Реферат: Місце України в глобалізаційних процесах

• міжнародну валютно-фінансову систему.

Міжнародні науково-технічні відносини найбільш концентрова­но реалізуються у формуванні світового ринку технологій, «ноу-хау», патентів і ліцензій, інжинірингових та інформаційних послуг. Відповідно до визначальних тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського зростання як факторів динамізації та якісного вдосконалення виробництва. Так, обсяг на­укової діяльності подвоюється приблизно кожні 10—15 років, а кількість науковців, за даними ЮНЕСКО, за останні 50 років зростала майже в 4 рази швидше, ніж загальна чисельність насе­лення, подвоюючись у розвинутих країнах через 7—10 років. Подвоєння кількості заявок на наукові відкриття та винаходи відбувається в середньому кожні 2,5—3 роки. Згідно з прогнозами, у ХХI столітті науково-дослідною роботою буде займатися близько 20 % працездатного населення. На цій основі посилю­ватимуться процеси інтелектуалізації виробництва і праці, зрос­татиме ефективність використання всіх ресурсів. Провідні позиції в міжнародному технологічному обміні міцно утримують США, частка яких у продажу ліцензій — майже 2/3 світового обсягу. Слідом ідуть Японія, Велика Британія, Нідерланди, Бельгія, Люк­сембург і Швеція. Останнім часом значну активність у цій сфері виявляють також Австралія, Нова Зеландія, Бразилія, Мексика, Марокко та інші країни.

За 20 років питома вага товарів, що втілюють у собі високі технології, збільшилась у міжнародній торгівлі вдвоє. Це сприяє піднесенню загального рівня світового технологічного роз­витку, розширює можливості використання технологічних ресур­сів менш розвинутими в економічному відношенні країнами. Ши­рока міжнародна кооперація в галузі науки й техніки, обмін тех­нологією, патентами та ліцензіями формують постійно діючу між­народну науково-технологічну систему.

Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної еко­номіки викристалізовується нині на основі взаємодії трьох най­головніших процесів: міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної інвестиційної діяльності й спільного під­приємництва. Найвиразніше тут проявляється роль ТНК, спіль­них підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо. Відносини у сфері міжнародного виробництва визначають зміст, динаміку і структуру господарської взаємодії в інших підсистемах світової економіки.

У процесі посилення глобалізації господарського життя орга­нічно поєднуються національні та інтернаціональні форми вироб­ництва. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво внаслідок взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням ресурсів і факторів. Найяскра­віше це проявляється в діяльності ТНК, спільних підприємств, при реалізації міжнародних інвестиційних проектів, у межах вільних економічних зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва тепер припадає від 30 до 50 % матеріального, фінан­сового й технологічного обороту світової економіки.

Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзерка­люється рух різноманітних ресурсів, що переміщуються між краї­нами, регіонами, фірмами та юридичними особами, є міжна­родний обіг, світова торгівля. Про зростаюче значення міжна­родної торгівлі в сучасному світовому економічному розвитку свідчать такі дані. У 1900 році обсяг світової торгівлі щодо світового валового національного продукту (ВНП) становив 12 %, а в середині 80-х років — уже 26 %. Співвідношення середньорічних темпів зростання світової торгівлі й світового виробництва в дру­гій половині XX ст. показане в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

            Середньорічні темпи зростання світової торгівлі й світового

 виробництва, %

Наведені цифри переконливо свідчать про випереджаюче зрос­тання міжнародної торгівлі порівняно з соціальним продуктом. Розгортаються процеси, пов'язані з поглибленням міжнародного поділу й кооперації праці, глобалізацією господарських зв'язків, посиленням взаємозалежності країн і регіонів світу.

Найважливіші тенденції в розвитку міжнародної торгівлі спри­чинені вирішальним впливом на її динаміку й структуру сучасної науково-технологічної революції, радикальних змін, що відбу­ваються в системі «наука—техніка—виробництво». Різко загост­рюється конкуренція на світових ринках товарів і послуг, поси­люються регіоналізація міжнародної торгівлі та відповідна сег­ментація єдиного світового ринку; зростає інтерналізація торгівлі, тобто відносно відокремлюється міжфірмовий товарообмін з ме­тою економії на ринкових трансакціях; дедалі виразніше проявля­ються процеси натуралізації товарообміну (бартер), особливо між державами колишнього СРСР, що загрожує відкинути ці від­носини на рівень простої форми обміну.

Обсяг світового експорту досяг у 1997 р. близько 5,5 трлн. дол. Серед найбільших експортерів — США, Німеччина, Японія, Франція, Велика Британія, частка яких становить майже половину світової торгівлі. Серед провідних країн за обсягом експорту на душу населення — Сінгапур, Гонконг, Бельгія, Швейцарія, Ні­дерланди.

