Курсовая работа: Десятинна церква – минуле, сьогодення і можливе майбутнє
Одразу після цього на шпальтах газет, у радіо та телеефірі розгорнулася бурхлива дискусія про доцільність такої відбудови.
Пізніше це розпорядження Президента було скасоване - у вересні 2004 року Леонід Кучма видав указ про впорядкування території та будівництво пам’ятної каплички церкви Богородиц (Десятинної). [ 36]
Після перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка питання відбудови Десятинної церкви знову стало актуальним.
З лютого 2005 року тодішній київський мер Олександр Омельченко повідомив, що доручив почати роботи по проектуванню і будівництву Десятинної церкви. Основою проекту мав стати варіант реконструкції архітектора Логвина (1910 – 2001 рр.). Але, як пояснив Олександр Омельченко, відбудовувати церкву повністю за древніми описами не будуть. Директор Інституту «Укрпроектреставрація» Анатолій Антонюк пояснив журналістам, що будівельники планують використати лише мотиви візантійсько архітектури. [37]
8.1. Аргументи «проти»
Невдовзі після підписання указу Президента про відродження Десятинної академік НАНУ Петро Толочко в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» заявив про своє категорично негативне ставлення до відбудови церкви. Академік сказав, що «глибоко переконаний у тому, що займатися ще й Десятинною церквою немає н сенсу, ні можливостей. (…) Змінилася вся містобудівельна ситуація. Прорізана вулиця Володимирська, якої в давнину не було. В наші дні південно-східний кут споруди нависав би над територією Національного музею історії України. Будуючи церкву, довелося б знімати гранітну огорожу зі сходами, що досить складно. До того ж, будівельний майданчик відрізав би музей від зовнішнього світу». [38]
Науковці столиц два роки тому оприлюднили звернення до громадськості, у якому застерігали, що зведення на Старокиївській горі великого архітектурного об’єкта , в основ якого буде не одна сотня паль, не відповідатиме сучасній містобудівній та геологічній ситуації, дисонуватиме з Андріївською церквою та призведе до загибелі найстарішого дерева Києва – липи.
Старший науковий співробітник Інституту теорії та історії архітектури та містобудування Наталія Логвин намалювала яскраву картину ймовірної відбудови: «Будівництво проводитиметься на палях. Викопають котлован, і ті підмурівки, які ще залишилися, викинуть, як викинули свого часу підмурівки Михайлівського Золотоверхого собору та Успенського собору. Хто б там що не говорив про те, що збереглися давні рештки, це неправда. Ніяких давніх решток на цих двох пам’ятках не лишилося». [39]
Заступник голови Державної служби охорони культурної спадщини Міністерства культури України Євникія Ліньова наголошує, що за українським та міжнародним законодавством саме давні фундаменти, а не новотвори, споруджені на них, вважаються пам’ятками старовини. [40]
Приводом для вищевказаного звернення стала справжня сенсація - археологи відмовилися від коштів, запропонованих урядом на археологічні дослідження фундаментів Десятинної.
Як повідомив громадськості заступник директора Інституту археології НАНУ доктор історичних наук Гліб Івакін, сім мільйонів гривень виділені не на археологічн дослідження. На археологію пішло б лише 20 % цієї суми. Решта була призначена для так званих підготовчих робіт, наприклад, для спорудження даху, укріплення Старокиївської гори. Археологи відмовлялися розтрачати державні кошти на недоцільні, на їх думку, дослідження, зважаючи на те, що, по-перше, архітектурні роботи були б лише прикриттям для початку будівництва, а, по-друге, існують загальніші проблеми реставрації унікальних пам’яток світового значення. До речі, всього на відбудову Десятинної планувалося виділити 90 мільйонів гривень. [41]
Втім, археологічні роботи все ж почалися і тривають.
