Курсовая работа: Вірусні інфекції
Респіраторно-синцитіальна інфекція
Респіраторно-синцитіальна нфекція (РС-інфекція) – гостре респіраторне інфекційне захворювання, яке викликається респіраторно-синцитіальним вірусом (РС-вірусом); має високу контагіозність і нерідко носить епідемічний характер. На РС-інфекцію хворіють не тільки люди, але й деякі тварини (шимпанзе).
Етіологія патогенез. РС-вірус (діаметр 90–120 нм) відноситься до РНК вірусів сімейства Раrатухоviridае і може формувати в культурі гігантські клітини і синцитій. Патогенез РС-інфекц подібний до патогенезу грипу і парагрипу. Спочатку уражаються легені, пізніше верхні дихальні шляхи. Зустрічається здебільшого у дітей молодшого віку. Можлива генералізація інфекції у дітей перших місяців життя. У дітей старшого віку і дорослих уражаються тільки верхні дихальні шляхи, захворювання перебіга легко.
Патологічна анатомія. При РС-інфікуванні виявляються ларинготрахеобронхіт, бронхіоліт і бронхопневмонія.
Морфологічною особливістю є проліферація епітелію трахеї, бронхів, бронхіол, альвеолярних ходів у вигляді сосочків або пластів з декількох клітин. В альвеолярних симпластах і сосочкових розростаннях бронхів методом імуно-люмінесценції визначається РС-антиген. Епітеліальн проліферати та ексудат можуть призвести до обструкції бронхіального дерева розвитку вогнищ гострої емфіземи і ателектазу легень. Лімфоїдна інфільтрація нтерстиціальної тканини легень різко виражена і нерідко поєднується з деструктивними змінами стінок альвеол. У легких випадках РС-інфекц спостерігається катаральний ларинготрахеобронхіт. При генералізац нфекції виявляють характерні зміни у внутрішніх органах: в кишках, печінці, підшлунковій залозі, нирках клітинна запальна інфільтрація поєднується з сосочковими розростаннями епітелію, в центральній нервовій системі – з вогнищевою проліферацією епендими.
Ускладнення здебільшого легеневі: абсцес, гангрена легень, гнійний плеврит, емпієма плеври, гнійний перикардит, медіастиніт. Смерть у важких випадках настає від пневмонії, легеневих ускладнень, зумовлених вторинною інфекцією, а також від генералізації інфекції.
Аденовірусна інфекція
Аденовірусна нфекція – гостре респіраторне захворювання, яке викликається аденовірусами з групи ДНК вірусів діаметром 70–90 нм. Шляхи інфікування і місце розмноження аденовірусів подібн до розглянутих при інших респіраторних вірусних інфекціях. Джерелами зараження є хвора людина та носії. Інфекція передається здебільшого повітряно-крапельним шляхом. Уражаються:
– дихальні шляхи;
– кон’юнктива ока;
– лімфоїдна тканина (частіше зіву і глотки, рідше – кишки лімфатичних вузлів черевної порожнини).
Макроскопічно відзначається катаральний ларинготрахеобронхіт. В легенях виявляються червоні, деколи – сіро-червоні западаючі вогнища невеликих розмірів з гладкою вологою поверхнею розтину. Вони розташовуються частіше в задніх відділах. Водночас в передніх відділах легень розвивається гостра емфізема.
Можлива генералізація аденовірусної інфекції, також приєднання вторинної інфекції. Серед структурних змін, які виявляються при гістологічному дослідженні не органів дихання (кишка, нирка, печінка, головний мозок та інші, в тому числ послід), найбільше значення має перетворення клітин, в яких розмножується вірус, здебільшого епітеліальних, в гігантські одноядерні гіперхромні клітини. Частіше, ніж при інших інфекціях, спостерігається розвиток кон’юнктивіту.
