Быстрый поиск

Курсовая работа: Інвестиційна політика банків в Україні

Cs = р * ( U / U + A + M + B) (1.2.)

Де Cs – ціна власного капіталу; р відношення суми дивідендів до ринкової капіталізації компанії, U – акціонерний капітал; А амортизаційний фонд; М – прибуток; В – безоплатні надходження.

Ціна власного капіталу для самофінансування іновацій є нижньою межею рентабельності: рішення про реалізацію іновацій при прибутковості менш ціни капіталу може серйозно погіршити основні фінансові показники компанії, привести до неплатоспроможності і банкрутства іноватора. Для зовнішнього інвестора гарантією повернення вкладених коштів, показником достатності фінансово надійності об’єкта інвестицій.

Ціна залученого капіталу розраховується як середньозважена процентна ставка по залучених фінансових ресурсах.

(1.3.)

Де Сinv ціна залученого капіталу; kj – ставка залучення фінансового капіталу (kj = 0 для безоплатних позичок) Vj – обсяг залучених засобів; m – кількість джерел залучених засобів.

Ціна залученого капіталу залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів. До внутрішніх факторів у першу чергу відноситься ділова репутація іноватора. На ділову репутацію фірми впливають не тільки фінансові показники її діяльності, але й авторитет вищого менеджменту, система взаємин з партнерами конкурентами, імідж, політична підтримка й ін.

Зовнішні фактори, що впливають на ціну залученого капіталу, визначаються макроекономічною ситуацією (рівнем інфляції, ставкою рефінансування Центрального банку, темпами росту ВВП, ін.), державною інвестиційною політикою ситуацією на фінансовому ринку.

Ціна капіталу визначає нижню границю прибутковості іноваційного проекту норму прибутку на іновацію. Таким чином, іноватор, приймаючи рішення про початок реалізації проекту, повинний враховувати наступні фактори:

1. ціну власного капіталу;

2. ціну залученого капіталу;

3. структуру капіталу (співвідношення власних і притягнутих засобів).

Інтеграція цих факторів у показнику ціни капіталу базою для визначення інвестиційної привабливості іноваційного проекту. Як нвестор, так і іноватор при ухваленні рішення про реалізацію нововведення зіштовхуються з проблемою визначення нижньої границі прибутковості інвестицій, у якості якої, як правило, виступає норма прибутку.

Рис 1.6. Фактори, що визначають норму прибутку іноваційного проекту

Норма прибутку визначається іноватором і інвестором з різних точок зору (рис 1.6). Організація, що реалізує нововведення, виходить із внутрішніх обмежень, до яких у першу чергу відносяться ціна капіталу, внутрішні потреби виробництва (обсяг необхідних власних засобів для реалізації виробничих, технічних, соціальних програм), а також зовнішні фактори, до яких відноситься ставка банківських депозитів, ціна залучення капіталу, умови галузевої і міжгалузево конкуренції.

Керівництво підприємства – іноватора як мінімум зіштовхується з однією альтернативою інвестицій – укласти тимчасово вільні засоби в банківськ депозити чи державні цінні папери, одержуючи гарантований дохід без додатково високо ризикової діяльності. Тому прибутковість іноваційних проектів повинна перевершувати ставку по банківських депозитах і прибутковість до погашення державних цінних паперів.

Механізм впливу конкуренції на визначення внутрішньої норми прибутку не працює лінійно: галузева прибутковість може бути вище, ніж виробнича рентабельність іноватора. Це зв’язано з різними масштабами виробництва: зберігаючи конкурентноздатність продукції й утримуючи під контролем значну частину ринку, велика компанія може навмисне збивати ціни, забезпечуючи достатній обсяг прибутку значними обсягами продажів. Тому, установлюючи норму прибутку за середнім значенням рентабельності (табл. 1.1), її, як правило, порівнюють з масштабами виробництва.