На думку письменника А. Макарова, автора відомої книги «Малая энциклопедия киевской старины», відновлення Десятинної церкви стане повторенням помилки архітектора А. Стасова, чий варіант будови протирічив не тільки розташованій поруч Андріївській церкві, а й київським архітектурним традиціям в цілому. Архітектор не мав н відповідних креслень, ні архітектурних описів, і спирався виключно на тогочасн уявлення про вигляд давньоруських храмів. [42]
Як вважа сторик-публіцист Юрій Олійник, Старокиївська гора унікальна сама по собі, оскільки містить культурний шар з пам’ятками часів неоліту, трипільсько культури, скіфського періоду, зарубинецької і черняхівських культур. Тут знаходяться залишки укріплень «града Кия», поганського могильника IX-X століть, княжих палаців, садиб міської знаті, братська могила захисників Києва. Тому будь-яке будівництво прокладання інженерних мереж приведе до реального знищення багатьох унікальних пам’яток археолог самого фундамента церкви.
До речі, у дискусії про майбутнє церкви прозвучала оригінальна ідея створити над стародавніми фундаментами лише світловий контур храму. Ще два роки тому віце-президент Академії архітектури професор Валентин Єжов запропонував киянам розроблену в Академії так звану віртуальну реставрацію церкви. Уявіть собі, що у вечірній час над древніми фундаментами, за допомогою лазерної техніки та спеціального освітлення виникають віртуальні обриси храму…
8. 2 Аргументи «за»
Прихильник відбудови архієпископ Димитрій (Рудюк) (УПЦ КП) аргументує свою позицію у книз «Мати церков Руських». Архієпископ переконаний, що автохтонна цегла і порох руїн не можуть бути історичним спадком для нащадків. [43] Невже, запиту владика Димитрій, ми мали б показувати свою славну історію іноземним туристам в фундаментах і руїнах, говорячи: «Ось подивіться панове німці, австрійці, поляки, англійці – тут був храм архангела Михаїла, а тут ось Успенський собор Печерської лаври, а ось тут Десятинна церква – перший кам’яний храм нашо могутньої держави, від якої в архітектурному плані нічого не залишилося»? Дуже часто ці аргументи звучать дуже емоційно. Наприклад, владика Димитрій наголошує, що горе тому народу, який не шанує своїх старожитностей і не відроджує своїх згарищ…
Історик-публіцист Богдан Сушинський теж підтримує ідею відродження. В одній з своїх публікацій він риторично запитує, мовляв, хто тепер хвалиться татаро-монгольськими руїнами в центрі європейської столиці? Ми ж восьме століття водимо туристів по центру столиці, колись могутньої держави, зародка всього слов’янського світу, і плачемося: оце, бачте, церковка в нас тут була…
Доктор богословських наук, доктор філософських наук, доктор мистецтвознавства Дмитро Степовик не раз у газетах і в радіопрограмах озвучував свою позицію. Професор вважає, що якби сучасні апологети автентичних руїн жили у XVII столітті, вони, напевно, розіп’яли гетьмана Івана Мазепу за те, що він «зодягнув» чимало храмів візантійсько-українського стилю у барокові шати! Нехай би Софія Київська стояла такою, якою залишили її після грабунку ординці-монголи… (Нагадаю, що після Батиєвого набігу від Софійського собору залишилася лише одна стіна з зображенням Богоматері-Оранти з піднятими до неба руками. З того часу в Києв живе легенда, що поки Матір Божа не опускає молитовно піднятих рук – доти Вкраїні – бути. Авт.)
Оглядач газети «День» Клара Ґудзик теж підтримує ідею відбудови. Вона пише, що якби людство так цінувало історичні руїни, як це роблять деякі українські вчені, всі міста містечка на землі прикрашалися б сьогодні тільки руїнами. У Варшаві не було б Старого міста, у Лондоні – собору Петра і Павла, у Санки-Петербурзі – Бурштиново кімнати. Не кажучи вже про Успенський собор, відбудований за допомогою сучасно техніки та сучасних матеріалів. [44]
Прихильники відбудови наголошують, що за несамовитим запереченням відбудови стоять не тільки турботи про збереження автентичних фундаментів. Архієпископ Дмитро (Рудюк) (УПЦ КП) переконаний, що найгучніше проти відбудови Десятинно виступають ті, хто заперечує будь-яку історичну спадковість і неперервність української історії, хто запевняє, що нічого спільного Київська Русь з Україною козацьких часів і, тим більше, з нашим сьогоденням, не має. Тому й висуваються аргументи про неможливість відтворення пам’ятки із-за відсутності фіксаційно документації і точних даних про її первинний вигляд. Але ж і Петро Могила не мав документації, але відроджував.