При гістологічному дослідженні виявляється більш значне ураження, ніж при інших ГРВІ. Морфологічно цитопатична дія вірусу проявляється у формуванн внутрішньоядерних включень, які складаються з вірусних частинок, що визначає лізис клітини. Вихід вірусу з клітин при їхній загибелі веде до нтоксикації, яка виражена в меншому ступені, ніж при грипі. В дихальних шляхах цитопатична дія вірусу полягає, передусім, у зміні епітелію. Ядра клітин нерівномірно забарвлюються, деякі з них збільшуються у розмірах, стають більш базофільними. Це відбувається за рахунок утворення в ядрі включень кругло форми, які багаті ДНК. У просвіті бронхів міститься серозний ексудат з домішкою макрофагів і поодиноких лейкоцитів. На більш пізніх стадіях розвитку в уражених ділянках клітини епітелію та ексудату піддаються розпаду. Принципово подібн зміни виявляються і з боку альвеолоцитів. Вони піддаються гігантоклітинному метаморфозу і в подальшому відторгуються у просвіт альвеол. Поряд з ними на ранніх стадіях процесу тут міститься білковий ексудат у вигляді крапельок або пластівців, також трохи є еритроцитів, макрофагів і окремі нейтрофіли. Пізніше ексудат некротизується, стає дрібногорбистим, як і в бронхах.
За клінічним перебігом розрізняють дві форми:
– легку;
– важку.
Легка форма характеризується розвитком гострого катарального риноларинготрахеобронхіту, гострого фарингіту, регіонарного лімфаденіту і гострого кон’юнктивіту. Слизова оболонка верхніх дихальних шляхів гіперемована, набрякла, з дрібнокрапковими крововиливами, лімфогістіоцитарною інфільтрацією і вираженою десквамацією епітеліальних клітин. В цитоплазмі десквамованих клітин знаходять фуксинофільні включення, збільшені в розмірах ядра містять включення аденовірусу. Такі клітини є маркером аденовірусної інфекції. У дітей до 1 року нерідко виника пневмонія, пов’язана зі специфічною дією аденовірусу – аденовірусна пневмонія. Для неї характерний серозний ексудат з невеликою кількістю макрофагів, лімфоїдних клітин, нейтрофілів та альвеолярного епітелію, а також аденовірусні клітини. В міжальвеолярних перегородках серед інфільтратів, як представлені лімфоцитами, також зустрічаються аденовірусні клітини. В альвеолах нколи виявляються гіалінові мембрани.
Важка форма захворювання виникає або при генералізації вірусу, або в результаті приєднання вторинної інфекції. При генералізації інфекції віруси розмножуються в епітеліальних клітинах кишки, печінки, нирок, підшлункової залози, гангліозних клітинах головного мозку, при цьому утворюються аденовірусні клітини. В цих органах розвиваються розлади кровообігу запалення. Приєднання вторинної інфекції змінює характер морфологічних змін в органах, спостерігаються нагноєння та некроз.
Ускладнення. Отит, пансинусит, ангіна, пневмонія, розвиток яких пов’язаний з приєднанням вторинної інфекції. Смерть може настати від аденовірусної пневмонії, легеневих ускладнень, зумовлених приєднанням бактеріальної інфекції, або від поширеного ураження внутрішніх органів (особливо головного мозку – енцефаліт) при генералізації інфекції.
Вірусний гепатит
Актуальність проблеми
Вірусний гепатит – вірусне захворювання, яке характеризується здебільшого ураженням печінки і травного тракту. С.П. Боткін у 1888 році вперше висунув концепцію інфекційної природи даного захворювання, тому вірусний гепатит називають інфекційною жовтяницею, або хворобою Боткіна.
Причинами вірусного гепатиту є наступні віруси:
– вірус гепатиту А (ВГА);
– вірус гепатиту В (ВГВ);
– вірус гепатиту С (ВГС);
– вірус гепатиту Е (ВГЕ);
– дельта-агент, дефектний вірус, який потребує для реплікації ВГВ.
Ц віруси мають різні імунологічні характеристики, імунітет після перенесено нфекції триває протягом всього життя людини, але не є перехресним, тобто перехворівши гепатитом А, людина може занедужати на гепатит В, С і Е.
Тяжкість захворювання варіює від легких випадків без жовтяниці (безжовтянична форма гепатиту), які часто не діагностуються (дана форма найхарактерніша для гепатиту А), до важкої форми з жовтяницею та іншими проявами ураження печінки. Інколи захворювання супроводжується вираженою жовтяницею з невеликим підвищенням активності трансаміназ (холестатична форма гепатиту). Важке пошкодження може призводити до розвитку печінкової недостатності.
