Курсовая работа: Економічна оцінка кредитного процесу

Кредитний договір підписує голова правління банку чи його заступники на підставі прийнятого кредитним комітетом (комісією) рішення.

3.3.3 Забезпечення повернення кредиту

Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту: застава рухомого і нерухомого майна; гарант поручительства третіх осіб; страхування ризику позики; уступка дебіторсько заборгованості; неустой­ка (штрафи, пеня). Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутност коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.

Порядок забезпечення виконання кредитних зобов'язань заставою регулюється Законом України "Про заставу" (від 2 жовтня 1992 р.) і договором застави.

Застава — це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного) зобов'язання. Банк укладає з позичальником окремий договір застави. Предметом застави є високоліквідні (тобто ті, які можна у разі потреби швидко реалізувати) то­варно-матеріальні цінності, готова продукція, цінні папери тощо.

У банківській практиці застава майна випливає із застав­ного зобов'язання, що видається позичальником (заставодавцем) кредитору (заставодержателю) і потверджує право остан-нього у разі невиконання платіжного зобов'язання отримати переважне задоволення претензії (перед іншими кредитора­ми) з вартості закладеного майна.^В юридичному аспекті для комерційного банку важливо, що для фактичної реалізації заставленого майна кредитору не потрібно порушувати щодо позичальника судовий позов. Сам факт наявності застави да комерційному банкові особливі права щодо розпорядження заставним майном.

Важливе значення має проведення правильної ринкової оцінки вартост предмета застави.

Вартість застави має включати суму кредиту і відсотків за ним. Банк ма право контролювати збереження заставленого майна. При оформлені договору на заставу товарів, матері­алів чи продукції слід враховувати, що вони є предметом застави лише до моменту їх реалізації чи переробки, після чого договір втрача силу і заставодавець повинен замінити предмет застави.

Предметом застави може бути рухоме майно (обладнання, машини, оргтехніка, товари на складі тощо). У цьому разі воно передається у володіння заставодержателю (на його склади) або за взаємною угодою залишається у заставодавця під зам­ком та печаткою заставодержателя. Це окремо оговорюєть­ся в договорі застави. На зберігання заставодержателю пе­редаються також і цінн папери, якщо вони є предметом застави.

Застава рухомого майна, при якій майно, що складає пред­мет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателю, називається закладом. Банки намагаються вико­ристовувати заклад лише в крайніх випадках, адже необ­хідність утримання приміщень для збереження відповідних цінностей є економічно невигідним і організаційно незруч­ним. В банківській практиці як предмет закладу найчасті­ше використовується золото та інші дорогоцінні метали, до­рогоцінн камені, предмети мистецтва, автомобілі.

Гарантія як форма забезпечення повернення кредиту — це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника, коли він фінансове не здатний зробити це самостійно. Якщо гарантія надається юридичною особою, то вона оформлюєть­ся у вигляді гарантійного листа. Банк надає кредит, забезпе­чений гарантією, лише після того, як отримає гарантійний лист з відміткою банку організації-гаранта про його зобов'язання списати з поточного рахунка гаранта відповідну суму боргу та відсотки за позикою.

Формою забезпечення кредитів є також порука. В юри­дичній науці з позицій цивільного законодавства "гарантія" і "поручительство" часто розглядаються як тотожні понят­тя. Поручительство третьої особи оформляється як договір поруки між банком-кредитором та поручителем. Договір поруки має містити відповідальність поручителя за виконан­ня на повну суму зобов'язань позичальника. Поручитель і боржник (позичальник) несуть при цьому солідарну фінан­сову відповідальність. Урегулювання всіх спорів за догово­ром поруки здійснюється в арбітражному порядку.

Найнадійнішими вважаються гарантії (поручительства) банків. Комерційн банки — одні з найбільш надійних уста­нов ринку гарантійних послуг.

Однією з форм забезпечення кредитів є їх страхування. У разі страхування кредиту та відсотків за ним банк має ретельно перевірити фінансовий стан страхової компанії, з якою позичальник укладатиме страховий договір. Важливо, щоб у страховому договорі, було зазначено, що страхова ком­панія повністю відповідає за кредитний ризик, включаючи й нецільове використання позики.

За невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту і виплати від­сотків кредитор вправі стягувати з нього неустойку. Неустой­ка є грошовим зобов'язанням боржника перед кредитором за невиконання або неналежне виконання як договірних, так і позадоговірних зобов'язань. Згідно з Цивільним кодексом України необхідною умовою для стягнення неустойки є факт наявності цивільно-правового зобов'язання.