На аргумент про збереження історичних фундаментів прихильники відбудови відповідають так. Професор Дмитро Степовик пропонує законсервувати їх і відкрити для огляду, як це зробили у відбудованому Володимирському соборі. У новому храмі пропонується створити музей Десятинної церкви з експозицією архітектурних знахідок. А також відновити символічні гроби князя Володимира і княгині Ольги.
До речі, особливо активні протести лунають проти відновлення храму саме в самобутньому візантійсько-українському стилі (Це стиль Богородиці Пирогощі в Києві, Спаського і Борисо-Глібського собору в Чернігові, Успенського собору у Володимиро-Волинському тощо). І майже ніхто не звертає уваги на численн однотипні церковні споруди сучасної забудови в столиці, стиль яких не піддається дентифікації. [45]
8.3 Ймовірність вирішення питання без громадського обговорення
Не так давно поряд з археологічними розкопками без жодних дозволів з боку столичної влади якось дуже швидко виросла добротна приземкувата капличка на кам’яному підмурівку. Це «застовпила» місце парафія Української православної церкви Московського патріархату. ЇЇ священики і парафіяни не надто охоче відповідають на запитання про історію і можливе майбутнє Десятинної. Але заклопотаний батюшка, відмовившись назватися, все ж сказав, що їх цілком влаштує відбудова церкви у тому вигляді, в якому вона була до 1936 року. Тобто Московський патріархат, швидше за все, автентичністю стародавнього храму перейматися не буде, його цілковито влаштує Аннєнковська «ступа». Головне – надзвичайно вдале розташування храму. Адже жоден український чи іноземний турист не пройде мимо Андріївського узвозу з його сувенірним клондайком!
Власне кажучи, саме після будівництва цієї каплиці дискусія про майбутнє Десятинної стала набирати нових обрисів. Все тихіше ставиться питання «відбудовувати чи ні?», все більше (але якось кулуарно) розгортається боротьба – в чиїй юрисдикції (УПЦ КП чи УПЦ МП) відбудовувати храм? Складається враження, що чим менше це питання обговорюватиметься громадськістю – тим швидше воно буде вирішене «в закритому режимі». Ну справді – передала ж Київрада Києво-Печерській лаврі (Московський Патріархат) церкву Спаса на Берестові! І це незважаючи на численні протести громадськості і на те, що храм Спаса на Берестові будувався як усипальниця Мономаховичів і ніколи лаврі не належав…
9. Висновки
Отже, як показало дослідження історії Десятинної, ця церква відіграла велику роль у справ утвердження національно-культурних традицій українського народу і є символом древньої української державності. Вона стала зразком для будівництва древніх українських храмів, у її стінах започатковувалося літописання, проходили «дипломатичні» прийоми. Десятинна – вірогідне місце поховання князя Володимира княгині Ольги. ЇЇ культурні і духовні скарби (ікони, книги та коштовні чаш для богослужінь) були безцінними.
У час монголо-татарської навали Десятинна стала останнім оплотом киян, а після падіння – великою братською могилою.
Майбутн Десятинної церкви є невизначеним. Полеміка навколо її відбудови на шпальтах газет поки що стихла, і залишається велика загроза непублічного, «кулуарного» вирішення питання про її відбудову і конфесійну «приналежність». На жаль, вирішальне значення в цьому питанні можуть мати не аргументи науковців, а політичні впливи і симпатії у владі Києва і держави.
