Дипломная работа: Формування патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній діяльності
Діти ранжували картки та відповідали на наступні запитання:
„Які якості ви цінуєте в людях? Чому?”
„Назвіть людей, у яких, на вашу думку, присутні такі якості. Хто вони?”
„Як розташував би ці якості справжній громадянин-патріот?”
„Що ви найбільше цінуєте у своїх друзях? Чому?”
Обробка та аналіз одержаних даних дозволили зробити висновок: сучасні школярі на перші місця поставили старанність, працьовитість, наполегливість, дбайливість, самостійність, правдивість. А ось чуйність, пошана, гідність, честь, ніціативність опинилися на останніх місцях. Як бачимо, якості, вибран молодшими школярами, відповідають їхнім особистісним потребам.
Після попереднього ранжування всі показники було занесено до таблиці (табл. 2.10).
Таблиця 2.10
Ступінь значущості якостей для молодших школярів, що характеризують вихованість патріотичних почуттів
| Якості особистості | Рангове місце | % опитаних респондентів |
|
міцна воля доброзичливість любов до близьких правдивість старанність ініціативність працьовитість наполегливість відповідальність самостійність творча активність честь гідність пошана дбайливість сміливість терпимість чуйність |
10 11 9 6 1 12 2 3 8 5 17 13 16 15 4 7 18 14 |
25,2 23,5 30,4 49,9 70,0 22,4 67,1 65,8 36,1 51,8 14,8 21,1 16,7 20,2 55,8 43,6 14,0 20,5 |
Аналіз ступеня значущості якостей особистості та відповідей учнів на запитання дав так результати: високий рівень – 21,8%, середній рівень – 54,1 %, низький рівень 24,1%.
Згідно з отриманими результатами констатуючого експерименту, аналізом виховних програм для учнів 1–4 класів, ураховуючи якост та риси, що відбивають патріотичні почуття учнів, ми вивели критер патріотичного виховання та віднесли їх до трьох розділів.
І. Родинний:
- чемне ставлення до батьків, старших у сім’ї, вчителів, ветеранів війни;
- пошана до пращурів, до героїв Батьківщини, знання місць знаходження могил та пам’ятників, догляд за ними;
- пошана до народних і релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят та дотримання їх.
ІІ. Соціальний:
- інтерес до історії рідного краю, героїчного минулого країни, до життя прославлених земляків;
- дбайливе ставлення до національних багатств рідної природи, до праці батьків та українського народу;
- уміння виявляти волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, творчу активність, почуття відповідальності та інші.
ІІІ. Державний:
– пошана до національних і державних символів (Прапора, Герба, Гімну);
– любов до рідного краю, рідних місць, рідної мови;
– громадська активність, поняття про захист честі й гідності Батьківщини, гордість за свою Вітчизну.
Аналіз психолого-педагогічної літератури, результати констатуючого експерименту дали нам підстави стверджувати: щоб сформувати патріотичні почуття в дітей молодшого шкільного віку, потрібно роботу починати з першого класу. Для цього необхідно:
- розробити технологію патріотичного виховання, оновити його зміст, урізноманітнити форми та методи виховання;
- розробити та запровадити програму з патріотичного виховання для учнів 1–4 класів, яка б дала можливість залучити учнів до відповідної діяльності, забезпечила б спілкування з цього кола питань патріотизму, сприяла вияву інтересу до історії українського народу та Батьківщини;
- підготувати вчителів до роботи з патріотичного виховання та забезпечити методичною літературою, програмами та практичними розробками;
- залучати родину учнів до участі у виховній роботі школи;
- задіяти в цій робот громадськість, ветеранів війни та праці, народних умільців, представників культури;
- систематично використовувати елементи народної педагогіки, традиції національного виховання;
- створити банк творчих робіт учнів молодших класів, музей чи куточок історії школи як результат проведеної роботи з патріотичного виховання.