Зовнішній інвестор, визначаючи норму прибутку іноваційного проекту, керується альтернативними вкладеннями засобів (рис 1.6). При цьому порівнюється ризик вкладень і їхня прибутковість: як правило, інвестиції з меншим ризиком приносять інвестору менший дохід. Тому ухвалення рішення про фінансування новації інвестор погодить зі своєю фінансовою стратегією (схильність до ризику, відраза до ризику). Ризик інвестицій у фінансові інструменти оцінюють фінансові менеджери. Інвестори, що прийняли рішення про фінансування новаційних проектів, рівень ризику закладають як надбавку до норми прибутку (табл. 1.2).

Таблиця 1.1

Прибутковість світових компаній по деяких галузях економіки

Галузь	США		Японія		Європа
Галузь	К-ть компа ній	Дохід ність, %	К-ть компа ній	Дохід ність, %	К-ть компаній	Дохід ність, %
Комп¢ютерні послу-ги та програмне забезпечення	22	21,2	3	4,9	13	23,1
Засоби зв¢язку	30	19,1	6	9,0	10	15,5
Електроніка	15	17,7	24	5,4	5	16,5
Багатогалузеве хі-мічне виробництво	13	17,7	15	3,3	16	13,7
Видавнича справа	11	13,9	2	8,4	12	27,9
Електротехнічна промисловість	7	12,7	11	4,0	7	11,2
Машини устаткування	9	12,2	22	4,3	14	12,4
Автомобілі, будівлі	4	10,5	9	7,6	6	6,7
Банки	45	8,8	43	2,6	57	19,6
Фінансов установи	15	7,5	13	4,8	4	4,8

Таблиця 1.2

Вимоги до норми прибутку для різних груп інвестицій

Група нвестицій	Необхідна норма прибутку
Інвестиції, що заміщають, - категорія І (нові машини чи устаткування, транспортні засоби і т.і., що будуть виконувати функції, аналогічні устаткуванню, що заміщається)	Ціна капіталу
Інвестиції, що заміщають, - категорія ІІ (нові машини чи устаткування, транспортні засоби т.і., що будуть виконувати функції, аналогічні устаткуванню, що заміщається, але є технологічно більш зробленими, для їхнього обслуговування вимагаються фахівці більш високої кваліфікації, організація виробництва вимагає інших рішень)	Ціна капіталу +3%
Інвестиції, що заміщають, - категорія ІІІ (нові потужності допоміжного виробництва: склади, будинки, що заміщають старі аналоги; а також заводи, розташовані на новій площадці)	Ціна капіталу +6%
Нов нвестиції – категорія І (нові потужності, чи зв’язане устаткування, за допомогою якого будуть вироблятися продукти, що раніше випускалися)	Ціна капіталу +5%
Нов нвестиції – категорія ІІ (нові потужності, чи машини, що тісно зв’язані з діючим устаткуванням)	Ціна капіталу +8%
Нов нвестиції – категорія ІІІ (нові потужності, чи машини, чи поглинання придбання інших фірм, що не зв’язані з діючим технологічним процесом)	Ціна капіталу +15%
Інвестиції в науково – дослідні роботи – категорія І (прикладні НДР, спрямовані на визначені специфічні цілі)	Ціна капіталу +10%
Інвестиції в науково – дослідні роботи – категорія ІІ (фундаментальні НДР, мети яких точно не визначені і результат заздалегідь невідомий)	Ціна капіталу +20%

Поряд з технічними критеріями вибору іновації інвестори проявляють економічні обмеження на іноваційні процеси, прагнучи забезпечити собі гарантію не тільки повернення вкладених коштів, але й одержання доходу. Важливим фактором є те, що інвестори враховують при прийнятті рішень про фінансування новації; є період, протягом якого будуть відшкодовані понесені витрати, а також період, необхідний для одержання розрахункового прибутку. Тому серед великого числа методів оцінки економічної ефективності реалізації іновацій найбільш популярними є:

1) метод чистого дисконтованого доходу (ЧДД);

2) метод строку окупності;

3) метод ндексу прибутковості і рентабельності проекту;

4) метод внутрішньої норми прибутковості;

5) розрахунок крапки беззбитковості проекту.

1.3 Сучасні проблеми банківського інвестування

В загальному обсязі інвестицій більшості підприємств України переважають реальні інвестиції у виді капітальних вкладень. Що ж стосується інвестицій у фінансові активи, то їхня частка несуттєва, оскільки більшість директорів підприємств намагаються уникнути концентрації акцій у руках великих зовнішніх нвесторів (у тому числі банків) під час розміщення акцій.