Печінка може уражуватися не тільки цими вірусами, однак термін «вірусний гепатит» в даному випадку не застосовується, тому що при цьому ураження печінки неспецифічним і здебільшого розвивається як ускладнення при важких формах даних нфекцій. До цих вірусів відносяться: вірус Епштейна-Барр (при інфекційному мононуклеозі); вірус простого герпесу I типу; цитомегаловірус.
Вірусний гепатит А
Основними характеристиками гепатиту А є:
– фекально-оральний механізм передачі;
– відносно короткий (до 45 днів) інкубаційний період;
– спорадичний або епідемічний характер;
– наявність прямої цитопатичної дії вірусу;
– відсутність носійства;
– в основному легкий клінічний перебіг з повним відновленням функції печінки.
Вірусний гепатит А також називають «епідемічним», тому що він має епідемічний характер поширення, однак бувають і спорадичні випадки захворювання. Недуга широко поширена у всіх регіонах планети і спостерігається в основному у дітей; здебільшого захворювання перебігає в легкій формі, без жовтяниці. Рідко спостерігається виражена жовтяниця. Тривалий і важкий перебіг, а також смертельні наслідки дуже рідкісні.
Вірусний гепатит А (ВГА) передається фекально-оральним шляхом, в основному через забруднену їжу і воду. Так як виділення вірусу з фекаліями починається задовго до появи жовтяниці, то в даний період хворий може вільно поширювати інфекцію.
Специфічна діагностика полягає у виявленні в сироватці крові IgM проти ВГА. Носійства при даному гепатиті не буває, імунітет стерильний.
Вірусний гепатит В
Основними характеристиками гепатиту В є:
– поширення кров’ю та її продуктами, через забруднені кров’ю нструменти і статевим шляхом;
– відносно тривалий (до 180 днів) інкубаційний період;
– пошкодження печінки в результаті антивірусних імунних реакцій;
– нерідкісний розвиток носійства і хронічних форм;
– відносно важке ураження печінки.
Вірусний гепатит В також називають «сироватковим гепатитом», тому що в основному він передається кров’ю. Вірус може поширюватися від носіїв, в яких немає жодних клінічних ознак захворювання. Зараз даний шлях поширення зустрічається все рідше і рідше, так як всі донори обстежуються на носійство ВГВ. Вірус може також поширюватися «вертикально», тобто від матері до плоду.
Специфічний діагноз базується на знаходженні у сироватці антитіл до поверхневого антигену ВГВ (HBsAg, який інколи називають австралійським антигеном, тому що він вперше був описаний в астралійських аборигенів). Знаходження так званого «е» антигену ВГВ у крові говорить про активну фазу захворювання.
При вірусному гепатиті пошкодження клітин печінки виникає як в результаті прямо цитопатичної дії вірусу, так і в результаті того, що на поверхні інфікованих клітин появляється HbsAg, тому клітини печінки пошкоджуються антитілами, спрямованими проти ВГВ. При низькому імунітеті до цього антигену або толерантності організму до нього вірус може довгий час зберігатися в клітинах, не викликаючи їх загибелі; в даному випадку людина стає безсимптомним носієм вірусу. При біопсії печінки носіїв у ній виявляються клітини зі світлою гомогенною цитоплазмою, в якій міститься величезна кількість вірусних частинок.
Перебіг гепатиту В набагато важчий, ніж гепатиту А. Захворювання в основному проявляється важкою жовтяницею, часто розвиваються хронічний гепатит і цироз печінки. Інколи спостерігається смерть хворих в гострому періоді внаслідок гепатонекрозу. ВГВ також значущий у розвиткові печінковоклітинного раку.
Дельта-агент дефектним вірусом, який містить РНК і для свого розвитку вимагає наявност ВГВ, тому що він не може синтезувати зовнішній шар своєї вірусної оболонки. При його наявності гепатит В перебігає набагато важче.
Гепатит С
Вірус гепатиту С був відкритий відносно давно. Гепатит С характеризується:
– поширенням через кров, забруднені кров’ю інструменти і, можливо, статевим шляхом;
– відносно коротким інкубаційним періодом;
– часто асимптоматичним перебігом;
– нестійким функціонуванням печінки;
– тенденцією до розвитку хронічних форм.
ВГС часто є причиною гепатиту при переливанні крові і концентратів факторів зсідання крові. Він був вперше виявлений у пацієнтів з клінікою сироваткового вірусного гепатиту (ВГВ), в яких були відсутні антигени; цей гепатит був названий «ні-А, ні-В гепатит».