Істотні зрушення стались у структурі світового товарного екс­порту. Головна і зрештою довготривала тенденція полягає в тому, що в загальному товарообороті збільшується частка готових про­мислових виробів при відповідному зменшенні питомої ваги си­ровинних товарів.

Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжнародна валютно-фінансова система, В умовах стрімкого розширення ринкових відносин за рахунок держав Цен­тральної, Південно-Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарського життя незмірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжна­родних фінансово-кредитних операцій, зростає кількість суб'єк­тів валютно-фінансових відносин, з'являються нові міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації. За оцінками, річ­ний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10—15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн. дол.

Найхарактернішими ознаками міжнародної валютно - фінансової системи є: наявність «плаваючих» валютних курсів, що функ­ціонують на основі Ямайських угод (1976 р.); диверсифікація ліквідних засобів унаслідок впровадження в обіг міжнародних спеціальних прав запозичення (СПЗ) та регіональних (євро) ва­лют, підвищення ролі в міжнародних розрахунках валют провід­них індустріальних держав (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції); функціонування розгалуженої системи міжнародних фі­нансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів у світовому масштабі; створення світової телекомуніка­ційної мережі (СВІФТ), яка об'єднує міжнародну валютно-фі­нансову систему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобального характеру.

Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою фор­мою їх функціонального застосування. Міжнародну валютну систему складають два головні грошові блоки: резервні національні валюти та наднаціональні валюти. Головна функція міжнародної валютної системи — ефективне опосередкування платежів за екс­порт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.

На основі всебічного розвитку валютно-кредитних відносин замкнуті економічні системи (як це було ще донедавна в ко­лишньому СРСР) трансформуються у відкриті, що зумовлює їхнє взаємне зближення, інтегрування в глобальній економіці.

Глобалізацією можна назвати процес зміщення у напрямі створення більш інтеґрованої та взаємозалежної світової економіки. Цей процес має дві основні складові: глобалізацію ринків і глобалізацію виробництва.

Глобалізацією ринків називається процес об'єднання історично відокремлених і відмінних між собою національних ринків в один великий ринковий простір. Часом доводиться чути, що смаки й уподобання споживачів різних націй починають змінюватися у напрямку певної глобальної норми і таким чином сприяють утворенню глобального ринку. Всесвітнє визнання таких споживчих товарів, як кредитні картки "Сiticorp", напої "Соса Соlа", джинси "Levi’s", гамбургери "МсDоnald's", часто наводять як приклади, що підтверджують наявність цієї тенденції. Продаючи стандартизовані види продукції в усьому світі, ці компанії допомагають створювати глобальний ринок. Щоб взяти участь у формуван­ні глобальних ринків і скористатися перевагами від їх глобалізації, компанія не обов'язково має дорівнювати за масштабами згаданим транснаціональним гігантам.

На сьогоднішній день більшість глобальних ринків не є ринками споживчих това­рів — у цій сфері національні смаки та уподобання часто виявляються настільки різними, що гальмують процес глобалізації. В основному глобальними є ринки това­рів промислового призначення і товарів для задоволення універсальних потреб в усь­ому світі. До цієї групи належать ринки алюмінію, нафти, пшениці, ринки товарів промислового призначення, таких, як мікропроцесори, мікросхеми комп'ютерної пам'я­ті, реактивні літаки комерційного призначення, ринки фінансових активів.

У глобальному масштабі одні й ті самі фірми часто є конкурентами на ринках різних країн. Так, конкурують між собою "Соса-Соlа" та "Рерsі", "Fоrd" і "Тоуоtа", "Воеіng" та "Аіrbus", "Nintendo" та "Segа". Як тільки одна з фірм виходить на ринок країни, куди ще не дісталися її конкуренти, останні одразу ж поспішають туди, щоб не дати їй можливості скористатися перевагами свого моно­польного становища. Ці фірми приносять із собою численні активи, що добре при­служилися їм на інших національних ринках, у тому числі свою продукцію, опе­ративні й маркетинґові стратегії, торговельні марки тощо. У такий спосіб національні ринки певною мірою стають одноріднішими. Відмінності між ними стираються. Оскільки конкуренти переслідують один одного по всьому світу, названі транснаціо­нальні корпорації стають важливою рушійною силою для процесу конвергенції різних національних ринків у єдиний, глобальний ринок, ступінь однорідності якого постій­но зростає. Внаслідок цих процесів у дедалі більшій кількості галузей, поняття наці­онального ринку зменшується. Немає сенсу казати про "німецький", "американський","бразильський" чи "японський" ринки; для багатьох фірм існує лише один глобальний ринок.