Зібраний емпіричний матеріал і результати констатуючого експерименту визначили стратегію та тактику нашої подальшої дослідно-експериментальної роботи.
2.2 Форми, методи, засоби формування патріотичних почуттів молодших школярів
Слово технологія” (від грецької techne – мистецтво, майстерність; logos – наука) “у виробничому процесі означає систему запропонованих наукою засобів, способів алгоритмів, застосування яких забезпечує наперед визначені результати діяльності, гарантує отримання продукції заданої кількості і якості” [130, с.318]. Треба зазначити, що технологія базується на науці, вона становить основу всього сучасного виробництва.
Поняття педагогічна технологія” відоме з 20-х років ХХ ст., зустрічається у працях В.Бехтєрєва, І.Попова, А.Ухтомського, С.Швацького та інших. У зарубіжній педагогічній теорії та практиці проблеми педагогічних технологій розроблялися такими вченими як Г.Веллінгтон, М.Вулкан, М.Кларк, П.Мітчелл, Ф.Персиваль, С.Сполдінг, Р.Томас та інші.
В Україні термін педагогічна технологія” з’явився в 60-і роки минулого століття, коли почали застосовувати технічні засоби навчання та виховання. Разом з тим, уводилося програмування, яке одночасно з технічними засобами претендувало на роль ново дидактичної інфраструктури. У школах та інших навчальних закладах особливого значення почали надавати конкретній навчальній меті та послідовній структур досягнення.
Сьогодні проблема педагогічної технології перебуває в центрі уваги вітчизняних та зарубіжних учених, педагогів: В. Беспалька, Ю. Васькова, Т. Ільїної, А. Кіктенко, О. Люборської, О. Пєхоти, Г. Селевка, Г.Шевченко та ін. Вони в своїх роботах розкрили сутність, ознаки та структурні компоненти педагогічної технології.
Варіантів визначення поняття “педагогічна технологія” досить багато, що закономірно, оскільки це багатоаспектна й багатовимірна категорія. Аналіз існуючих визначень свідчить, що педагогічна технологія в загальнопедагогічному розумінн процесом, діяльністю з відповідними метою, змістом і методами для досягнення чітко запрограмованого ефективного результату.
Останнім часом поняття “педагогічна технологія” все більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти – “технологія навчання”, “освітня технологія”, “технологія виховання та ін.
Технологія виховання – це строго обґрунтована система педагогічних засобів, форм, методів, хня етапність, націленість на вирішення конкретного виховного завдання [130, с.318].
На наш погляд, технологія виховання – це модифікований варіант виховного процесу. Тому її, як виховний процес, можна представити у вигляді системної взаємодії вихователя та вихованців, спрямованої на ефективне вирішення виховних завдань, як забезпечують розвиток особистості.
Спираючись на вищезазначене, на зміст розділів 1.2., 1.3., 2.1., розглянемо технологію патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній виховній роботі, яка складає основу формуючого експерименту:
Головна мета технології:
- сформувати патріотичн почуття, основним змістом яких є любов до малої батьківщини, усвідомлення сво причетності до історії, традиції, культури українського народу, вболівання за його долю та майбутнє;
- розвивати особистість, сформувати її ставлення до дійсності (до себе, людей, Батьківщини, національних цінностей);
- сформувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до подій суспільного життя.
ІІІ. Об’єкти діяльності:
- учні;
- вчителі;
- батьки, бабусі та дідусі;
- ветерани Великої Вітчизняно війни та праці;
- народні умільці;
- громадські діячі;
- творчі працівники.
. Беручи до уваги загальн компоненти виховної технології та результати дослідження Н. Бєлобородової [9, с.60], ми виділили наступні компоненти технології патріотичного виховання:
Змістовний компонент оволодіння дітьми доступними для їхнього віку знаннями про: державні та народні символи, історію країни, рідного народу, родоводу, про культуру, традиції, звичаї українського народу, природу рідного краю; формування відповідних поглядів на факти громадянського життя країни тощо.