В одній кредитній операції можуть застосовуватися кілька різних форм забезпечення повернення позики.

3.3.4 Погашення кредиту, контроль за виконанням умов

Погашення (повернення) позики здійснюється або однією сумою одночасно по закінченні строку користування пози­кою, або періодично (поступово) протягом всього терміну дії кредитної угоди. Конкретний спосіб погашення позики пе­редбачається в тексті кредитного договору і термінового зобов'язання.

Первинним джерелом погашення кредиту є доходи по­зичальника. У раз фінансової неспроможності позичальни­ка джерелом повернення позики може виступати виручка від реалізації заставленого майна, перерахування коштів гаран­том або страховою компанією. Позика може бути відшкодо­вана також шляхом продажу активів позичальника, прода­жу акцій, отримання позики в іншого кредитора тощо.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник пови­нен добровільно виконувати свої платіжні зобов'язання пе­ред банком. Погашення позики здійснюється в день настан­ня терміну платежу чи в інший визначений період за наявності коштів на поточному рахунку позичальника. При по­гашенні позики готівкою клієнт у відповідні терміни вносить гроші в касу банку.

У разі короткострокових кредитів (наприклад, під торговельно-посередницьк операції), як правило, використовується порядок одноразового погашення позики після закінчення терміну кредитування. У разі довгострокових кредитів (на­приклад, на інвестиційні потреби), як правило, погашення позики здійснюється рівними частками протягом усього тер­міну кредитної операції. Для банку вигідним є регресивний механізм погашення кредиту, коли на початку погашення позики вноситься більша частина коштів, а потім — менша. Протилежним є дегресивний механізм погашення креди­ту, коли спочатку погашається менша сума, а потім — більша.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (ко­місій) здійснюється позичальником, як уже зазначалося, з поточного рахунка. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюється платіжними дорученнями по­зичальника, а за умови невизнання боргу позичальником — платіжною вимогою банку у встановленому чинним законо­давством порядку.

Своєчасно непогашені позички обліковуються в банку як несплачена в строк заборгованість. Якщо, незважаючи на всі заходи банку щодо позичальника, погашення наданих пози­чок не проводиться, кредит вважається сумнівним до повер­нення.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та спла­ти відсотків (комісій) і відсутності домовленості про відстро­чення погашення кредиту банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором. По­рушення термінів погашення позик негативно впливає на підтримання фінансово стабільності банку, знижує його кре­дитну активність.

Банк повинен вживати всіх необхідних заходів щодо за­безпечення повного своєчасного погашення позики. Якщо вжиті заходи не дають необхідного ефекту, то банкові зали­шається вимагати від позичальника погашення боргу за рі­шенням судових органів. Комерційні банки зобов'язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих від­сотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законо­давством порядку, а у разі неможливості стягнення — пору­шувати у суді справу про банкрутство.

Повне повернення позики з відсотками і закриття кредитної справи завершальним етапом кредитного процесу.

Банківський контроль та управління кредитним процесом — необхідна передумова оптимізації системи організації кредитування в комерційних банках.

У процесі контролю за кредитними операціями особливу увагу банк повинен приділяти таким проблемам: дотриман­ня принципів кредитування (цільово спрямованості, забез­печеності, терміновості); виявлення проблемних кредитів роз­робка заходів з ліквідації заборгованості; аналіз якості та структури кредитного портфеля банку в цілому; контроль кредитного ризику; моніторинг кредитного ринку і розробка заходів щодо розширення участі в ньому банку тощо. Вимо­га щодо своєчасності і повноти погашення кредиту невід­дільна від питання постійного контролю за розміром і якістю отриманого забезпечення. Банк здійсню контроль за цільовим використанням позики, адже кредит надається тільки для цільового фінансування конкретного господарського проекту чи комерційно операції. За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе згідно з кредитним договором зобов'язань винна сторона відшкодовує іншій стороні всі за­подіян останній у зв'язку з цим збитки, а також сплачує штрафи, пеню, неустойки, передбачені умовами кредитного договору.

Контроль за кредитними операціями — надзвичайно важ­ливий, адже кредитна діяльність комерційних банків не є централізовано регламентованою. Банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредит­них операцій, встановлення рівня відсоткових ставок і комі­сійних винагород. Банки відповідають за своїми зобов'язання­ми перед клієнтами всім належним їм майном і коштами.

З метою регулювання кредитної сфери, як в західних краї­нах, так і в Україні Центральний банк обмежує суму кредиту, яка може бути надана одному позичальникові. Це дозволяє уникнути надмірної концентрації кредитів і зменшити кредитний ризик.

