Курсовая работа: Економічна оцінка кредитного процесу

Багато інформації щодо клієнта дає особистий візит праців­ника банку на підприємство (фірму). Це особливо важливо для оцінки тих клієнтів, які вперше звертаються до даного банку. Програма відвідування клієнта на місці має бути де­тально продуманою і переслідувати конкретні цілі.

Підсумки проведеного аналізу економіст кредитного від­ділу подає у форм висновку на заяву клієнта. В ньому об­ґрунтовується згода на видачу позики або доцільність утри­мання від її надання.

3.3.1 Вивчення фінансового стану кредитоспроможності позичальника

Банк до укладання кредитного договору здійснює попе­редній аналіз фінансового стану позичальника і вивчає його кредитоспроможність. Метою аналізу кредитоспроможності є оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на підставі якої банк приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних відносин з даним клі­єнтом.

Кредитоспроможність позичальника — це його здат­ність повністю своєчасно розрахуватися за своїми боргови­ми зобов'язаннями.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встанов­люються вітчизняними комерційними банками самостійно на підставі ґрунтовної і виваженої оцінки фінансової діяльності клієнта, проведеної за підсумками порівняльного аналізу балансів, звітів про фінансові результати та їх використання тощо. Позичальник має мати фінансові передумови для отри­мання позики і бути спроможним своєчасно повернути на­даний йому кредит відповідно до умов кредитного договору. В кожному окремому випадку банк повинен визначити сту­пінь ризику, який він готовий взяти на себе.

НБУ рекомендує кожному комерційному банку розробити свою власну систему показників фінансової діяльності пози­чальників. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальників оформляється окремим положенням і затвер­джується правлінням комерційного банку.

При проведенні оцінки кредитоспроможності клієнтів ко­мерційні банки повинні розрізняти такі категорії позичаль­ників: юридичні особи (крім комерційних банків); комер­ційні банки; фізичні особи.

Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцін­ку фінансового стану позичальника. Сам факт визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта має сти­мулювати підприємство-позичальника підвищувати ефек­тивність своєї фінансово-господарської діяльності.

Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспро­можності позичальника юридичної особи (крім комерцій­них банків) слід враховувати чітко визначен об'єктивні по­казники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибу­ток та збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; гро­шові потоки (надходження коштів на рахунки позичальни­ка) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської забор­гованост тощо. Комерційний банк повинен враховувати та­кож чинники, які багато в чому носять суб'єктивний харак­тер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від цикліч­них структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника; історію погашення кредитної заборгованост позичальника в минулому тощо.

НБУ рекомендує комерційним банкам використовувати для економічної оцінки діяльності позичальників таку сис­тему фінансових коефіцієнтів:

— коефіцієнт загальної ліквідності, який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розра­хунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих обо­ротних активів;

— коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності, який характеризує, наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути негайно погашенні швидколіквідними грошовими кош­тами та цінними паперами;

— коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (коефіцієнт автономності), який характеризує розмір залуче­них коштів на 1 гри. власних коштів;

— коефіцієнт фінансової незалежності, який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості;

— коефіцієнт маневреності власних коштів, що характе­ризує ступінь мобільності використання власних коштів.

Крім способу оцінки кредитоспроможності позичальників на основі системи фінансових коефіцієнтів в банківській практиці можуть використовуватись й так способи:

— на основі аналізу грошових потоків;

— на основі аналізу ділового ризику.

Оцінка кредитоспроможності позичальників на основі ана­лізу грошових потоків передбачає визначення чистого саль­до різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створен­ня резервів майбутніх витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської заборгованості, збільшення інших пасивів, отри­мання нових позик, збільшення акціонерного капіталу) і від­пливу (додаткові вкладення коштів, скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонер­ного капіталу, фінансові витрати, погашення позик) коштів. Для аналізу грошових потоків на підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредито­спроможним вважається підприємство, яке має стійке пере­вищення припливу над відпливом коштів.

Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників діло­вого ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкрет­ного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики.

Оцінку фінансового стану позичальника — комерційного банку при міжбанківському кредиті НБУ рекомендує здійсню­вати на підставі: дотримання обов'язкових економічних нор­мативів та оціночних показників діяльності комерційного банку; наявності прибутку та збитків; аналізу якості активів і пасивів; створення резервів; виконання зобов'язань комер­ційним банком у минулому; якост банківського менеджмен­ту тощо.

Під час оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника фізичної особи НБУ рекомендує комерцій­ним банкам враховувати: соціальну стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів і т. н., роботи; сімейний стан; наявність реальної застави; вік і здо­ров'я клієнта; загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати; користування банківськими позиками у минулому та своєчасність погашення їх відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами; зв'яз­ки клієнта з діловим світом тощо.