Глобалізацією виробництва ми називатимемо тенденцію до виробництва товарів або надання послуг у будь-якій точці планети, де існують сприятливі відмінності у кіль­кісних або якісних факторах виробництва (таких, як робоча сила, енергія, земля та капітал). Діючи в такий спосіб, компанії сподіваються скоротити свої загальні ви­трати і покращити якість чи функціональність продукції, яку вони пропонують на ринку, а отже, одержати переваги в конкурентній боротьбі. Розглянемо, наприклад, останню комерційну розробку компанії "Воеіng" — реактивний авіалайнер "Воеіng-777".

Модель 777 складається з 132500 основних вузлів і деталей, що виробляються 545 фірмами-постачальниками з усього світу. Частково така стратегія виробництва пояснюється тим, що розкидані по всій планеті постачальники "Воеіng" є найкращими в світі у своїй галузі. Результатом створення глобальної мережі поста­чальників є якісніший кінцевий продукт, що підвищує шанси "Воеіng" вибороти у своїх конкурентів більшу частку замовлень на постачання літа­ків по всьому світу. Крім того, стратегія "Воеіng" на розміщення частини ви­робництва за кордоном підвищує шанси цієї компанії на отримання великих замов­лень на літаки від авіакомпаній тих країн, де розміщені заводи з виробництва деталей для літаків.

Глобальне розосередження виробничої діяльності характерне не лише для таких гігантів, як "Воеіng". Нерідко набагато менші фірми діють так само.  Роберт Райх (Robert Reich), колишній секретар з питань зайнятості в адміністрації президента Клінтона, вважає, що розосередження виробничої діяльності серед великої кількості постачальників з різних країн призводить до створення про­дукції, що є "всесвітньою" за своєю природою, — "глобальної продукції". Проте, як і у випадку глобалізації ринків, не слід перебільшувати значення та вплив цього процесу, адже оптимальному розосередженню виробничої діяльності фірм на території різних країн світу заважають численні перешкоди. До їх числа належать формальні та неформальні торговельні бар'єри між різними країнами, бар'єри для зовнішніх інвестицій, високі транспортні витрати, а також проблеми економічного та політичного ризику.

Втім, попри всі перешкоди, людство поступово просувається до майбутнього, для якого буде характерним високий ступінь глобалізації як ринків, так і виробництва. Основними складовими є сучасні фірми, всі дії яких, можливо, й неусвідомлено, сприяють прискоренню процесів глобалізації. Ці фірми просто намагаються, як і належить, ефективно реаґувати на зміну умов свого робочого середовища.

2.2. Розвинуті країни та їх роль у глобалізації

Передові сучасні політичні діячі і вчені-дослідники закликають людство свідомо прийняти виклики і загрози глобалі­зації розвитку як неминучість і як нову можливість розвитку та про­гресу і активно використовувати ці нові можливості. Єдино можли­вою відповіддю людства на виклики і загрози глобалізації є світова солідарність, єднання світу, глобальна інтеграція, глобальна справе­дливість і глобальна демократія. Приймаючи виклик глобалізації, людство повинно знайти в собі сили, щоб піднятись до рівня справедливої глобалізації для всіх народів і для всіх громадян світу. Переможців у глобалізації не повинно бути і об'єктивно бути не може. Глобалізація — це спільна доля людства. Якщо деякі країни — світові лідери зроблять спробу силою взяти лише собі всі досягнення глобалізації і його позитиви, а негативні результати перекласти на плечі слабких країн, світова катастрофа стане неминучою, бо людство зіткнеться з незворотним процесом глобальної деградації.

Великі «глобальні» країни, такі як США, Японія, Китай, Індія, Росія, Європейський Союз несуть особливу відповідальність за розробку нових і менш жорстких правил «глобальної гри». Вони повинні відмовитись від політики глобального тиску сильних країн на менш розвинені країни та країни перехідного періоду. Цього об'єктивно вимагають і їхні власні інтереси і весь хід сві­тового розвитку.

На сьогоднішній день особливо гостро проявляють себе нові закономірності, які діють синхронно і однонаправлено. Це, по-перше, колосальне зростання масштабів глобалізації, по-друге, стрімке прискорення процесів глобалізації, по-третє, посилення і поглиблення глобальної інтеграції. Відмінити, відкласти, загаль­мувати глобалізацію нікому не вдасться. Неможливо сховатись від глобалізації або спрямувати її лише в своїх егоїстичних інтересах, як того хочуть деякі великі країни. Досвід показує, що під ударами глобалізації не здатна вистояти жодна окремо взята супермодерна фінансова імперія, навіть така як Японія чи США.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10