Емоційно-спонукальний компонент переживання особистістю позитивного ставлення до засвоєних знань, навколишнього світу (любов до рідного краю, пошана до національних і державних символів, гордість за бойові та трудові подвиги народу, шанування істор народу і країни, любов до рідної мови, природи рідного краю тощо), виявлення стійкого інтересу до цих відомостей, потреба розширювати особистий світогляд, бажання брати участь у суспільній праці, звичаях, обрядах, святах.
Операційно-діяльнісний компонент реалізація емоційного ставлення й усвідомлених знань в процесі діяльност (допомога дорослим, чемне ставлення до батьків і старших, пошана до пращурів, усвідомлення своєї належності до українського народу, дбайливе ставлення до природи, вміння відтворити знання у творчій діяльності тощо).
Основні напрями технології патріотичного виховання:
- формування в молодших школярів знань (змістовний компонент);
- виявлення емоційного ставлення (емоційно-спонукальний компонент);
- реалізація та використання одержаних знань у діяльності (операційно-діяльнісний компонент).
Методи:
- роз’яснювально-ілюстративн (бесіди, розповіді, повідомлення, зустрічі, концерти тощо);
- дослідно-пошукові (екскурсії, походи, ознайомлення з історичними джерелами та ін.).
VII. Форми:
- масові (вечори, зустрічі з видатними людьми, конкурси, виставки, концерти тощо);
- групові (бесіди, екскурсії, походи, виховні години, інформаційні години та ін.);
- індивідуальні (бесіди, читання, обговорення прочитаного тощо)..
Зміст.
З метою впровадження технології патріотичного виховання у виховний процес загальноосвітньої школи та виконання поставлених завдань дослідження для проведення формуючого експерименту було використано програму з патріотичного виховання молодших школярів (1–4 класи).
Технологія впроваджувалася без порушення логіки навчання на базі Руднє-Іванівсько загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.
У формуючому експерименті взяли участь учні 1–4 класів, батьки, керівники виховної роботи, психологи, вчителі.
Завдання формуючого експерименту полягало в тому, щоб:
- забезпечити учнів знаннями з питань патріотичного виховання;
- розвивати патріотичні почуття та емоційні переживання, пов’язані з любов’ю до малої та великої Батьківщини;
- експериментально перевірити ефективність програми з патріотичного виховання молодших школярів.
Робота в кожному класі проводилася за всіма розділами, але в першому класі більше уваги приділялося родинному, в другому класі – соціальному, в третьому – державному, а в четвертому класі закріплювалися знання за трьома розділами. Програма охоплювала чотири великі теми (Додаток Б):
Тема 1. Сім’я людини в контексті життя суспільства (для 1 класу). Родинний розділ.
Тема 2. Батьківщина як місто, де людина народилась і пізнала щастя життя (для 2 класу). Соціальний розділ.
Тема 3. Батьківщина (Україна), де людина пізнала щастя життя (для 3 класу). Державний розділ.
Тема 4. Батьківщина у світі одна (для 4 класу). Родинний, соціальний, державний розділи.
Перший розділ, Родинний”, присвячений роботі з учнями перших класів. Уся робота була об’єднана темою „Сім’я людини в контексті життя суспільства” та проводилася за такими напрямами: любов як основа сімейного життя; сім’я як місце захищеност дитини; мати та батько – безумовна цінність для кожної людини; родовід сім’ї; турбота один про одного; відповідальність кожного члена родини за сім’ю; внесок членів сім’ї в її благополуччя та щастя.
Даний розділ виховної роботи зумовив вибір змісту та тематики. Представимо їх у дещо скороченому вигляді.
Тема 1. Мій дім. Святині рідного дому.
Тема 2. Земля на зерняткові стоїть.
Тема 3. Роде наш красний.
Тема 4. Зима прийшла – свята принесла.