На мою думку, краще б над фундаментами Десятинної сяяли світлові контури, аніж розгорнулася жвава торгівля брошурками антиукраїнського спрямування в храмі сумнівно архітектурної цінності, який, до того ж, належав би церкві іншої держави…
Використана література
1. Літопис Руський. За Іпатіївським списком. Переклав Леонід Махновець. – К., 1989. – С. 67. ( всього 591+ XVI стор.)
2. Визначні пам’ятки Києва. Енциклопедичний довідник. – К., Фенікс, 2005. - С. 198.
3. Голубинський Е. История Русской Церкви. Т.1. – М., 1997. – С. -181.
4. Літопис Руський. - С. 70.
5. Димитрій Рудюк, архієпископ. Мати церков руських. – К., 2005. – С. 13. (всього 107 стор.)
6. Филарет Гумилевский, архиепископ. История Русской Церкви. – М., 2001. С. 75.
7. Визначні пам’ятки Києва. Енциклопедичний довідник. - С. 199.
8. Визначні пам’ятки Києва. Енциклопедичний довідник. - С. 199.
9. Визначні пам’ятки Києва. Енциклопедичний довідник. С. 200.
10. Юрій Олійник. Право на руїни// Дзеркало тижня, 2005. - № 15-16.
11. Никитенко Н.Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской. – К., 2004. – С. 56-58.
12. Макаров. А. Малая энциклопедия Киевской старины. – К., 2002. – С. 131-132.
13. Макаров. А. Вказана праця. – С. 145.
14. Макаров А. Вказана праця. – С. 94.
15. Літопис Руський. – С. 208.
16. Ричка В. Княгиня Ольга. – К., Видавничий Дім Альтернативи, 2004. – С. 207-211. (всього 335 стор.)
17. Літопис Руський. – С. 94.
18. Літопис Руський. - С. 246.
19. Літопис Руський. – С. 300, 302.
20. Толочко П. Русские летописи и летописцы. – СПб., 2003. – С. 28.
21. Грипась Володимир. 1240 рік: загибель Київської Русі. - Україна Incognita. – К., Факт, 2002. – C. 67-69. (всього 397 стор.)
22. Грипась Володимир. Вказана праця. – С. 66.
23. Визначні пам’ятки Києва. Енциклопедичний довідник, - С. 199.
24. Втрачений храм. Десятинна церква у Києві (996-1896рр.) // Політика і культура №17 (148) 21-24 травня 2002. – С. 46.
25. Костомаров М. Київський митрополит Петро Могила // Хроніка 2000. - №60. – К., 2004. – С. 30.
26. Димитрій Рудюк, архієпископ. Мати церков руських. – К., 2005. – С. 34.
27. Світлана Галата. Торгівля святістю // Україна молода, - 2005. - № 169, - 14 вересня. – С. 5.
28. Визначні пам’ятки Києва. Енциклопедичний довідник. – С. 199.
29. Болховітінов Євгеній, митрополит. Вибрані праці з історії Києва. – С. 28. Цитата за книгою: Димитрій Рудюк, архієпископ. Мати церков руських. – К., 2005. – С. 21.
30. Димитрій Рудюк, архієпископ. Вказана праця. – С. 63.
31. Петров М. Скрижалі пам’яті. – К., 2004. – С. 124.
32. Димитрій Рудюк, архієпископ. Вказана праця. – С. 40.
33. Захарченко М. Киев тепер и прежде. - К. 1995. - С. 210.
34. Нестуля О. Доля церковно старовини в Україні. Ч. 2. – К., 1995. – С. 179.
35. Визначні пам’ятки Києва. Енциклопедичний довідник. – С. 199.
36. Юрій Олійник. Миро чи сльози? // Дзеркало тижня, 2005. - № 7, 26 лютого. – С. 19.
37. Там само.
38. Дзеркало тижня. – 2000. - 15 червня
39. Юрій Олійник. Право на руїни. // Дзеркало тижня, 2005. - № 15-16, - 23 квітня. – С. 21.
40. Там само.