Інвестиції в основний капітал українських підприємств за 2008 рік становлять 18500 млн. Грн., що складає 105 відсотків до попереднього періоду. Неабияку роль в зазначеному зростанні інвестиційної активності відіграють банки України.

Включаючись у ринкові відносини, банківська система як інвестиційний посередник акумулює величезні маси тимчасово вільних грошових капіталів господарств і грошові вклади населення через поточні рахунки, депозитні вклади, депозитні й ощадні сертифікати, банківські векселі і їх акцепт, через використання інших різноманітних грошово-кредитних і фінансових інструментів залучення коштів. Усе це засвідчує великий інвестиційний попит банківсько системи на грошові ресурси. А створення великих грошових фондів виступає як економічна передумова формування інвестиційного потенціалу банків і банківсько системи в цілому.

Завдяки банківським інвестиціям забезпечується переливання грошових капіталів від одних суб’єктів інвестиційних відносин (інвесторів, кредиторів) до інших (позичальників), що сприяє вирівнянню норм прибутку між різними сферами підприємницької діяльності і створює об’єктивні умови для реалізац тенденції формування середньої норми прибутку в народногосподарській системі.

Зупинимось конкретніше на теоретичних аспектах основних складових інвестицій в реальний сектор економіки. Наріжним каменем у структурі цих інвестицій нвестиційний кредит. Українські банки вже активно включились у процеси фінансування інвестицій.

Попри те, що інвестиційні кредити пов’язані з великим ризиком і сповільненням обороту грошових коштів банку, намітилась очевидна тенденція до росту довготермінових кредитів, появились банки, які мають у своєму портфелі понад 50% кредитів із терміном більше року. Причому для деякої частини особливо ефективних інвестиційних проектів існуючі кредитні ставки цілком сприятливі.

Особливостями кредитування інвестицій є те, що:

1) кредит має цільовий характер (тобто видається під конкретний інвестиційний проект, а не для фінансування господарської діяльності позичальника в цілому);

2) кредитний період є досить тривалим і відповідає розрахунковому строку окупності проекту (чи перевищує його);

3) обсяг кредитування відповідає чи перевищує поточні обороти (масштаб поточних господарських операцій) позичальника.

Три зазначених обставини визначають перенесення акцентів при аналіз нвестиційної кредитної заявки вбік розгляду цільового використання кредитних ресурсів (окупності інвестиційного проекту). Основним об’єктом розгляду при ухваленні рішення про видачу (відмові від видачі) інвестиційного кредиту й умовах кредитування є не бізнес фірми-позичальника в цілому, а інвестиційний проект, що фінансується. Відповідно, дана обставина знаходить своє відображення й у методології оцінки надійності видаваного кредиту (імовірності своєчасного повного погашення основного боргу і нарахованих відсотків).

Надання довготермінових кредитів, як правило, супроводжується цілою низкою додаткових умов, за допомогою яких банки намагаються застрахувати себе від підвищення ризику. Найбільш розповсюдженні умови:

1) володіння контрольним пакетом акцій підприємства;

2) забезпечення фінансовими гарантіями надійних банків або високоліквідними заставами, вартість яких коливається від 50 до 120 відсотків вартості проекту.

Досить часто практикується дольова участь банків або з високоліквідними заставами, вартість яких коливається від 50 до 120 відсотків вартості проекту (загальноприйнято – від 20 до 50 відсотків). Проте деякі банки вважають, що цей принцип «розслабляє» керівництво банку.

Особливого розгляду вимагає інвестування банківських фондів і майна в лізингові операції. Це така форма банківських інвестицій, яка дозволя здійснювати фінансування угод щодо використання рухомого і нерухомого майна через оренду. При цих умовах за банком-орендодавцем зберігається право власності на інвестоване в підприємницьку діяльність майно; в орендаря ж виникає право користування цим майном із метою отримання доходу, прибутку викупу наданого в оренду майна через систему платежів, включаючи банківський процент.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10