Лише суворий контроль за кредитним процесом в цілому дозволяє забезпечити безпеку, надійність і прибутковість кре­дитних операцій комерційних банків. Звідси випливають два правила, які є важливими для успішної кредитно діяльності будь-якого банка: 1) кожний банк повинен мати свою систе­му моніторингу кредитних операцій; 2) кредитний контроль мають здійснювати найбільш кваліфіковані й досвідчені пра­цівники банку.

Для ефективного контролю за виконанням умов кредит­ного договору економісти кредитного відділу банку форму­ють і ведуть "кредитну справу" кожного позичальника в розрізі конкретної позичкової операції. У кредитну справу підшиваються всі документи, які стосуються цієї кредитно операції. Кредитні працівники банку повинні перевіряти правдивість достовірність звітної або іншої бухгалтерської та облікової документац позичальників. Для моніторингу вчасності погашення позичальником заборгованост за креди­том кредитні працівники банку складають на основі термі­нових зобов'язань перелік сум платежів за строками. Вико­ристовуючи цей перелік, вони контролюють повноту погашен­ня даних платежів.

Професійним обов'язком кредитних працівників є вияв­лення на ранніх етапах кредитного процесу ознак зароджен­ня фінансових труднощів у позичальників і вжиття відповід­них заходів щодо захисту економічних інтересів банку. Ре­зультатом посилення контролю за кредитними операціями комерційного банку є позитивні зміни в цільовій спрямо­ваності позик, оптимізація сфер вкладення кредитних ресурсів, отримання додаткових гарантій щодо забезпечення погашен­ня кредитів, поліпшення окремих компонентів і в цілому системи організації кредитного процесу та ін. Важливе економічне та юридичне значення моніторингу кредитних операцій в сучасній банківській практиці Украї­ни пов'язане зі зловживаннями, що часто мають місце при видачі позик. Кредитн відносини стали в умовах кризової економіки одним з найбільш уразливих місць для криміналь­них посягань. Найпоширенішим способом отримання неза­конних кредитів є створення фіктивних комерційних фірм (організацій) без наміру займатися господарською діяльністю. Такі організац "самоліквідуються" після одержання бан­ківського кредиту. Мають місце також випадки отримання кредитів незаконним шляхом за допомогою злочинного зго­вору недобросовісних позичальників з представниками бан­ку. Зрозуміло, що ці кредити з самого початку зорієнтовані на неповернення.

Порядок здійснення моніторингу кредитних операцій має бути закріплений у банківських інструкціях положеннях про кредитування.

Висновок

На основ вищезазначеного можна зробити слідуючи висновки:

-           кредит являється важливою категорією ринкової економіки, що відображає зв’язки відносини економічного життя суспільства;

-           кредит відіграє важливу роль у подальшому реформуванні економіки України та відображенні національного виробництва;

-           кредитн відносини активно випливаються на процеси відтворення і нагромадження капіталу;

-           кінцевим підсумком кредитування є розвиток і підвищення ефективності національно економіки.

література

1.         Луці ва Б.Л. Гроші, банки та кредит. – Тернопіль, 2000р.

2.         Лагутін В.Д. Кредитування. – Навчальний посібник, Київ „Знання”, 2002р.

3.         Банківська енциклопедія / За редакцією Морда А.М. – Ельтон, 1998р.

4.         Вступ до банківської справи / За редакцією Савлуна М.І. – Лібра, 2000р.

5.         Голуб А., Семенюк Л., Гроші. Кредит. Банки – Львів: Центр Європи, 1999р.

6.         Долан Э.Дж., Кембл Г.Дж. Гроші, банківська справа та грошова - кредитна політика / Пер. з англ.. Лукашевича М.А.,1999р.

7.         Заруба А.Д. Банківський менеджмент та аудит. – К.: Лібра, 2000р.

8.         Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник. – К.: Тов. „Знання”, 2000р.

9.         Закон України „ Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.

10.       Закон України „Про Національний банк України” від 20 травня 1999р.

11.       Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За редакцією проф.. Мороза А.М., доц.. Пудовкіна М.Ф. – К.: КМЕУ, 1999р.

12.       Положення Національного банку України „Про кредитування” від 28.09.1995 р.

13.       Панова Г.С. Кредитна політика комерційного банку. – Київ, 1999р.

14.       Костер Р.П. Комерційні банки / Пер. з англ.. – Київ, 2000р.

15.       Морд А.М. Банківська справа. – Київ, Лібра, 2001р.