Тема 5. Мій тато.
Тема 6. Світ захоплень моєї родини.
Тема 7. Бджола мала, а й та працює.
Тема 8. Весна прийшла.
Тема 9. Найрідніша в світі.
Тема 10. Великодні свята.
Тема 11. Матусю, сонечко моє.
Ця програма передбачала накопичення школярами: знань про походження українського народу, родинні свята, обряди та звичаї, про хліб, про професії батьків і родичів; знання веснянок, закличок, легенд, повір’їв; розуміння понять „рід”, „родина”, сім’я”, „релігійні свята”, „обрядова їжа”, „Святий Вечір”, „захоплення”, хобі”, „Матір-ненька”, „Матір-Земля”, „Матір Божа”.
Ці знання та поняття розширювалися та поглиблювалися в процесі бесід про взаємовідносини в сім’ї та сімейні обов’язки, про походження українського народу, родинні звича та свята, про працю батьків і родичів; під час розповідей про захоплення мами, тата, бабусі, дідуся (сторінки сімейного альбому), про народні прикмети, легенди, повір’я.
Наведемо приклади бесід про родину що були запропоновані дітям, які брали участь в експерименті.
Бесіда „Мо ріднесенькі мама й тато”.
Мета. Виховувати любов і шанобливе ставлення до матері та батька. Розширювати духовний світ дітей. Учити виявляти увагу до рідних.
Хід бесіди. З перших днів нашого життя нас завжди опікують рідні люди – мама й тато. Вони співають перші колисков пісні, розповідають казки, знайомлять з навколишнім світом. З ними ми вчимося ходити, вимовляти перші слова, слухати й пізнавати навколишній світ.
Ми повинні завжди пам’ятати про своїх маму й тата. При першій нагоді допомагати їм, говорити з ними, пригортатися до їхніх натруджених рук.
Дітям до своїх батьків треба завжди звертатися на Ви. Цим самим ви засвідчите свою велику повагу до них [192].
Потім пропонуємо дітям розповісти про їхніх маму й тата. Допомагаємо дітям додатковими запитаннями: “Як звуть твоїх батьків? Де ви живете? З якої родини походить мама? тато? Де працюють батьки? Які улюблені заняття твоїх батьків? Як ти звертаєшся до своїх батьків? Чи є в сім’ї спільне захоплення? За що ти любиш своїх батьків?”.
Бесіда „Мо любі бабуся й дідусь”.
Мета. Виховувати любов і повагу до старших членів родини – дідусів і бабусь. Формувати чуйність, милосердя, доброту. Вчити поважати життєвий досвід членів родини, прислухатися до їхніх порад, допомагати їм. Використовувати в житті народні традиції, звичаї та обряди.
Хід бесіди. В українській родині з давніх-давен існує звичай шанувати найстаріших її членів – бабусь і дідусів. Адже вони найближчі люди для вас і ваших батьків. Вони мають великий життєвий досвід, завжди розважливі, стримані, мають відповіді на всі ваші запитання, завжди здатні прийти вам на допомогу. Бабусі й дідусі найкраще знають народн та місцеві звичаї й обряди, а також є справжніми хранителями свого родовідного дерева.
Вони є першими наставниками в житті своїх дітей та онуків, їхніми справжніми порадниками й учителями. З їхніх уст ви чуєте чарівні казки та легенди, повір’я та приказки.
Діти! Любіть своїх бабусь і дідусів! Ніколи про них не забувайте, нехай завжди витоптаною буде стежка до їхньої оселі! [192].
Потім дослідник розповідає про своїх бабусю й дідуся та пропонує дітям скласти власну розповідь.
Переважна більшість дітей із задоволенням брали участь у бесідах, але виникали запитання, на які діти не могли відповісти. Слухаючи один одного, учні відчували власну зацікавленість у знаннях про родину. Дослідник у свою чергу пропонував розпитати батьків, родичів і розповісти наступного разу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18
