передбаченого ст. 361 КК України, що свідчить, очевидно, про високий ступінь латентності вказаних діянь, на що звертається увага дослідниками питань боротьби з такими злочинами.
Проте факт незначної кількості порушення та розглянутих судами кримінальних справ даної категорії ні в якому разі не може служити підставою для неуважного ставлення до них, у тому числі на рівні наукових досліджень, особливо з урахуванням їх високої латентності.
Необхідно зазначити, що теоретичною базою послужили фундаментальні наукові положення загальної теорії кримінального права, а також праці як вітчизняних фахівців із проблеми дослідження злочинів в сфері використання електронно-обчислювальних машин, їх систем та комп’ютерних мереж, так і науковців колишнього СРСР, Російської Федерації та США, зокрема П.П. Андрушка, Ю.М. Батуріна, П.Д. Біленчука, М.С. Вертузаєва, В.Б. Вєхова, О.Г. Волеводза, В.Д. Гавловського, В.О. Голубєва, В.Г. Гончаренка, М.В. Гуцалюка, А.М. Жодзишського, Р.А. Калюжного, Ч. Кауфмана, О.І. Котляревського, В.В. Кузнєцова, В.Г. Лукашевича, В.М. Машукова, А.А. Музики, П.М. Пака, М.І. Панова, Р. Перлман, А.М. Ришелюка, Б.В. Романюка, М. Спесінера, О.П. Снігерьова, В.П. Хорста, О.М. Юрченка та багатьох інших.
Для розробки теми курсової роботи та вирішення поставлених завдань також широко використовувалися наукові роботи з загальної теорії держави і права, конституційного, кримінально-процесуального, цивільного та інших галузей права, а також з інформатики.
Актуальність боротьби з вказаними злочинами, неоднозначність підходів та висновків наукових досліджень щодо змісту ознак складу злочину, передбаченого ст. 361 КК України, та необхідність створення відповідної світовим вимогам належної вітчизняної правової бази в цій області й обумовили вибір теми цього дослідження.
Основна мета роботи полягає у комплексному аналізі об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 361 КК України, формулюванні пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства та рекомендацій з питань правильної кваліфікації досліджуваного складу злочину, відмежування його від суміжних складів та кваліфікації його за сукупністю з іншими злочинами.
Відповідно до поставленої мети вирішуються такі основні завдання:
· визначення та узагальнення чинників, що обумовлюють кримінальну відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж;
· обґрунтування необхідності виокремлення юридичних складів злочинів, які визначені в диспозиції ст. 361 КК України як альтернативні діяння об’єктивної сторони передбаченого нею складу злочину;
· з’ясування сутності та змісту об’єктивних та суб’єктивних ознак складів таких злочинів;
· дослідження і характеристика особливостей видів кваліфікованого складу таких злочинів; визначення критеріїв відмежування несанкціонованого доступу до комп’ютерної інформації та умисного
· розповсюдження шкідливих комп’ютерних програм від суміжних складів злочинів; визначення особливостей кваліфікації вказаних діянь у сукупності з іншими злочинами;
· формулювання на підставі проведеного аналізу пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства, яким регламентується відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж.
Об’єктом дослідження є проблеми кримінальної відповідальності за злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), їх систем та комп’ютерних мереж.
Предметом дослідження є норми кримінального законодавства, що передбачають відповідальність за злочини в сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж.
Методи дослідження, які використовувалися в процесі здійснення дослідження: діалектичний метод, системно-структурний та функціональний методи, історико-правовий метод, порівняльно-правовий і догматичний методи.
Розділ 1. Проблема злочинів несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів) , автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку
На сучасному етапі розвитку суспільство стає все більше залежним від роботи комп’ютерних систем для автоматичної обробки інформації. Це стосується різних сфер діяльності людини. Усі найважливіші функції, так чи інакше, здійснюються з використанням комп’ютерів, автоматизованих систем (далі — АС) та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.
Завдяки удосконаленню комп’ютерних систем з’являються нові можливості для вчинення невідомих раніше правопорушень, а також традиційних злочинів новими засобами. Останнім часом в Україні наявна стійка тенденція до збільшення кількості злочинів, учинених у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів; далі — ЕОМ), АС та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку (комп’ютерних злочинів) [22, с.45].
Комп’ютерна злочинність — це особливий вид злочинів, пов’язаних із незаконним використанням сучасних інформаційних технологій і засобів комп’ютерної техніки. В їх основі можуть бути політичні, хуліганські, корисливі й інші мотиви. Це зумовлює необхідність розвитку й удосконалення правових засобів регулювання суспільних відносин у сфері інформаційної діяльності.
Інформаційні відносини, тобто відносини, що виникають при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації, регулюються положеннями Конституції України, законами від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ «Про інформацію», вiд 25 червня 1993 р. № 3322-XII «Про науково-технічну інформацію», від 18 листопада 2003 р. № 1280-ІV «Про телекомунікації», від 5 липня 1994 р. № 80/94-ВР «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (в редакції Закону від 31 травня 2005 р. № 2594-ІV), а також низкою підзаконних актів, зокрема Положенням про технічний захист інформації в Україні (затверджене Указом Президента України від 27 вересня 1999 р. № 1229/99) та ін.
Згідно з чинним законодавством України кримінальну відповідальність за злочини у сфері використання ЕОМ, АС та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку передбачено у розд. XVI Кримінального кодексу України (далі — КК).
За даними Державної судової адміністрації України (далі — ДСА), на розгляді в місцевих та апеляційних судах у 2009 р. перебувало 156 (138) 1 кримінальних справ про злочини, відповідальність за які передбачено статтями 361-3631 КК; це на 13 % більше, ніж у 2008 р. Усього за 2009 р. було розглянуто 112 (114) справ, що на 1,8% менше, із них з постановленням вироку — 60 (65) справ, або 53,6% (57%) від кількості розглянутих.