НБУ рекомендує комерційним банкам будувати та аналі­зувати динамічні ряди за кожним показником кредитоспро­можності клієнта. Аналіз рядів динаміки дозволяє комерційному банкові простежити еволюцію фінансово-господар­сько діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану.

Згідно з рекомендацією НБУ позичальники можуть бути поділені банком за рейтингом надійності на п'ять класів:

— клас "А" — фінансова діяльність позичальника дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зо­бов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення ос­новної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кре­дитної угоди;

— клас "Б" — фінансова діяльність позичальника цієї ка­тегор близька за характеристиками до класу "А", але ймо­вірність підтримування її на цьому рівні протягом тривало­го часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), відне­сені до цього класу, потребують більшо уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу;

— клас "В" — фінансова діяльність позичальника задо­вільна потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймо­вірність несвоєчасного погашення кредитно заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недо­ліки не будуть усунені;

— клас "Ґ" — фінансова діяльність позичальника незадо­вільна, спостерігається її нестабільність протягом року; є ви­сокий ризик значних збитків; ймовірність повного погашен­ня кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою;

— клас "Д" — фінансова діяльність незадовільна, є збит­ки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність виконання зобов'язань збоку позичальника/контрагента банку практично нульова.

Реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки кредитоспроможност позичальників дозволяють уникнути в процесі банківської діяльност невиправданих ризиків при здійсненні кредитних операцій.

3.3.2 Укладення кредитного договору

Оцінивши надійність фінансового стану позичальника та якість забезпечення кредиту, комерційний банк переходить до підготовки укладення кредитного договору і розробки його умов. Процес затвердження умов надання позики — одна з центральних складових технології банківського кредитування. При підготовці до укладення кредитного договору банк проводить так зване структурування кредиту, тобто ви­значає структурні компоненти майбутньої кредитної операції: вид кредиту, його суму й строк, способи видачі і погашення, забезпечення, відсоткову ставку та інші умови. Важливою проблемою для банку у зв'язку з цим визначення ступеня допустимості і виправданості кредитного ризику та розроб­лення заходів, які знижують можливість втрат від проведен­ня даної кредитно операції. Невірна оцінка ризику матиме несприятливі фінансові наслідки для банкуй

Кредитний ризик, тобто ризик невиконання позичальни­ком зобов'язань за кредитними операціями, має підтримува­тися в банківській практиці на належному керованому рівні. Банк укладає кредитний договір, як правило, з тими позичаль­никами, які мають найвищу високу кредитоспроможність і можуть забезпечити своєчасне погашення позики за рахунок отриманих доходів. У разі укладання договору та надання кредиту позичальникові з недостатньою кредитоспроможні­стю банку доцільно вживати таких заходів щодо зниження кредитного ризику: зменшення розміру кредиту, що надається одному позичальнику; страхування кредитів; одержання до­статнього забезпечення за виданими кредитами шляхом укла­дання договору застави на майно, цінні папери позичальни­ка; надання позичальником поручительств, гарантій інших ор­ганізацій; скорочення строків користування кредитом тощо.

НБУ встановлює розмір, порядок формування та викорис­тання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків. Класифікація виданих кредитів та оцінка кредитних ризиків здійснюються комерційними банками залежно від наявності відповідного реального забезпечення, а також кіль­кості днів простроченої заборгованості.

Забезпечені кредити — це кредити, які мають забезпе­чення у вигляді ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якої перевищує кредитну заборгованість не менше як на 25%, або ті, які мають гарантію уряду України або банківську гарантію.

Недостатньо забезпечені кредити — це кредити, які мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна (рин­кова) вартість якої становить не менше 60% від суми кре­дитної заборгованості; кредити, застраховані у встановлено­му порядку, та кредити, надані під гарантії, договори-поруки юридичних осіб.

Незабезпечені кредити — це кредити, які не мають за­безпечення або за якими реальна (ринкова) вартість забезпе­чення становить менше 60 відсотків від суми кредитної за­боргованості. Розробляючи умови майбутньої кредитної опе­рації, банк повинен правильно визначити групу, до якої відно­ситься дана позика.

Будь-яка кредитна угода має сприяти створенню якісного високоприбуткового кредитного портфеля банку. Банківські установи зобов'язан за станом на перше число кварталу (місяця) розглядати свій кредитний портфель з метою оцін­ки кредитних ризиків.

Правильне і точне визначення умов кредитного договору залежить від якост нформації, отриманої банком на попе­редніх стадіях кредитного процесу.

У кредитному договорі має бути передбачена чітка про­цедура розгляду вирішення всіх самих складних проблем, що виникатимуть у процесі здійснення кредитної операції. Підготовку до укладення кредитного договору здійснюють кредитні комітети (у відділеннях та філіях — кредитні ко­місії) комерційних банків.