Хвороба часто перебігає асимптоматично і виявляється порушенням біохімії печінки (періодичним підвищенням трансаміназ крові). Однак, незважаючи на легкий перебіг, нерідко розвиваються хронічний гепатит і цироз печінки.
При гепатиті С часто спостерігаються:
– інфільтрація лімфоцитами синусоїдів;
– жирова дистрофія гепатоцитів;
– деколи зустрічається некроз клітин. Таке поєднання ніколи не спостерігається при гепатитах А і В.
Гепатит Е
Існу ще принаймні три віруси, які здатні викликати гепатит. Найбільш вивченим вірусний гепатит Е, який передається водним шляхом. Він широко розповсюджений в Індії. Найбільш часто він перебігає в легкій формі, як гепатит А. При вагітності інфікованість цим вірусом супроводжується високою смертністю вагітних. В експериментах було встановлено, що даний вірус у мавп може передаватися і через кров.
Вірусн гепатити характеризуються:
– апоптозом клітин печінки (ацидофільні тільця або тільця Каунсільмена);
– запаленням портальних трактів;
– холестазом.
Незважаючи на відмінності в патогенезі гепатитів А і В, їхня гістологічна картина в типових випадках дуже подібна. Основними ознаками вірусного гепатиту є:
– дистрофічні зміни клітин печінки;
– формування тілець Каунсільмена в результаті апоптозу уражених вірусом гепатоцитів;
– набряк портальних трактів та інфільтрація лімфоцитами й ншими клітинами запалення;
– гіперплазія клітин Купфера; в період одужання в їх цитоплазмі накопичується клітинний детрит;
– накопичення у цитоплазмі гепатоцитів і міжклітинних канальцях жовчі, яку інколи називають «жовчними тромбами»; таке накопичення жовчі називають холестазом.
У результаті набухання гепатоцитів, набряку портальних трактів та інфільтрац печінки клітинами запалення у хворих спостерігається гепатомегалія.
При важких формах гепатиту розвиваються некрози, що може призвести до розвитку печінкової недостатності.
За клінічним перебігом вірусний гепатит може бути гострим і хронічним.
Клініко-морфологічн форми гострого гепатиту:
– циклічна (жовтянична);
– безжовтянична;
– некротична (злоякісна, або блискавична);
– холестатична.
Численн спроби виявити вірогідні відмінності в структурних змінах залежно від етіології гострих вірусних гепатитів залишаються марними.
При циклічній (жовтяничній) формі вірусного гепатиту морфологічні зміни залежать від стадії. В перші два тижні при лапароскопічному дослідженні печінка збільшена, щільна, червона, капсула її напружена (велика червона печінка). Мікроскопічно зміни печінки складаються з альтеративних, ексудативних та проліферативних змін. Передусім виникає мезенхімальна реакція, яка полягає в проліферації зірчастих ретикулоендотеліоцитів з наступним перетворенням їх в макрофаги. В стромі місцями виявляються невеликі лімфогістіоцитарн нфільтрати, передусім, у вигляді перифлебітів печінкових вен. В подальшому спостерігаються явища здебільшого балонної дистрофії гепатоцитів, водночас з’являються великі внутрішньоядерні включення. Глікоген в гепатоцитах спочатку зберігається. Поступово дистрофічні зміни гепатоцитів посилюються, розвивається їх некроз.
У випадку подальшого прогресування хвороби ураження печінки є все більш важким охоплює практично всю печінку. Відбувається дискомплексація печінкових балок. Гепатоцити, які їх утворюють, роз’єднуються і розташовуються поодинці або невеликими групами. Характерний коагуляційний некроз гепатоцитів, а також зірчастих ретикулоендотеліоцитів. Найтиповішим прийнято вважати коагуляційний некроз всієї цитоплазми – тільця Каунсільмена, рідше – парціальний некроз цитоплазми. Водночас в перипортальних прошарках утворюються невелик нфільтрати з лімфоцитів з домішкою гістіоцитів, поодиноких плазмоцитів зернистих лейкоцитів. Вираженість інфільтрації корелює зі ступенем некротичних змін. Характерна також поява в гепатоцитах і макрофагах ліпофусцину. Нерідко виявляються стази жовчі з утворенням жовчних тромбів.