Відповідно до вироків, що набрали законної сили, у 2009 р. було засуджено за статтями 361-3631 КК 57 (60) осіб, що на 5% менше, ніж у 2008 р. Із них за ст. 361 КК — 43 особи, або 75,4% від кількості осіб, засуджених за ці злочини; за ст. 3611 КК — три особи, або 5,3%; за ст. 3612 КК — чотири особи, або 7%; за ст. 362 КК — сім осіб, або 12,3 %. У 2008 р. дані щодо засуджених за статтями 361-3631 КК у статистичних звітах ДСА постатейно не виділялися.
Найчастіше злочини, відповідальність за які передбачена у статтях 361—3631 КК, вчиняли особи у віці: від 30 до 50 років — 23 особи (20), або 40,4% (33,3%) від кількості осіб, засуджених за ці злочини; від 18 до 25 років — 18 осіб (31), або 31,6% (51,7%); від 25 до 30 років — 11 осіб (7), або 19,3 % (11,7%); від 50 до 65 років — п’ять осіб (2), або 8,8% (3,3%) [17].
До позбавлення волі засуджено всього дві особи (5), або 3,5% (8,3%) від кількості осіб, засуджених за ці злочини. Із них одну особу засуджено за ч. 2 ст. 361 КК та одну особу — за ч. 1 ст. 3612 КК.
Штраф застосовано до 16 (13) осіб, або 28,1 % (21,7 %) від кількості засуджених за ці злочини, що на 23,1 % більше, ніж у 2008 р., у тому числі за ст. 361 КК — до 13 осіб, за ст. 3611 КК — до однієї особи, за ст. 3612 КК — до однієї особи; за ст. 362 КК також застосовано штраф до однієї особи. За ст. 361 КК засуджено одну особу, до якої застосовано інші види покарання.
Звільнено від покарання з випробуванням 38 (37) осіб, або 66,7 % (61,7 %) від кількості засуджених за ці злочини, що на 2,7 % більше, ніж у 2008 р.
Кількість осіб, щодо яких справи за статтями 361—3631 КК закрито, становить 35 (35), тобто така ж, як 2008 р. Кількість осіб, справи щодо яких закрито у зв’язку: з дійовим каяттям — 8 (6) осіб; з примиренням винного з потерпілим (за ст. 361 КК) — одна особа; зі зміною обстановки — 11 (9) осіб; з передачею особи на поруки — вісім осіб (3); з амністією — сім (15) осіб, або 20% (42,9%).
Родовим об’єктом злочинів Розділу XVI КК “Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж”, окремими науковцями визнаються суспільні відносини у сфері безпеки комп’ютерної інформації і нормального функціонування електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), їх систем та комп’ютерних мереж.
При цьому, конкретизуючи родовий об’єкт злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, їх систем та комп’ютерних мереж, вважаємо за необхідне включити до визначення родового об’єкту Розділу XVI КК посилання на носії комп’ютерної інформації, на яких вона зосереджується.
Тому, родовим об’єктом злочинів, відповідальність за які передбачена ст.ст. 361-363 КК, доцільно вважати суспільні відносини в сфері створення умов безперебійної та стабільної роботи електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), їх систем і комп’ютерних мереж та забезпечення безпеки і цілісності комп’ютерної інформації та носіїв такої інформації.
Слід зауважити, що визначення безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого статтею 361 КК, в опублікованих роботах на сьогодні фактично не дається. На нашу думку, складнощі з визначенням безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 361 КК, виникають, насамперед, через те, що в даній нормі містяться два логічно самостійні склади злочинів: “Несанкціонований доступ до комп’ютерної інформації ” та “Умисне розповсюдження шкідливих комп’ютерних програм” [23, с.355].
Отже, щодо питання безпосереднього об’єкта досліджуваного злочину зазначимо, що, на нашу думку, доцільно відокремлювати злочинні діяння, передбачені в ст. 361 КК, і, відповідно, визначати їх безпосередні об’єкти наступним чином:
- безпосереднім об’єктом “Несанкціонованого доступу до ЕОМ, їх систем та комп’ютерних мереж, комп’ютерної інформації та (або) носіїв такої інформації” є права власника (користувача) на виключний доступ до комп’ютерних систем, який забезпечує недоторканість та цілісність належної йому комп’ютерної інформації;
- безпосереднім об’єктом злочину “Умисне розповсюдження шкідливих комп’ютерних програм” є права власника (користувача) на безпеку програмного та технічного забезпечення комп’ютерних систем, яке забезпечує цілісність комп’ютерної інформації, її носіїв та належну роботу комп’ютерних систем.
Очевидно, що таке формулювання стосується особливостей правового захисту складових права власності: володіння, користування та розпорядження. Захист права власності в Україні гарантується ст. 41 Конституції України. Як вказано в законі України “Про інформацію”, інформація в Україні є об’єктом права власності громадян, юридичних осіб та держави. Інформація може бути об’єктом права власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження, як складових права власності.
Отже, ми вважаємо, що:
1. Безпосереднім об’єктом юридичного складу злочину “Несанкціонований доступ до комп’ютерної інформації” є право володіння та розпорядження комп’ютерною інформацією.
2. Безпосереднім об’єктом злочину “Умисне розповсюдження шкідливих комп’ютерних програм” є права власника (користувача) на безпеку користування технічним та програмним забезпеченням а також комп’ютерною інформацією.
Предметом злочину в класичній теорії кримінального права визнаються речі матеріального світу, діючи на які особа посягає на цінності (блага), що належать суб’єктам суспільних відносин.