Умови кредитних договорів мають бути органічно взаємо­зв'язані. Серед них найістотніший вплив на майбутній хід реалізації кредитного процесу здійснюють: рівень концентра­ції кредитної діяльності банку в певних сферах (галузях) народного господарства; частка позик, що припадає на клієнтів з недостатньою кредитоспроможністю; прийняття в заставу цінностей, які по-різному реалізуються на ринку тощо. Оці­нюючи умов кредиту, необхідно також враховувати й майбутн зміни економічної кон'юнктури в тій галузі, в яку буде спря­мована отримана позикауЙдеться, насамперед, про реальність

Необхідне чітке визначення напрямків використання на­даного кредиту: споживчі, промислові, на формування обіго­вих коштів, інвестиційні, сезонні, на усунення тимчасових фінансових труднощів, проміжні, на операції з цінними па­перами, мпортні та експортні і таке інше. Заведено виділя­ти кредити в поточну діяльність та кредити в інвестиційну діяльність. Кредити в поточну діяльність — це позики, надані позичальникам на задоволення тимчасово потреби в коштах для фінансування поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів і часом здійснення затрат. Наприклад, кредити в поточну діяльність включають овердрафти, кредити, надані за постійними кредитними лініями на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати або на рефінансування комерційного кредиту між підприємствами (врахування векселів, факторинг тощо). Кредити в інвестиційну діяльність — це кредити, надані по­зичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах при здійсненн ними інвестиційних вкладень. Наприклад, кредити на будівництво та освоєння землі, кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі, фінансовий лізинг тощо.

Однe з найскладніших завдань для банку — правильно визначити можливу рентабельність проекту, який передба­чається кредитувати. Позичальник ма аргументовано довес­ти, що позика буде використана ефективно і без проблем повернута в банк у визначений термін з відсотками. У зв'яз­ку з цим економісти кредитного відділу повинні проаналі­зувати бізнес-план проекту та результати спеціальних мар­кетингових досліджень потенціальних позичальників, оцінити перспективи їхньої діяльності на відповідних ринках. Для комерційного банку важливо, щоб у фінансуванні об'єктів кредитної угоди брали участь кошти не тільки банку, а й самого позичальника.

Одними із центральних проблем, що мають місце при укла­данні кредитного договору, є визначення термінів надання і суми позики. Неправильне визначення термінів надання кредиту призводитиме до погіршання фінансового стану позичаль­ників (у разі надмірно напружених термінів погашення по­зики) або до виникнення труднощів у банку (у разі "лібераль­них" строків погашення кредиту). Невигідним буде для банку як заниження, так і завищення суми позики. В першому випадку у позичальника матиме місце дефіцит коштів, що обумовлюватиме збитковість проекту, який кредитується, а отже, і загрозу непогашення кредиту; в другому випадку по­зичальник отримує надлишкові кошти, що послаблює стиму­ли до їх дійсно раціонального використання.

Через великі обсяги і специфіку аналітичної роботи з майбутніми позичальниками при укладенні кредитного до­говору в банку можуть бути створен діяти два окремих структурних підрозділи: відділ кредитного аналізу і кре­дитний відділ. У відділі кредитного аналізу має бути в наяв­ності і постійно поповнюватися картотека кредитної інфор­мації, що включає найповніші дані про взаємовідносини і банку клієнтів-позичальників. Працівники кредитного від­ділу повинні готувати кінцеву кредитну пропозицію з обґрун­туванням доцільності або недоцільності для банку надання позики даному клієнтові під даний проект. Кінцеве рішення щодо кредитної угоди приймає кредитний комітет (комісія) банку.

Після прийняття банком рішення про надання позики і визначення її умов оформляються кредитний договір і термі­нове зобов'язання.

Термінове зобов'язання за позичкою банку — це доку­мент, що да банкові право на беззаперечне списування коштів з рахунка позичальника для погашення кредиту після настан­ня зазначених у ньому строків платежу. Термінове зобов'я­зання надається банкові позичальником як обов'язковий додаток до кредитного договору на окремому бланку при одержанні позички. У зобов'язанн зазначаються: наймену­вання і код позичальника, найменування і код банку пози­чальника, сума кредиту, строк платежу (число, місяць, рік прописом), підписи керівників підприємства і банку, номери відповідних рахунків. На звороті термінового зобов'язання розміщено таблицю, в яку вноситимуться відмітки про спла­ту: дата, сума, залишок, підпис. Отже, термінове зобов'язання містить зобов'язання підприємства-позичальника сплатити необхідну суму за одержаною ним позикою.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10